Глава 5

АНДРІЙ

Я на емоціях. Хоч моя дружина так і не приїхала, я радий, що організував цю зустріч. Справді не чекав, що стільки людей захоче співпраці з моєю корпорацією. Це приємно тішить. Тепер я просто переконаний, що зможу знайти надійних партнерів та розширити свою корпорацію ще більше.

Після конференції ми перебралися у залу для фуршетів. Тут яблуку ніде впасти. Жінки всі одягнені одна краще одної, всі в золоті. І я не встигаю порозмовляти з усіма, бо багато джентльменів мають до мене чимало цікавих пропозицій. Фізично не можу всіх почути. Справді на такий розвиток подій аж ніяк не розраховував.

Раптом мою увагу привертає дівчина у чорному. Проходжуся поглядом по красивій фігурі, і мій погляд, слизнувши по обличчю красуні, стрибає вбік. Але я знову повертаюся до цих милих рис, які здалися мені знайомими. Наші погляди зустрічаються, і я відчуваю, як серце у грудях на мить завмерло — це ж Катя. Та сама Катя, яку я кохав і яка після мого від’їзду за кордон за тиждень вийшла заміж.

По спинному мозку пробіг мороз. Не хочу вірити, що це справді Катерина. Ця дівчина дуже схожа на Катю, але я невпевнений, що це вона.

Кліпаю, коли брюнетка звертається до пишненької дівчини у червоному. Щось нахилившись, шепоче їй та кудись іде.

Я ж, спостерігаючи за красунею у чорному, прослухав, що мені розповідав джентльмен, який має шалене бажання співпрацювати зі мною.

Пів вечора я вдивлявся в натовп, намагаючись знайти цю красуню у чорному, що так схожа на Катю, але її ніде не було. Вона наче крізь землю провалилася.

Не витримавши, я таки підійшов до красуні у червоній сукні. Вітаюся й цікавлюся:

— Мила пані, а ви не скажете, як звати чарівну дівчину у чорній сукні, що підходила до вас на початку фуршету?

— Це мій президент, — відмахується дівчина. Вона, схоже, трішки начастувалася.

— І як же звати вашого президента?

— Катерина Вікторівна Сорока. Вона президент ювелірного дому «Срібна Лілія». Невже ви бажаєте співпраці з нашою компанією? — раптом цікавиться дівчина і, простягнувши руку, представляється: — Ольга Іванівна, можна просто Оля.

— Андрій Станіславович, — представляюся, потиснувши руку брюнетці, і одразу заявляю: — Цікаве запитання, красуне. — І, для так годиться, висловлююся: — Гадаю, варто подумати...

— Та що тут думати? — перебиває мене красуня у червоному. — У нашому домі ексклюзивні ювелірні вироби. Ручна робота, а не фабрична штамповка...

— Дякую, пані Олю! — перебиваю дівчину. — Я подумаю.

Повернувшись, йду. Я почув більше, ніж мені потрібно було. Не впевнений, що мені потрібна співпраця з ювелірним домом «Срібна Лілія». Не хочу мати зі зрадниками нічого спільного. З мене достатньо співпраці в минулому з цією родиною. Катерина клялася мені у коханні, а тоді вийшла заміж за іншого. Достатньо мені було поїхати, як у неї з’явився інший. А сам Марко тоді розірвав співпрацю з моїми батьками.

Отже, я не помилився. Це була Катерина. Цікаво, чому пішла? Чому навіть не привіталася? Чому вдала, наче не знає мене?

Вже до кінця вечора я не зміг заспокоїтися. Все не міг збагнути, для чого Катерина приходила на цю вечірку і хто її сюди запросив. Хоча я знаю, хто це зробив. Це мій помічник, але раніше компанія Марка Сороки називалася по-іншому.

Сівши в машину, не можу заспокоїтися, адже Катерина прийшла навмисно на цю зустріч. Повертаючись в Україну, я навіть припустити не міг, що зустріну тут своє зрадливе колишнє кохання. Не можу не відзначити, що Катерина змінилася. Все ж така красива, як і шість років тому, але в її погляді було стільки холоду та зневаги, що це відштовхує.

Мимоволі тону у спогадах. Ще шість років тому я кохав цю дівчину. Я ледь тоді пережив її заміжжя. Навіть хотів їхати в Україну, та на щастя, батьки відмовили. Бо я не знаю, як би поводився і що б зробив.

Я кохав її всім серцем і всією душею, а вона підло зрадила наше кохання й пішла до іншого.

Ну от навіщо вона прийшла сьогодні? Навіщо?

На ці питання може відповісти лише Катерина. Але не впевнений, що хоч колись її про це запитаю. Хоча б залюбки поспілкувався зі своїм однокласником Дмитром Литвином, за якого Катерина вийшла заміж. Хмикаю. А чому вона тоді досі Сорока? Невже розлучилася? Чи може принципово своє прізвище взяла?

В неприємних думках повернувся додому. Втомлений піднявся у спальню в надії впасти в ліжко і просто відпочити, бо тіло гуде. Прочиняю двері у спальню і завмираю. У спальні армагедон: речі розкидані по всій кімнаті. На підлозі лежать дві розкриті валізи. А моя дружина стоїть біля вікна у навушниках. Вона мене не бачить, але я чую, як вона схлипує і заявляє:

— Саш, я більше так не можу. Я не кохаю Трояна. Кидай свою Настю, і я завтра приїду до тебе...

В мене ступор. Це що, пранк такий? Як це розуміти? Не хочу вірити, що Діана каже це серйозно?! Хто такий той Сашко? І яка ще Настя?