Між коханням і боротьбою...

Повернувшись в офіс, Діана поринула в роботу. Намагаючись не думати про розмову з Баринським-старшим, вона зосередилася на фінансових звітах, надісланих електронною поштою її лондонським заступником Чарльзом Дугласом. У повідомленні він також цікавився, коли пані Стенфілд прилетить до Лондона, щоб провести термінову нараду співробітників компанії. Діана швидко відповіла, що затримається ще на тиждень, оскільки на неї чекають дві важливі угоди у Києві.

Протягом дня вона потай чекала, що Едуард зателефонує, щоб дізнатися її відповідь щодо спільного бізнес-проекту, проте цього не сталося. Можливо, він передумав? Що ж, напевно, це на краще, бо кожна зустріч з ним тепер буде небезпечною для її душевної рівноваги...

Після обіду в офісі з'явився Ден і, як обіцяв, зайнявся роботою. Спритно впоравшись із завданнями до шостої години, він доповів Діані про свої успіхи. Отримавши крім похвали й суворі зауваження, хлопець зовсім не образився. Замість цього швидко погодився з матір’ю, поцілував її в щоку й помчав на футбольний матч.

Робочий день поволі скінчився. Працівники офісу розійшлися по домівках. Діана залишилася сама, вирішивши попрацювати з документами доки не повернеться Ден. Їй зовсім не хотілося сидіти на самоті у нехай навіть затишних апартаментах готелю, слухати тишу вечірнього Києва, й думати про те, як колись давно вона майже власноруч зруйнувала своє життя... Ні, так можна просто збожеволіти…

Переглядаючи папери, вона навіть не почула, як у двері постукали. Не дочекавшись відповіді, хтось натиснув на ручку. Діана здригнулася від несподіванки, побачивши Едуарда Баринського власною персоною. Вона вже й не сподівалася на його візит, тим паче в такий пізній час. Розгублено поглядаючи на чоловіка, вона щосили намагалася прийняти ввічливий, байдужий вигляд. Цей майстер сюрпризів знову застав її зненацька! І при цьому посміхається так задоволено й впевнено, що хочеться запустити в нього чимось важкеньким. В коричневому светрі й чорних джинсах він зараз більше скидався на тренера з фітнесу, ніж на власника солідної фірми. Зануривши руки в кишені штанів, він невимушено сперся об одвірок і жартівливо мовив:

— Привіт! Не набридло працювати?

— Навіщо ти приїхав? — Діана підвелася з-за столу й прибрала в шухляду документи.

— Якщо скажу, що випадково їхав повз і вирішив зайти, ти повіриш? — він усміхнувся, пильно спостерігаючи за її рухами.

— А якщо серйозно?

— А якщо серйозно, то я зустрів Дена й Антона на стадіоні. Ми поговорили, і я допоміг їм зробити ставки на наступний матч. Потім поїхали за тобою. Хлопці чекають в машині, вирішуючи вкрай важливе питання: хто переможе в чемпіонаті Англії — Челсі або Ліверпуль? — знизав плечима Едуард, наче вже знав відповідь.

— І ти прийшов лише для того, щоб відвезти мене додому? — з іронією запитала Діана

— Не тільки. Також хочу визначитися: на який день ми призначимо оформлення нашого контракту?

— А ти впевнений, що він взагалі буде підписаний? — лукаво запитала Діана.

«Ну до чого ж він самовпевнений! Гадає, що може все на світі! Якби не умова Андрія Баринського... Якби не ця клята умова!»

Не відповідаючи, Едуард повільно пройшовся кабінетом. Діана помітила, як по обличчю чоловіка пробігла тінь подиву, коли він побачив ручку «Svarowski» на столі. Він взяв її в руки і запитально подивився на Діану. Відчуваючи, як в душі наростає тремтіння, вона міцно стиснула губи. Ну, навіщо він взагалі прийшов сюди?!

— Гарна річ, — мовив Едуард, уважно розглядаючи ручку. – Подарунок?

— Так, — не дивлячись йому в очі, неохоче відповіла Діана. – І до того ж, має міцну енергетику. Всі угоди, підписані нею, згодом виявляються успішними.

На кілька секунд у кабінеті повисла гнітюча тиша. Відчуваючи на собі його пронизливий погляд, Діана вдала, що складає теки на столі. Звичайно ж, він про все здогадався! Прокляття! Едуард не повинен був побачити цю ручку. Саме таку він подарував їй багато років тому на знак примирення, і це її спогад про колишнє кохання, проте Едуарду не треба цього знати. Навіщо з’ясовувати стосунки тепер, коли вже занадто пізно?

