Помста

Оформлення угоди щодо купівлі-продажу кіностудії «Орфей» відбулося наступного дня в особняку Андрія Петровича під пильним юридичним оком Владислава Берестова. Після того, як всі підписи були поставлені, Баринський зателефонував на студію і передав секретарем, щоб за годину завідувачі відділів, а також Настя Шереметьєва та її заступник пан Володенко зібралися в конференц-залі, бо у нього є важлива новина. Поклавши слухавку, він лукаво посміхнувся й захоплено поглянув на Діану.

— Отже, пані Стенфілд, ви готові? – жартівливо запитав він.

— Думаю, готова як ніколи! — Діана іронічно посміхнулась, ховаючи в чорний оксамитовий мішечок ручку «Swarovski».

Що ж, дуже скоро вона нарешті зустрінеться з колишньою подругою й із задоволенням спостерігатиме за її шокованим обличчям в ту мить, коли та дізнається, що більше не директор «Орфею». Саме ця сцена і стане переможним фіналом тієї вистави, яку Настя влаштувала багато років тому. Шкода тільки, що антракт так сильно затягнувся…

Сьогодні Діана навмисно одягла чорний діловий костюм від відомого бренду «Chanel». Вишуканий і водночас офіційний, він цілком відповідав її планам і настрою. Крім того, цей колір чудово поєднувався з її золотавим волоссям, надаючи зовнішності суворої елегантності. Ідеальний макіяж чудово приховував сліди безсонної ночі, проведеної в думках про сутичку з Едуардом. Діані вдалося заснути лише на світанку, щосили переконавши себе, що їй має бути абсолютно байдуже, що він собі думає. А це чомусь було вкрай непросто… Прокляття! Невже роки розлуки не здолали це почуття і вона досі закохана в нього?!

За годину чорний лімузин Діани пригальмував біля адміністративного корпусу студії «Орфей». Утрьох вони піднялися на другий поверх, де був розташований конференц-зал, який, судячи з шуму, вже був повен народу. Андрій Петрович відчинив двері і увійшов першим, привітно посміхаючись присутнім. Голоси негайно стихли, і всі співробітники, що сиділи за довгим столом, підвелися, мов по команді.

— Доброго дня, панове! — привітався чоловік, владно прямуючи до крісла, призначеного для голови компанії.

— Доброго дня, Андрію Петровичу, — ввічливо усміхнулася Настя. – Щось сталося? Ви нас дуже здивували своїм дзвінком, правда? — додала вона, повертаючись до Володенко.

— Дійсно, все дуже несподівано. Ми навіть припустили, що ви вирішили повернутися до керівництва студії! — посміхаючись, мовив Данило.

— Ну, що ви! Хіба я можу так з вами вчинити! – жартівливо відповів Баринський, спостерігаючи, як напруга на обличчях Насті і Данила змінюється полегшенням. — Сьогодні я тут, тому що хочу представити вам одну людину. Отже, Діано, заходьте!

Двері залу відчинилися, і всі очі присутніх здивовано поглянули на вишукану пані в супроводі високого статного чоловіка. Дехто негайно впізнали в ньому голову колегії адвокатів Києва – Владислава Берестова. Однак особа незнайомки залишалася для всіх загадкою, проте ненадовго. Діана впевнено перетнула залу й, зупинившись поруч із Баринським, приязно посміхнулась присутнім.

— Дозвольте представитися, шановне панство: мене звуть Діана Стенфілд. Відсьогодні я нова власниця кіностудії «Орфей»!

Діана зиркнула на Настю, з задоволенням спостерігаючи, як улеслива усмішка поволі зникає з її губ, поступаючись місцем розгубленості в очах. Здавалося, вона не повірила в почуте й ніби заклякла на своєму стільці. Ефект несподіванки спрацював на десять із десяти! На якусь мить у залі настала така тиша, що стало чути, як тихенько працюють кондиціонери у коридорі. Минуло кілька хвилин перш, ніж пані Шереметьєва, нарешті, отямилася.

— Що це означає, Андрію Петровичу? Ви продали студію?! – бліднучи, запитала вона.

— Пані Стенфілд сьогодні ж вступає в права! — спокійно заявив Влад, упевненим жестом ставлячи свій кейс на край столу.

— Так, Настю, я продав студію, і пані Стенфілд її нова власниця. І ти, чорт забирай, нічого не можеш вдіяти! Я занадто довго терпів ваші махінації й відмовлявся вірити, що ти перетворила мою студію в справжній бордель! Але тепер цьому прийшов кінець! — впевнено відповів Баринський. — Я переконаний, що Діана поверне «Орфею» колишню добру репутацію! Прощавайте! Бажаю повеселитися! — жартома додав він і, задоволено посміхаючись, попрямував до виходу.

— Зачекайте, Андрію Петровичу! — Настя швидко підвелася й кинулася за ним.— А що буде з грошима, що йдуть від прокату? Адже це наші спільні гроші!

