Зізнання

Минуло два тижні. Літо добігало кінця, поступово огортаючи місто прохолодним повітрям і затишними теплими вечорами. Саме в цей час можна сидіти десь біля Дніпра з чашкою ароматної кави, загорнувшись в м’який пухнастий плед. Проте Діані було не до цього. Останніми днями вона неймовірно втомилася, розриваючись між студією і будівництвом спорткомплексу, яке розпочалося відразу ж після того, як контракт між нею й Едуардом був підписаний.

Сидячи на самоті в апартаментах готелю, Діана посміхнулася, згадуючи здивоване обличчя сестри, коли вона повідомила співробітникам, що з цього дня Тетяна Борисова стає виконавчим директором кіностудії «Орфей».

Розгублено киваючи, Тетяна приймала привітання. Діана, спостерігаючи цю сцену, анітрохи не сумнівалася, що вчинила правильно. Останнім часом сестра самовіддано працювала на студії, впроваджуючи у життя складений разом з Діаною план змін і перетворень. Були звільнені всі бездарні режисери, переписані кілька сценаріїв, розірвано контракти з театральними агенціями, які не працювали з молодими акторами-початківцями. Діана бачила, що сестра захоплена кінобізнесом і знала: репутацію «Орфею» буде відновлено. А їй самій належало зайнятися будівництвом спортклубу разом з Едуардом Баринським і вести справи «Стенфилд-маркет», літаючи в Лондон по кілька разів на тиждень.

На її подив, з того дня, як угода була підписана, Едуард тримався з нею прохолодно й відсторонено, обмежуючись у спілкуванні лише питаннями бізнесу. Він більше не намагався дізнатися правду про Настю і нічим не висловлював своїх почуттів до Діани. Щоправда, одного разу, коли під час наради їй зателефонував Влад Берестов й запропонував повечеряти, вона помітила, як губи чоловіка невдоволено стиснулися, а очі пильно подивилися на неї. Проте він нічим не видав своїх почуттів і, зробивши байдужий вигляд, невимушено продовжив обговорення справ бізнесу.

Багато часу Едуард проводив з Деном, допомагаючи хлопцеві розробляти дизайн спорткомплексу. Діана часто бачила їх разом у кабінеті Баринського, зосереджених над розробкою кожної деталі приміщень. Безсумнівно, вони знайшли спільну мову. Цей факт і радував, і лякав Діану водночас. Вона не знала, як відреагують ці двоє таких схожих між собою чоловіків, коли дізнаються, що вони батько і син, і як після цієї звістки будуть ставитися до неї. Втім, Діана припускала, що реакція Дена буде не надто жахливою. Адже, судячи з усього, Едуард Баринський став для нього не тільки вчителем, але й другом. Але як поставиться до цієї новини Едуард, Діана не уявляла. Якби зараз він хоч якось виявляв свої почуття, вона сказала б йому правду. Проте Едуард більше не залишався з нею наодинці і, здавалося, навмисно уникав будь-яких особистих розмов.

Крім цього, Діану дратувала закоханість в Едуарда її секретарки Келлі. Дівчина не втрачала нагоди заволодіти його увагою, звертаючись до Баринського з приводу і без. І варто було Едуарду чарівно посміхнутися їй, як Келлі танула, мов морозиво на сонці, і мчала виконувати будь-яке доручення шефа. Вчора, обідаючи з Берестовим у кафе на Хрещатику, Діана раптово побачила їх удвох. Едуард і Келлі увійшли в зал і сіли за столик. Її гарний настрій миттю випарився. Діані коштувало неймовірних зусиль просидіти ще п'ятнадцять хвилин, натягнуто посміхаючись і вдаючи, що уважно слухає свого співрозмовника. Однак, коли принесли десерт, вона не витримала. Пославшись на невідкладну справу, жінка ввічливо попрощалася і пішла, розуміючи з якою силою ревнує й більше не може перебувати тут ні хвилини.