— Можливо, ти підпишеш нею нашу угоду з будівництва спорткомплексу? Чи маєш намір відмовитися? — обережно запитав Едуард.

— Я приймаю твою пропозицію,— крізь зуби процідила Діана й пішла до дверей, заразом вимикаючи світло й налаштовуючи сигналізацію,— але не розраховуй, що я буду виконувати всі твої забаганки в процесі роботи!

— Боюся, що це було б моєю найбільшою помилкою!— вкрадливо мовив він і ледве не розсміявся, дивлячись, яким нищівним поглядом оцінила його Діана.

Вони попрямували до ліфта. Чекати довелося кілька хвилин, поки двері кабіни відчинилися, і вони увійшли в середину. Едуард мовчав, крадькома спостерігаючи за Діаною. Відчуваючи себе ніяково під цим глузливим й водночас інтимним поглядом, вона подумки проклинала всі багатоповерхівки, бажаючи якнайшвидше опинитися на вулиці й покінчити з цією нестерпною напругою. Раптом кабіна несподівано сіпнулася між десятим і дев'ятим поверхом. Ліфт зупинився.

— Дідько! — вилаявся Едуард і швидко натиснув на кнопку аварійного пристрою, звідки негайно почувся приємний голос оператора.

Едуард повідомив, що вони застрягли й дівчина пообіцяла, що майстри незабаром прибудуть.

— Прошу вас, не турбуйтеся! Вибачте за незручності, — заспокійливим голосом мовила вона.

— Дякую, — вже більш спокійно промовив Едуард і повернувся до Діани.

Жінка стояла нерухомо, притиснувши руку до губ з виразом суцільного жаху в очах і враження було таким, що вона ось-ось знепритомніє.

Відчувши неймовірну слабкість в ногах, Діана похитнулася і вхопилася рукою за стіну. Перед очима все похитнулося, і вона ледь не впала. Едуард швидко підхопив її:

— Діаночко... Кохана... Заспокойся. Зараз все скінчиться,— він заспокоював її, як дитину, міцно тримаючи у своїх обіймах. — Все буде добре, люба... Залишилось ще трохи почекати,— додав він, почувши, як десь нагорі, у ліфтовій шахті, почали працювати майстри.

— Пробач... Неймовірно соромно, але я все життя боюся цих аварій в ліфті,— прошепотіла Діана, ніяковіючи від думки, що відчуває себе так затишно в його сильних руках.

Діана заворушилася, намагаючись відсторонитися від нього, проте Едуард і не думав відпускати її. Піднявши голову, вона зустрілась з ним поглядом. Ці лагідні сині очі випромінювали кохання. Відчуваючи, що потопає в їх безодні, Діана затамувала подих, не в змозі відступити бодай на крок. Нахилившись, він накрив її губи поцілунком, і вона обвила його шию руками, на мить забуваючи про все довкола. Притискаючись до коханого, Діана відразу відчула його взаємне бажання. Повільно, немов боячись налякати, Едуард лагідно провів руками по її волоссю. Не відриваючись від губ, легким рухом звільнив від піджака і почав цілувати шию, поволі спускаючись до низу. Діана провела пальцями по його потилиці й заплющила очі. Гойдаючись на хвилях насолоди від його лагідних дотиків, вона не хотіла, щоб Едуард зупинявся. Як же вона скучила за ним і за цим запаморочливим задоволенням від його пестощів…

— Люба, якщо ми зараз не зупинимося, то боюся, що не дотягнемо до зручного ліжка, і все відбудеться прямо тут,— низьким від бажання голосом мовив Едуард, дивлячись на кохану захопленим, повним ніжності поглядом.

Отямившись, Діана швидко вивільнилася з його рук. Розізлившись на себе за виявлену слабкість, вона відвернулася.

— А з чого ти взяв, що між нами взагалі щось має статися? – крижаним тоном мовила вона. — Якщо я дозволила тобі цей поцілунок, то це ще нічого не значить...

