Аукціон

— Під номером один у нас столовий порцеляновий сервіз на шість персон від німецького заводу. Стартова ціна десять тисяч гривень. Прошу вас, панове, хто більше? — завзято вигукнув ведучій.

Через кілька хвилин набір посуду був проданий за двадцять тисяч і ведучий продовжив:

— Наступний лот — настінний золотий годинник, представлений ювелірним домом "Адамас". Стартова ціна сто тисяч. Прошу вас, панове, хто більше?

Насилу стримуючи роздратування через черговий вибух сміху Насті та її подруг, що присіли до столика, Едуард спробував відволіктися від аукціону й зосередитися на плані наради з приводу будівництва спортивного комплексу. Подумки він вже склав список питань, які необхідно розглянути й навіть знайшов на деякі з них відповіді. Проте незабаром до нього долинула фраза Шереметьєвої, вочевидь розрахована на те, що її почують на іншому кінці столу:

— Данило, ти замовив нам місця дуже невдало! Мені нічого не видно із—за цієї картини Пікассо, виставленої на помості так, щоб дивилися лише на неї. Вочевидь, її власник хоче, щоб усі помітили, який він великодушний благодійник. До того ж компанія тут зібралася вкрай нудна, — при цьому вона кинула незадоволений погляд на Едуарда, який продовжував спокійно гортати каталог, вдаючи, що не чує колишню дружину.

— Якщо тобі не подобається, люба, ми можемо пересісти за столик номер п'ять у третьому ряду. Я бачу: там є вільні місця, — догідливо запропонував Данило.

Настя примхливо надула губи, й повернулася до подруги:

— Боюся потурбувати своєю присутністю цю англійську королеву, сидячи поруч із нею. Хоча... Ми могли б поговорити про лондонську погоду. Крім того, її корона може злетіти від нашого сміху.

— А мені навіть шкода її, — зі співчуттям мовила дівчина . — Вона сьогодні представляє нову модель «Бентлі» і ніхто не купить це авто для неї.

— Жалість – погане почуття. І вкрай принизливе. Крім того, я б на твоєму місці так не переймалася і була б щаслива, якби якийсь англійський лорд виручив її сьогодні. І нехай забирається разом з ним до Лондона і хизується там у таких вульгарних сукнях, спокушаючи місцевих простаків-аристократів. – з іронією вимовила вона, заздрісно оглядаючи бездоганну фігуру Діани.

Едуард знав уїдливу вдачу колишньої дружини, тому не був здивований цими нападками, але зараз відчував справжню лють. Йому захотілося встати з-за столу і витягнути Настю геть з залу. Він глянув на Діану і здивувався, яким презирливим поглядом вона оцінила Анастасію Шереметьєву в той момент, коли та ще щось шепнула співрозмовниці. Прокляття! Що відбувається? Невже це гра уяви, або Діана і справді до смерті ненавидить колишню подругу? Можливо, Настя зіграла не останню роль у цій історії вісімнадцять років тому? Це неодмінно треба з'ясувати. Завтра він має витрусити з неї всю правду!

Його роздуми перервав голос ведучого і бурхливі овації присутніх, коли той проголосив наступний лот — пожертвувану Едуардом картину Пікассо.

— Пані та панове! Стартова ціна двісті тисяч! Всього двісті тисяч, панове, за унікальний шедевр художнього мистецтва неперевершеного майстра! Прошу вас, хто більше?

— Двісті десять тисяч! — крикнув хтось з задніх рядів.

— Ренат Муратов пропонує двісті десять тисяч! Хто більше, панове?

— Двісті п’ятдесят тисяч! – крикнув Данило Володенко.

Едуард стримав усмішку. Самому б йому ніколи не спало на думку викласти такі гроші за картину, яка ось—ось розвалиться від часу. До того ж, його мало цікавили подібні надбання. Торги тривали ще кілька хвилин і зрештою картина була продана за п’ятсот тисяч. Новий власник заповнив чекову книжку й підійшов, щоб потиснути Едуарду руку. Наступні пів години аукціон проходив більш спокійно. Народ заводився, лоти продавалися. Коли ведучий перейшов до розділу «Для жінок», Едуард знову глянув на Діану. Жінка тримала впевнено й спокійно, про щось розмовляючи з Берестовим.

