Глава 3

КАТЯ

Після обіду починаю збиратися на вечірку, адже мені ще потрібно буде заїхати за своєю помічницею, яка плекає стільки надій на це бізнес-паті. Оля у нас давно полює на багатенького нареченого, тож сьогодні її зірковий час. Сподіваюся, її полювання на цій вечірці нарешті закінчиться успіхом. І я таки погуляю на її весіллі й потанцюю з нею славнозвісний танець з фатою. Від цих думок в голові звучить пісня: під білий вельон, під фату...

Саме засунула замок-блискавку на чорній сукні-футлярі, як у мою спальню входить Кирило, а за ним плететься Пухнастик. Кирило тре оченята і просить:

— Мам, я хочу на ручки.

Зітхаю й беру малого на руки, бо розумію: у нього обідній сон, а няні ще й досі немає. Колихаю сина на руках і співаю пісню, яка крутиться в умі: «Горіла сосна, палала...».

Малий лиш сонно кліпає оченятами, дивлячись на мене. Я здивована: він заснув миттєво. Відношу його вниз та вкладаю у велике крісло-мішок в ігровій. Кирилко любить тут спати на обід. І нам так зручно, бо він постійно на очах. Вкриваю сина пледиком, а в його ногах вже моститься Пухнастик.

— Катю, біжи одягайся, — пошепки просить позаду дідусь.

Оглядаюся і йду до нього. Разом виходимо у вітальню, і дідусь просить:

— Дитино, ти ні про що не хвилюйся. Я від малого ні на крок не відійду.

— Дякую, дідусю!

Дивлюся на свого дідуся і розумію, що він — моя підтримка та опора, тому він мусить жити вічно, бо без нього я пропаду.

— Удачі, дитино! І врахуй, що було б непогано вибитися у лідери, бо конкуренція, ти сама розумієш, яка.

— Розумію, дідусю, — тихо погоджуюся. Знаю, він діло каже, але одне — говорити, інше — зробити. Тому нічого не можу обіцяти, лиш тихо кидаю: — Я постараюся.

Дідусь обіймає мене на прощання, і я йду нагору продовжувати одягатися. Зібралася швидко. Поправила вуста помадою і, скориставшись улюбленим парфумом, взула високі чорні чоботи, одягла такого ж кольору плащ, схопила клатч і подалася вниз.

Пошепки попрощалася з дідусем.

Сівши в машину, я вже мрію, як повернуся назад. Щось душа моя сьогодні не лежить до зустрічей. Коли авто рушає з місця, набираю телефоном свою помічницю і прошу поквапитися, бо я вже виїхала.

Через двадцять хвилин на заднє сидіння поруч зі мною впадає Оля. Вона сьогодні просто дівчинка-вогонь. Вся в червоному, ніби зовсім не на ділову зустріч зібралася, а справді на полювання за багатенькими товстосумами.

— Не пойняла, а це що за траурний прикид? — міряє вона мене з ніг до голови і звертається до водія та охоронця. — Ей, любчики, розвертайте карету назад. Ваша пані в такому наряді не може поїхати на бал.

Мене пробиває на сміх. Оля завжди веселить мене своїми дотепними жартами та сарказмом.

Чоловіки на передніх сидіннях оглядаються на нас і дивляться з повним нерозумінням. Тому, заспокоївшись, прошу:

— Джентльмени, не зважайте, це Оля Іванівна так жартує. Курс у нас незмінний. Прошу продовжувати.

— Катю, ну що це таке? Чому чорне? — бурчить невдоволено помічниця.

— Щоб гасити твою пожежу, Олю, — відмахуюся. — Не хочу псувати тобі сьогодні полювання та зайвий раз відсвічувати. Я дуже на весілля твоє хочу.

Повненька приваблива брюнетка з кучерями закочує очима і розлючено бурчить:

— На весілля вона хоче. Та знайди собі нарешті хлопа — і буде тобі весілля.

Я шокована. До різкості своєї помічниці я звикла. Але зараз не маю слів.

— Оль, не починай, — прошу. — У мене є два любимих мужчини, третій буде зайвим.

— Катю, ти неможлива, — фиркає помічниця. — З таким розкладом ти точно скоро потрапиш до списку завидних наречених.

— Швидше до списку старих дів, бо до списку матерів-одиначок я вже потрапила задовго до знайомства з тобою, — лише відмахуюся.

— Катю, я ж хочу щастя для тебе, — виправдовується Оля.

Я з хвилину мовчу, а тоді прошу:

— Якщо хочеш мені щастя, то перестань ліпити дурниці. І тоді я стану справді щасливою.

Оля дивиться на мене великими очима. Щиро сподіваюся, що вона хоч зараз мене почує. Вони з дідусем на пару стараються мене заміж видати. Але ця кампанія провальна. Не трапився ще мені той, хто б захопив собою. Моє серце вже одного разу згоріло від кохання. Не хочу більше нікому довіряти його.