— Я відчуваю себе, як на власних похоронах,— нетерпляче зауважив Баринський, звертаючись до Діани. — Це не ваші гроші, Настю, а мої! Бажаю успіхів! — додав він і вийшов з залу.

Не звертаючи уваги на Шереметьєву, що наче остовпіла перед зачиненими дверима, Діана голосно повідомила співробітникам про свої плани:

— О другій годині я проводжу нараду з керівниками усіх відділів. Прошу, підготуйте звіти і свої пропозиції з приводу того, чого, на вашу думку, не було зроблено на студії за останні п'ять років. А зараз прошу вибачення, у мене безліч справ!

Збентежено поглядаючи на колишню директрису, присутні потягнулися до виходу. Проходячи повз, деякі з них співчутливо посміхалися, проте більшість лише опускали очі, приховуючи радість. Отже, Тетяна мала рацію: її колишню подружку не надто тут шанували.

Настя все ще стояла біля дверей не в змозі повірити, що все це не страшний сон, а ця фатальна жінка - не плід її уяви!

— Що ви знаєте про кінобізнес? – образливим тоном запитав Володенко. Зухвало розвалившись на своєму стільці, він, вочевидь, не збирався залишати конференц-зал.

— Всьому, чого не знаю, я навчуся і дуже швидко, — впевнено відповіла Діана. – Данило Вікторович, я дійсно дуже зайнята і в мене немає часу з'ясовувати, хто з нас краще розуміється на кінобізнесі. Судячи з успіхів студії, у вашій компетенції можна не сумніватися,— з іронією додала вона і розгорнула теку з документами, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

— Залиш нас на кілька хвилин, — раптом мовила Настя, звертаючись до Данила.

Стиснувши губи, вона щосили стримувала гнів. Її просто трясло від люті. Насті кортіло негайно збити пиху з цієї нахабної англійки, що насмілилися так підступно перейти їй дорогу.

Як тільки за чоловіком зачинилися двері, вона підійшла до столу і сперлася об нього руками. Їхні погляди схрестилися, і на мить у залі запанувала тиша.

Діана помітила, як потемніли від люті сині очі колишньої подруги, стаючи майже чорними, мов бурхливе, штормове море. Настя дивилася на неї, як на серйозну перешкоду, що треба негайно усунути… Як і в той зловісний вечір, коли вона хотіла будь-що позбавитися Діани. Проте вже наступної миті в її погляді промайнув подив, немов якась здогадка несподівано проникла в її свідомість. Ледь помітно Настя хитнула головою, ніби відганяючи якесь неймовірне припущення.

Вважаючи, що від шоку у неї просто розігралася уява, Настя презирливо мовила:

— Не знаю, яким чином вам вдалося вирвати цю угоду у старого Баринського, але, обіцяю, я цього так не залишу. Я не дозволю вам виставити мене на вулицю!

Кинувши останню фразу, вона рішуче склала руки на грудях, і Діана повільно підвелася.

— Ви мені погрожуєте?

Насправді вона не відчувала очікуваного задоволення від того, що бачить свою кривдницю переможеною. Вся ця ситуація починала нагадувати їй їх сварку вісімнадцять років тому. Тільки тепер вони помінялися ролями.

— Розумійте, як хочете! — зло прошипіла Настя. — Ви просто нікчемна кар'єристка, для якої доля інших нічого не варта!

— Боже мій, які слова, Настусю! — іронічно вигукнула Діана, насмішкувато зиркнувши на колишню подругу. — Ти ледь не занапастила «Орфей», і Баринський вчасно продав студію мені. А що стосується твоїх погроз, запам'ятай: я не боюся тебе, — суворо додала вона.

— Як ви смієте так розмовляти зі мною! — обурено вигукнула Шереметьєва, проте відступила на кілька кроків. — Адже ми з вами незнайомі… Хто ви?

Раптом вона позадкувала до дверей, дивлячись на леді Стенфілд так, ніби побачила привида. Вона все ще не вірила своїм очам, але вже точно знала, хто перед нею. Діана Климова!

Весь цей час вона бачила, що ця клята англійка дуже схожа на її колишню подругу, яка була краще за неї в усьому, починаючи з успіхів в університеті й закінчуючи увагою хлопців. Проте вона й не припускала, що мертві повертаються… А тепер ця жахлива правда гострим ножем врізалася в її свідомість: Діана жива і що найгірше — власниця її «Орфею». Яка витончена, ретельно виважена помста, що потрапила прямо в ціль! Адже Діана позбавила її найважливішого у житті — бізнесу й зробила це навмисно… Так, як вона колись хотіла знищити її, щоб отримати Едуарда…

Затуливши обличчя руками, Настя спробувала відігнати моторошні картини минулого, що раптом постали перед очима. Їй відчайдушно хотілося тільки одного: щоб привид колишньої подруги скоріше зник у небуття і дав спокій її сумлінню. Але дива не сталося. Коли Настя знову розплющила очі, Діана Климова так само стояла біля столу. В її темних очах не було і натяку на зловісну втіху, не було ні краплини жалю. Вони випромінювали лише суцільний крижаний холод, нещадно руйнуючи її надійний світ… Що ж тепер робити? Невже її довгий шлях від злиднів до Олімпу заможного життя виявився марним? Оце вже ні…

— Ну що ж, бачу, ти нарешті мене впізнала! — голос Діани, мов грім, пролунав кабінетом.