Вона повинна була демонструвати авто під номером десять, в кінці списку і це болісне очікування зводило Діану з розуму. Спостерігаючи за тим, як жінки по черзі виходять на сцену, демонструючи хутряні накидки, шуби, золоті прикраси, а їхні чоловіки під добродушні жарти друзів неодмінно купували для них ці речі, вона все більше відчувала свій неминучий сором.

— А зараз, пані й панове, унікальна модель «Бентлі», пожертвувана автокомпанією Деймона Пірса, яку представить нам сьогодні гостя з Лондона – пані Діана Стенфілд!

Діана повільно підвелася й під звуки оплесків пройшла до помосту, на якому стояв автомобіль, та смикнула за мотузку. Чохол впав, і зал захоплено завмер, побачивши шикарний червоний автомобіль з витонченими дверцятами та відкидним верхом. Діана коротко розповіла про переваги й зручності моделі, звернувши увагу на усі її родзинки.

— Отже, стартова ціна – триста тисяч! – вигукнув аукціоніст і окинув поглядом присутніх, очікуючи, що чоловік чи наречений пані Стенфілд відкриє торги. – Прошу вас, панове, сміливіше!

— Триста двадцять тисяч! – крикнув Влад Берестов.

— Чудово, пане Берестов. Дякую Вам! Хто більше? – голос аукціоніста звучав у вухах Діани якимось огидним писком, дратуючи все більше.

— Триста тридцять тисяч! – несподівано крикнув Володенко, пославши самовдоволену посмішку Насті Шереметьєвої, очі якої миттєво спалахнули від передчуття перемоги.

— Чудово! Данило Вікторович пропонує триста тридцять тисяч! – вигукнув ведучий, очікувально дивлячись на Берестова, який продовжив торги:

— Триста сорок!

— Триста п’ятдесят! – не здавався той.

Едуард бачив, що Берестов, швидше за все, не виграє торги, і «Бентлі» дістанеться Насті. Цього він не міг допустити, як не міг допустити ситуацію, в якій опинилася Діана в очах «вершків» київського бомонду. Бажання допомогти їй виявилося в цей момент непереборним. В ту мить, коли Влад підняв руку, щоб продовжити торг, Едуард рішуче вигукнув:

— Чотириста тисяч!

Зал вибухнув оплесками, а здивований ведучий на мить навіть втратив дар мови.

— Чотириста тисяч, панове! Едуард Андрійович пропонує чотириста тисяч! Прошу вас, хто більше?

Опустивши очі, Володенко мовчав, а Настя спопеляла Едуарда ненависним поглядом.

— Отже, панове! Продано Едуарду Баринському за чотириста тисяч! Пані Стенфілд, прошу Вас, передайте ключі та документи на машину новому власнику.

Діана підійшла до столу, біля якого Едуард вже виписував чек. Їх погляди зустрілися. Відкривши теку з документами, вона дістала звідти ключі від машини.

— Сподіваюся, Едуард Андрійович, — посміхаючись, промовив ведучий, — що жінка, для якої Ви купили це авто, оцінить ваш сюрприз.

— Дізнаємося про це прямо зараз, – відповів Едуард, і з цими словами, взяв зі столу ключі й вручив їх Діані.

В залі відразу пролунав шум оплесків і сліпучі спалахи фотокамер. Діана приголомшено дивилася на чоловіка не в змозі вимовити ні слова.

— Вам подобається? – запитав Едуард, більше маючи на увазі здійснений фурор, ніж сам подарунок. При цьому

На його губах грала легка, бешкетна усмішка, а очі світилися такою щирою ніжністю, що на хвилину Діана навіть повірила у щирість його вчинку. Довелося відразу нагадати собі, що Едуард просто вбиває двох зайців: піариться і дошкуляє колишній дружині, Анастасії Шереметьєвой.

— У вас чудовий смак! — відповіла вона, зберігаючи на обличчі ввічливу посмішку. «І ти відмінний актор!» — додала подумки.