Повернувшись в офіс, Діана спробувала зануритися в роботу, але почувши голос Едуарда в коридорі, вхопила ключі від машини і вирушила до Тетяни на студію.

Раптовий стукіт у двері змусив її підскочити від несподіванки. Швидко накинувши білий шовковий халатик поверх атласної сорочки, Діана попрямувала до дверей, гадаючи, хто б це міг бути. Ден залишився ночувати у Тетяни, а гостей вона сьогодні не чекала. Швидше за все, це прийшла покоївка довідатися щодо прибирання. Збираючись сказати, що вона зайнята, Діана відчинила і відразу завмерла від подиву — на порозі стояв Едуард Баринський.

— Привіт! — невимушено посміхнувся він. — Я вирішив заїхати й сказати, що нараду завтра о дев'ятій скасовано й перенесено на п'ятницю. Вранці мені треба бути на будівництві, там виникли якісь проблеми.

— Зрозуміло... — коротко відповіла Діана, ніяково затягуючи пояс халату. — Ну що ж, заходь, пригощу тебе чаєм або кавою. Заразом і поговоримо.

Діана відступила, пропускаючи гостя у вітальню. Пройшовши всередину, Едуард зупинився, з цікавістю розглядаючи її номер-люкс своїм професійним оком, мимоволі порівнюючи його з такими ж апартаментами своїх готелів.

— Непогано, навіть затишно, — мовив він, спостерігаючи за рухами Діани, яка почала розливати чай у витончені білі чашечки.

— Мені теж подобається. Проте я тут останню ніч. Завтра перебираюсь до Тетяни. У будинку, який я нещодавно придбала, починається ремонт.

— Зрозуміло,— помовчавши, мовив він. — До речі, а де Ден?

— Він вже сьогодні ночує у сестри,— відповіла Діана, намагаючись вгамувати шалений стукіт серця, що виникав щоразу, коли Едуард Баринський опинявся поруч.

— Твій син дуже здібний хлопець. Він робить успіхи в розробці дизайну спорткомплексу і починає непогано орієнтуватися в справах всього проєкту. Прийде час, і він стане справжнім бізнесменом, — посміхаючись, зауважив Едуард.

— Сподіваюся, — тихо відповіла вона. — Думаю, що гени також мають зіграти свою роль і в майбутньому він стане гідним свого сімейного бізнесу, як його батько.

— Наскільки мені відомо — мережа супермаркетів не є сімейним бізнесом Роланда Стенфілда. Якщо не помиляюся, то цю компанію він створив сам,— зауважив Едуард, мимоволі відчуваючи пекучу хвилю ревнощів, що раптом огорнула душу.

Діана завжди говорила про чоловіка з захопленням і, судячи з усього, була про нього дуже високої думки.

— Я кажу не про нього, — відповіла Діана, підходячи до вікна. – Роланд виростив Дена, але він не його батько.

Двома швидкими кроками Едуард перетнув кімнату й одним ривком повернув жінку до себе.

— Що це означає? — суворо запитав він, хоча вже здогадувався, ні, знав напевно, ЩО йому доведеться зараз почути! Невже його підозри все ж не безпідставні?

— Ден — твій син, і він нічого не знає про це, — мовила вона, відчуваючи, як по тілу розлилося крижане тремтіння.

Кілька секунд він оторопіло дивився на Діану, намагаючись знову набути дару мови і якось усвідомити неймовірну новину.

— Чому ти раніше мовчала? — нарешті, запитав він і пильно глянув на жінку.

— Тому що не знала, як ти до цього поставишся. Адже ти міг взагалі не повірити мені... Хоча ваша з ним схожість так помітна... — Діана замовкла, спостерігаючи, як по губах чоловіка пробігла сумна посмішка.

— Ти права. Це дійсно так. Я здогадувався про це, але не був певен… Кілька разів ловив себе на думці, що у нас з Деном багато спільного. Коли ти збираєшся сказати сину правду? – зіщулившись, наполегливо запитав він.

— До свого від'їзду у Лондон я неодмінно поговорю з ним,— відповіла Діана, опускаючи очі.