Поправивши скуйовджене волосся, вона роздратовано вихопила з рук Едуарда свій піджак, який він дбайливо підняв з підлоги. Його обличчя було серйозним, але в очах блищали глузливі іскорки. Він розумів, що Діана більше розлютилася на себе, ніж на нього. Його невимовно тішило зроблене відкриття: Діана все ще не байдужа до нього. Цікаво, чи усвідомлює вона це? І що саме намагається приховати, продовжуючи тримати дистанцію між ними? Що ж, цю таємницю він має розгадати за будь-яких обставин. Спершись об стінку ліфту, він мовчки спостерігав, як з видом розгніваної богині Діана прискіпливо оглядає своє зображення в маленькому люстерку, яке дістала із сумки.

— Гадаю, ти була не проти моїх поцілунків. Чи мені здалося? – жартівливо запитав Едуард, бажаючи подражнити кохану.

— Я думаю,— парирувала вона,— що ти занадто самовпевнений…

Діана хотіла додати щось ще, але в цю мить ліфт знову смикнувся й повільно поїхав, а з аварійного пристрою долинув знайомий жіночий голос:

— Проблему усунено...У вас все добре?

— Так. Дякую,— відповів Едуард, покосившись на Діану. Вона полегшено зітхнула, вочевидь радіючи, що ця несподівана пригода нарешті скінчилася.

За хвилину вони дісталися першого поверху й, перетнувши просторий вестибюль, вийшли на вулицю. На стоянці біля будівлі стояв чорний «Mersedes» Баринського. Жваво щось обговорюючи, біля нього крутилися Ден з Антоном. Помітивши суворий вираз обличчя матері, хлопець відразу запитав:

— Щось сталося?

Діана зібралася відповісти щось незначне, але Едуард випередив її.

— Ми застрягли в ліфті,— глузливо мовив він, кидаючи багатозначний погляд на Діану. – Твоїй мамі стало недобре, і мені довелося виступити в ролі лікаря швидкої допомоги...

В цю мить він був готовий заприсягтися, що Діана спопеляє його гнівним поглядом, тому відразу перемкнув увагу на Дена.

— Але вже все в порядку? — стривожено спитав син. — Тобі краще, мамо?

— Так, все добре,— стримано відповіла Діана, намагаючись приховати роздратування. — Ми поїдемо сьогодні додому чи ні?

— Звичайно, прошу, — підкреслено ввічливо відповів Едуард, жестом запрошуючи Діану сісти в салон.

Якби не Ден і Антон, вона швидше погодилася б йти пішки, ніж їхати в одній машині з цим нахабою, а їй ще доведеться працювати з ним пліч -о- пліч майже щодня! І як вона могла так наївно вважати, що зможе спокійно перебувати поруч з ним? Що ж тепер робити?

Обурений потік думок, спрямований більше на себе, ніж на Едуарда, був раптом перерваний його запитанням про день підписання контракту. Не дивлячись на чоловіка, Діана стримано відповіла, що угоду можна оформити не раніше суботи, оскільки до кінця тижня вона буде зайнята іншими справами. Чи довідався вже Едуард про покупку кіностудії «Орфей», Діана не знала, проте вирішила не згадувати про це зараз.

Відвернувшись до вікна, вона слухала його розмову з хлопцями про футбол та бізнес. Від жінки не вислизнуло, що Ден слухає його з неабиякою увагою й цікавістю. Схоже, Едуард Баринський став для нього справжнім авторитетом.

— Батько завжди говорив, що одного дня мені доведеться очолити сімейний бізнес. Він покладав на мене великі надії, і я намагатимуся виправдати їх. Але мені дуже хочеться спробувати себе в дизайні, — зітхнувши, мовив хлопець.

— Ну, одне іншому не заважає,— мовив Едуард, задумливо дивлячись на дорогу. — Я можу запропонувати тобі одну цікаву роботу в плані дизайну. Ти зможеш дізнатися всі тонкощі цієї спеціальності.

— Круто! І що це за робота? – відразу зацікавився Ден.

— Ми з твоєю мамою підписуємо контракт на спільне будівництво спортивного комплексу, тому в тебе буде чудова можливість попрацювати разом з нами до кінця канікул. Можеш взяти участь у розробці дизайну приміщень, – відповів Едуард, кинувши швидкий погляд на Діану.

— Це правда, мамо? Я і справді можу долучитися? – радісно запитав Ден.

– Думаю, це буде чудовою практикою для тебе. Все ж краще, ніж цілими днями бовтатися на пляжі й в букмекерській конторі,— похмуро відповіла вона, відчуваючи незадоволення втручанням Едуарда.