— Сподіваюся, ви потанцюєте зі мною? Я чую, що в сусідньому залі вже звучить музика, — сказав Едуард, і, не чекаючи відповіді, повів Діану в бальну залу, спритно лавіруючи між лабіринтом столів і репортерами, які не переставали висвітлювати їх спалахами камер.

Не дивлячись на роздратування від думки, що Едуард влаштував цю виставу виключно з власної користі, Діана все ж була йому вдячна за геть неочікувану підтримку. Опинившись в його обіймах на танцмайданчику, Діана знову відчула себе юною й беззахисною дівчинкою. Його близькість і знайомий аромат парфумів раптово повернув її в минуле, коли вона танцювала з ним на маскараді багато років тому. Діана обережно зиркнула на чоловіка й помітила, що Едуард невідривно спостерігає за нею. Раптово все перестало існувати: аукціон з його дурними правилами, плітками й пересудами, Настя Шереметьєва… Бізнес і справи стрімко відійшли на другий план. Діана відчувала, що тане в його сталевих руках, мов сніг на сонці. Зусиллям волі вона змусила себе повернутися до реальності, і, коли танок скінчився, ввічливо посміхнулася партнеру. У відповідь Едуард запропонував випити шампанського на терасі, що по колу оточувала бальну залу. Діана вагалася, проте розуміла: відмовити Баринському тут, посеред залу, означало надати тему для обговорення журналістам «жовтої преси», що пильно спостерігали за ними зараз.

Опинившись на свіжому повітрі, вона здивовано завмерла, побачивши на терасі справжню рослинну галерею з різноманітністю квітів й невеличких декоративних дерев. Витончені мармурові статуї у вигляді янголят служили прикрасою маленьким фонтанчикам, розташованих на однаковій відстані один від одного. Між ними стояли два білих круглих столики. Едуард відсунув для Діани стілець, і вона присіла, продовжуючи розглядати чудовий сад, так вміло створений, що їм можна було милуватися не лише влітку, а й протягом усього року.

Едуард наповнив келихи шампанським і простягнув один Діані:

— Прошу.

— Я хотіла б подякувати вам, Едуард Андрійович, за цей шляхетний вчинок. Завтра я неодмінно надішлю вам чек на витрачену суму.

— Який чек? Який шляхетний вчинок? І що це за офіційний тон, Діано? Я купив для тебе автомобіль, тому що хотів зробити це. Адже я впізнав тебе з першої хвилини в холі аукціону! Діано...

Едуард підійшов й обійняв її за плечі, повільно і ніжно, немов боячись, що вона зникне.

— Здається, я не давала вам приводу для такого роду залицянь, — жінка злегка відсторонилася, намагаючись зберегти на обличчі спокійний вираз.

— Невже? А мені здається, цей привід цілком виправданий, — в його голосі почулися крижані нотки, — Скажи, де ти була всі ці роки і що відбувається зараз? Що, врешті-решт, сталося того клятого вечора?

Діана бачила, що він втрачає терпіння, але не збиралася здаватися. Лукаво посміхаючись, вона ковтнула шампанського скоріше для хоробрості, ніж для задоволення, і спокійно мовила:

—А вам не здається, що запитань дуже багато? І чому ви вважаєте, що я маю відповідати на них?

— З тієї причини, що я ледь не збожеволів, коли дізнався про твою смерть вісімнадцять років тому! Я довгий час не міг прийти до тями, якщо мій стан взагалі можна так назвати, — відповів Едуард, закипаючи від гніву.

Він схрестив руки на грудях і його суворий погляд, безсумнівно, наганяв остраху, але Діана не збиралася капітулювати.

— Ви так довго сумували за мною, що майже відразу одружилися з моєю подругою? – уїдливо запитала вона. — Того зловісного дня вона сказала мені, що ви заручені, а твоє ставлення до мене – не що інше, як легке захоплення!

Так ось у чому справа! Діана не може пробачити йому цей шлюб!

— Я дуже хочу тобі все пояснити, проте зараз ти не повіриш мені. Крім того, я не почув відповіді на свої запитання. У мене теж є підстави припускати, що ти заміжня, – мовив Едуард, даючи зрозуміти, що він не буде виправдовуватися, доки вона не розповість йому правду.