Вона відчайдушно боялася, що Едуард побачить у них те гнітюче почуття провини, яке вона так ретельно приховувала.

— До твого від'їзду? — здивовано перепитав Баринський. — Ти хочеш поїхати? А як же будівництво спортклубу?

— У тебе чудова команда фахівців. Ви впораєтеся і без мене. А «Стенфілд-маркет» вимагає моєї постійної присутності. Крім того, Ден залишиться тут до кінця канікул і буде допомагати тобі. Таким чином, у вас з'явиться можливість краще пізнати один одного,— відповіла Діана, сподіваючись, що відповідь вийшла правдоподібною.

Але Едуарда було не так легко збити з пантелику. Він знову підійшов до неї і, торкнувшись підборіддя, примусив жінку подивитися на нього.

— Ти можеш не визнавати цього, — тихо мовив він, — але я знаю, що ти хочеш втекти від почуттів, які все ще існують між нами. І тому я прошу тебе залишитися в Києві, зі мною.

— Це неможливо, — відповіла вона, намагаючись приховати збентеження. — Неможливо повернути почуття, які залишилися в минулому. Ти помиляєшся. У нас нічого не вийде...

— Я не помиляюся, Діано,— відповів він, долаючи її спротив і пригортаючи до себе. — Наші почуття живі, і я можу довести тобі це. Але насамперед я хочу сказати те, що зараз є найважливішим...

— Що саме? – розгублено запитала Діана.

— Дякую за сина...

Не чекаючи відповіді, Едуард нахилився і поцілував її. Діана не пручалася. Закружившись у вирі пристрасті, вони поринули у своє кохання, яке кожен з них так довго зберігав у душі, надійно приховуючи від усього світу. Легко, немов пушинку, він підхопив Діану на руки, відніс до спальні й дбайливо опустив на широке ліжко під прозорим балдахіном. Милуючись коханою, Едуард ліг поруч і, прибравши золотисті пасма з її обличчя, почав обсипати його ніжними поцілунками, повільно звільняючи струнке тіло від атласного пеньюара.

— Ти прекрасна, моя кохана. Всі ці роки я не міг забути нашу першу ніч кохання і тепер хочу повторити її, — прошепотів він, відриваючись від її губ.

Його пестощі огортали її солодкою ніжністю, примушуючи бажати більшого. Діана провела руками по його плечах і з захватом відчула, як під гладкою шкірою перекочуються тверді м'язи. У відповідь Едуард лише міцніше притиснув її до себе. Гойдаючись на хвилях пристрасті, Діана вигнулася йому назустріч. Всі сумніви й негаразди, що могли зараз затьмарити цю сліпучу яскравість відчуттів, відійшли на другий план. В цю мить для неї вже нічого не значив ні той факт, що він одружився з Настею, ні роки розлуки, ні помста, якої вона прагнула, але так і не змогла здійснити. Єдине, що зараз мало значення — їх непідвладне часу кохання. І нехай ця ніч не більше, ніж ностальгія за минулим і завтра, можливо, все буде інакше, зараз вона цілком належала йому. За довгі роки Діана майже забула, яким ніжним і чуйним він міг бути й тепер насолоджувалася відчуттям його близькості. Він захоплювався нею, кохав не лише тілом, але й словом, лагідно огортаючи своїм диханням і знайомим ароматом парфуму, що завжди зводив її з розуму...

Втомлені й щасливі вони все ще лежали в обіймах один одного, і Діана майже крізь сон слухала його пристрасні слова кохання. Едуард не відпускав кохану зі своїх обіймів. Притискуючись до його грудей, вона відчувала себе захищеною від усього на світі, навіть від отруйної думки про те, що завтра вона все одно поїде… Їм не бути разом. Дізнавшись правду про минуле, Едуард розлютиться, мов дикий лев… Їй немає виправдання і немає дороги назад. Тож попереду лише похмурий, дощовий Лондон і самотнє життя, яке вона колись для себе обрала...