Намагаючись якнайшвидше перевести розмову на інше, вона звернулася до племінника:

— А ти вже визначився, куди будеш вступати?

— У юридичну академію. Хочу піти по стопах батька, — впевнено відповів хлопець.

— Похвальне прагнення! — зауважив Едуард. — Якби у мене був син, я радів би, що він хоче стати моїм наступником в улюбленій справі.

Він зиркнув на Діану, яка дивилася у вікно, вдаючи, що розглядає блискучі вітрини магазинів. Звернувши праворуч, автомобіль нарешті заїхав на стоянку й легко загальмував біля широкого ґанку готелю.

Діана потягнулася до ручки дверей, але завмерла, почувши наполегливий голос Едуарда.

— Хлопці, почекайте п'ять хвилин Діану Михайлівну в холі. Нам треба поговорити.

Не ставлячи зайвих запитань, вони попрощалися з Едуардом і вийшли з машини.

— Чому ти відправив назад виписаний мною чек на суму, яку ти заплатив на аукціоні? — запитала Діана, першою порушуючи коротку паузу.

— Тому що я не беру назад свої подарунки! — тоном, що не терпить заперечень, відповів Едуард,— і годі про це. Зараз мене цікавить дещо інше,— додав він і повернувся до Діани, пильно спостерігаючи за її обличчям. — Навіщо леді Стенфілд знадобилася студія мого батька?

— Якщо я не помиляюся, то ми лише компаньйони у певному бізнесі, - стримано мовила Діана. — Тож яке вам діло, Едуарде Андрійовичу, до моїх інших придбань?

— Це майже так,— багатозначно посміхнувся чоловік. — Але річ у тім, що я маю відношення до деяких справ свого батька. Скажи, що ти задумала, Діано?

— Я збираюся поставити на чолі студії свою сестру, і допомогти їй таким чином реалізувати свої здібності в кіноіндустрії.

— Ось як,— задумливо протягнув Едуард, — але мені чомусь здається, що справа не тільки в цьому. Можливо, покупка студії якимось чином пов'язана із Настею і твоїм ставленням до неї. Ти хочеш позбавити її цього бізнесу, чи не так? Що сталося між вами багато років тому?

– Яка проникливість, пане Баринський! – Діана іронічно посміхнулася, відчуваючи, як душу вкололи непрохані ревнощі. — А чому б тобі самому не запитати її про це, якщо ти так про неї турбуєшся?

Едуард різко повернув Діану до себе, і його очі гнівно блиснули:

— Невже ти не розумієш, що я хвилююся за тебе! Адже я знаю Настю! Вона цього так не залишить.

— Дякую за попередження, але дозволь мені самій вирішувати, що робити, — твердо мовила Діана, відчиняючи дверцята автомобіля. — До зустрічі в суботу.

— А, може, не було нічого на яхті? — підвищуючи голос, запитав Едуард, починаючи втрачати терпіння,— а я, як ідіот, домагаюся від тебе якоїсь вигаданої правди? Може, ти навмисно підстроїла своє зникнення, щоб втекти з цим англійським лордом?

— Що?!

Діана схопила теку з документами, що лежала в неї на колінах, і з люттю шпурнула її в Едуарда. Відчуваючи, як все тіло охоплює крижана хвиля обурення, вона стрімко вискочила з машини й майже побігла до дверей готелю, не зупиняючись на його вигук:

— Діано, зачекай!

Тримаючи в руках документи, Едуард увійшов до готелю. Озирнувшись довкола, побачив Дена і Антона, що саме вийшли з більярдної. Діани ніде не було видно. Схоже, вона вирішила не користуватися ліфтом і пішла сходами.

— Ден, віддай це матері, — похмуро мовив він, простягаючи теку. — Вона забула її в машині.

— Дякую, обов'язково передам, — відповів хлопець, не розуміючи, що сталося і чому настрій Баринського раптом зіпсувався.

— Гарного вечора, — мовив чоловік, потискаючи йому руку.— До зустрічі, Антоне!

— До побачення, — розгублено відповів той і спостерігаючи, як Едуард швидко сідає в машину, здивовано повернувся до брата. — Що це з ним?

Різкий виск шин автомобіля змусив обох хлопців завмерти на місці.

— Не знаю… Напевно, посперечалися про щось...

Він дістав з кишені мобільний і набрав номер Діани.

— Я хочу попередити маму, що затримаюся в більярдній. Адже ми ще не закінчили. Я неодмінно маю відігратися!