— Була заміжня, — поправила його Діана. – Мій чоловік, Роланд Стенфілд, загинув рік тому. Це він врятував мене того вечора. Він був в Криму у справах бізнесу. Протягом місяця він доглядав за мною на своїй віллі, після чого я поїхала з ним до Англії.

— Але як ти могла так вчинити зі мною, з Тетяною, зі своїм батьком? – здивовано запитав Едуард.

— Не чіпай мого батька, а що стосується тебе, то тоді я вже знала про ваші з Настею заручини й майбутнє весілля!

— Якщо я скажу тобі, що це неправда, ти повіриш мені? – тихо запитав він.

— Ні, і припинимо цю розмову!

— Ти щось не договорюєш, але цього разу не позбудешся мене так просто. Я дізнаюся правду, хай там що!

Діана здивовано глянула на чоловіка. Це було зовсім не те, чого вона очікувала. Невже вона йому небайдужа? Довелося нагадати собі, що Едуард лише розпещений світський ловелас, який нагородив її дитиною багато років тому, пообіцяв одружитися і в підсумку зрадив! А тепер ще сміє вимагати пояснень!

Зусиллям волі вона опанувала себе й спробувала приховати нестримну лють. Його слова викликали в душі болючі, непрохані сумніви, а це означає, що вона може помилятися... Ні! Едуард Баринський більше не задурить їй голову!

— Можливо, ти розкажеш мені, як жила всі ці роки і як досягла успіху в бізнесі? – наполегливо запитав він.

— Мені довелося очолити бізнес чоловіка після його смерті. Звісно, я мала про нього уявлення, оскільки протягом попередніх десяти років працювала в головному офісі менеджером з постачання товару, але багато чому довелося вчитися. Крім того, було необхідно виплачувати кредити з будівництва нового супермаркету.

— А до чого тут готельний бізнес? Чому ти вирішила будувати готель у Києві майже поруч моїм «East-West»? Адже ти повинна розуміти, що це просто недоцільно! – здивувався Едуард.

— Це проєкт мого чоловіка, який він завжди мріяв здійснити, але не встиг. Тепер це хочу зробити я, — відповіла Діана, відчуваючи, що розмова переходить у ще більш небезпечний бік.

— Але ти ж не можеш не розуміти, що ми будемо створювати один одному абсолютно непотрібну конкуренцію?

— Не очікувала, що Ви так невпевнені в собі, Едуарде Андрійовичу, — з іронією відповіла Діана, чудово розуміючи, що цим запросто може викликати його гнів. — Вас так турбує, що мій готель може затьмарити ваш п'ятизірковий «East-West»?

— На даний момент мене більше хвилює інше питання, — процідив крізь зуби Едуард, — Що ти задумала?

Діана поставила келих на стіл і повільно підвелася. На тлі чорного зоряного неба її волосся заблищало, переливаючись в променях місячного світла всіма відтінками жовто-золотистого. Едуард завмер, вражений її красою. Красою дорослої, незалежної жінки, якою вона стала. І, як не дивно, ця загадкова й непередбачувана пані, що намагалася зараз показати свою перевагу над ним, вабила його набагато більше, ніж колишня Діана Клименко, образ якої він потай зберігав у душі всі ці роки. Йому не хотілося втрачати її знову. Конче потрібен час, щоб змусити її знову закохатися. В ту мить, коли він вже знайшов привід продовжити їх стосунки, в її сумочці заграв мобільний. Діана відвернулася, відповідаючи на дзвінок.

— Секретар повідомила, що вранці в мене важлива зустріч. На жаль, нашу заплановану розмову доведеться скасувати, — мовила вона, вимикаючи телефон.

— Що ж, тоді поговоримо зараз, — рішуче сказав Едуард, дивлячись жінці прямо в очі.

— Знаєш, я більше не хочу обговорювати те, що було багато років тому. Це не має сенсу.

— Це має сенс, Діано, і для тебе, і для мене... Проте зараз я хочу запропонувати тобі дуже вигідну угоду.

"Цікаво, що задумав цей інтриган?"

— Отакої! І що ж це за угода? – іронічно посміхнулася вона.