— Це неможливо... - розгублено прошепотіла Настя, все ще з жахом дивлячись на Діану.

— В житті немає нічого неможливого. Гадаю, ти й сама це добре знаєш, — спокійно відповіла Діана, проте в її голосі чулися металеві нотки. — А тепер забирайся звідси або я викличу охорону і тебе на очах у всіх співробітників виштовхають на вулицю!

— Ти ... ти знайдеш привід, щоб звільнити мене за статтею? — затинаючись, видавила Настя, не в змозі повірити, що з нею, директором студії, можуть так вчинити.

Однак рішучий погляд Діани не залишав щодо цього жодних сумнівів.

— Я даю тобі дві години, щоб написати заяву за власним бажанням і зібрати речі. Нам більше нема про що говорити,— додала вона, починаючи втрачати терпіння.

Раптом відчувши себе безпорадною й жалюгідною, Діана розлютилася ще більше. Їй хотілося закричати, кинути в обличчя подруги слова звинувачень, сказати все, що боліло в душі всі ці роки… Але гордість змусила її стриматися. Вона мовчки спостерігала, як, похитнувшись, Настя пішла до виходу. Вочевидь, вона ніяк не могла отямитися… Проте, відчинивши двері, жінка обернулася.

— Якщо ти думаєш, — з іронією процідила вона, — що на аукціоні Едуард купив «Бентлі», щоб виручити тебе, то глибоко помиляєшся. Він зробив це, щоб викликати мої ревнощі. Як і раніше, Едуард кохає мене…

— Забирайся! – жорстко відповіла Діана.

Бажання власноруч виштовхати Настю за двері, роздряпавши при цьому її миле личко, стало таким сильним, що Діана вжахнулася тій люті, на яку не вважала себе здатною.

Настя взялася за ручку, розуміючи, що програла, і що має справу вже не з тією наївною дівчинкою, яка відчайдушно захищалася від неї вісімнадцять років тому. Її душив гнів від власного безсилля й приниження. Настя в останній раз обернулася й подивилася на колишню подругу, намагаючись вкласти у свій погляд якомога більше презирства.

Коли, нарешті, за нею зачинилися двері, Діана втомлено опустилася на стілець, щосили намагаючись заспокоїтися. В душі не було очікуваного почуття тріумфу. Здійснена помста чомусь не викликала радісних почуттів…

За кілька хвилин двері конференц-залу знову відчинилися й на порозі з'явилася Тетяна, привітно посміхаючись сестрі.

— Ну, як почуває себе нова власниця студії в кріслі директора? У мене була термінова робота і, на жаль, я не бачила ошелешеного обличчя Насті Шереметьєвої!

— Дійсно, було на що поглянути. Однак вона швидко опанувала себе, навіть намагалася погрожувати мені й провокувати скандал! – відповіла Діана, обіймаючи сестру.

— Отакої! – обурено вигукнула Тетяна. - Після того, що вона зробила, ти ще дуже м'яко з нею вчинила. Зараз вона втратила головне у своєму житті – гроші й тепер їй доведеться непросто. Зіпсовано не лише репутацію студії, але і її власну. Навряд чи Насті запропонують пристойну роботу в кінобізнесі.

— Думаю, вона з цим впорається… Втім, мені це байдуже, — насупившись, відповіла Діана. — Сьогодні, впізнавши мене, вона була до смерті перелякана. Бачила б ти її обличчя! Проте… Я гадала, що отримаю задоволення, але натомість відчула лише огидне почуття жалості. Я була засліплена ненавистю до неї, але тієї миті все зникло. Андрій Баринський мав рацію: манія величі й почуття неповноцінності – дві сторони однієї медалі. Мені шкода її…

Помітивши, як здивовано дивиться на неї сестра, Діана замовкла.

— Настя Шереметьєва — просто підступна змія, яка все життя будує своє щастя коштом інших. Тому зараз вона справедливо отримала те, на що заслужила! — знизала плечима Тетяна.

— Годі про це, — похмуро мовила Діана й змінила тему. – О другій я проводжу нараду з керівниками відділів і хочу, щоб ти теж була присутня. Зможеш викласти свої ідеї перетворення студії й складемо план змін.

— Чудово, отже я маю час, щоб пообідати з чоловіком, — Тетяна швидко глянула на ручний годинник. - Останнім часом він так багато працює, що нам доводиться призначати один одному побачення, — розвела руками сестра.

— Не так вже це й погано! – посміхаючись, відповіла Діана. – Отже, я чекаю на тебе…