Зустріч

Заінтригований, Едуард пішов за братом до сходів, де їх чекали Влад Берестов і Володимир Маленський, депутат і головний меценат благодійного фонду з допомоги онкохворим дітям. Привітавшись з чоловіками, Едуард весело посміхнувся:

- Владе, як вам це вдалося: супроводжувати на цей захід найзагадковішу даму Києва?

- Нічого складного, друже. Достатньо просто опинитися в потрібному місці у потрібний час, - таємниче усміхнувся Берестов. - Діана Стенфілд зараз дає інтерв'ю, і я вирішив не потрапляти в кадр. А ось і вона...

Як і всі чоловіки, Едуард ковзнув поглядом вгору по сходах в той бік, куди вказував Влад. І раптом... Посмішка зникла з його губ, а по спині пробігла хвиля крижаного холоду. Що це? Гра його стомленої уяви чи ця жінка просто двійник... Ні! Це неможливо! Невже це і справді ВОНА? Не вірячи власним очам, Едуард приголомшено дивився в знайоме обличчя елегантної пані у довгій вечірній сукні з блакитного атласу, розріз якого спокусливо відкривав одну з її струнких ніжок в білих атласних туфельках. Розкішне світле волосся важкими хвилями струменіло по оголених плечах, відкритим вирізом декольте. На грудях гордовито красувалося витончене золоте намисто, оздоблене блакитними сапфірами. Пані Стенфілд повільно спускалася сходами, ввічливо посміхаючись і киваючи гостям аукціону, відповідаючи на їхні вітання. Едуард не міг рушити з місця, вражений її сліпучою красою, але набагато більш здивований тією аурою, яка оточувала Діану. Здавалося, все, крім неї, перебуває у русі: від плавного колисання квітів легким вітерцем, створюваного кондиціонерами, до привітних знайомих, що йшли сходами. Він впізнав її миттєво завдяки тому лагідному образу, який жив у його душі всі ці роки, й бажання негайно кинутися до неї стало майже нездоланним. Проте здоровий глузд врешті узяв верх над емоціями. Треба зібрати волю в кулак і стриматися зараз. Не в змозі навіть поворухнутися, він продовжував спостерігати за цією знайомою й водночас геть чужою жінкою, гадаючи, що вони скажуть один одному вже в наступну хвилину. Тут, де стільки очей спостерігають за ними, де всюдисущі журналісти готові на все, аби вловити найменшу необережність знаменитих персон, щоб потім роздути з цього сенсацію.

Махнувши рукою Тетяні й Олександру, які чекали її біля входу в зал аукціону, Діана наблизилася до групи чоловіків, що стояли біля підніжжя сходів. Владислав Берестов ввічливо запропонував їй руку. Потай Діана невимовно раділа його підтримці, оскільки видимий спокій й приклеєна посмішка вже починали їй зраджувати, варто було лише опинитися біля Едуарда Баринського. Проте зовні їй ніщо не змінило. Діана сміливо зустріла його запитальний, схвильований погляд в ту мить, коли Влад представляв її своїм знайомим:

- Знайомтеся, панове, Діана Стенфілд - моя клієнтка і вельми успішна бізнес-леді, яка підкорила Лондон, а тепер підкорює Київ!

- Я переконаний, що наша столиця вже біля ваших ніг, пані Стенфілд! Адже не так часто зустрінеш таке дивовижне поєднання ділових якостей й краси! – ввічливо промовив Маленський.

- Ви дуже люб'язні. Відверто кажучи, з дня мого приїзду до Києва, це мій перший вихід у світ. Облаштування офісу й квартирне питання займає весь мій вільний час, - відповіла Діана, намагаючись не дивитися на Едуарда, що не зводив з неї пильного погляду.

- Я чув, ви прибули до Києва разом із сином? Він допомагає, або, як усі хлопчаки бігає по клубах? – добродушно посміхаючись, запитав Володимир.

- Не без цього, звичайно. Проте Ден вже в тому віці, коли його необхідно залучити до сімейного бізнесу, тому на канікулах він допомагає мені, - неохоче відповіла Діана, і їх погляди з Едуардом зустрілися.

Вона встигла вловити здивування в його очах, але за мить почула чергове запитання допитливого Маленського:

- Дозвольте поцікавитися, а де ви зупинилися?

- У "Sitihotel", а от будинку для себе підібрати поки що не можу, - стримано відповіла Діана, хоча його увага вже починала її дратувати. - Напевно, я занадто примхлива...

- Я знаю відмінного агента з нерухомості, – втрутився Олег. - Впевнений, він вам допоможе. Вибачте, я не представився, - Олег Баринський, а цей суворий чоловік з кам'яно-нерухомим обличчям – мій брат і голова компанії "Готелі України", Едуард Андрійович, - додав він, проте застережливий погляд Едуарда примусив чоловіка прикусити язика.

- То це ви телефонували в мій лондонський офіс? – запитала Діана.

- Гадаю, нам краще відкласти цю ділову розмову до більш слушної нагоди, - нарешті, порушив своє мовчання Едуард, відповідаючи за брата. - Дуже радий знайомству, – додав він, торкаючись губами її тонких пальчиків.

Діана ввічливо посміхнулася й, ніби обпікшись, квапливо відняла руку. Зустрівшись з ним поглядом, зрозуміла: Едуард помітив її збентеження.

- Олег – керівник одного з наших готелів і мій заступник. Це я попросив його зв'язатися з вами. Ми неодмінно повинні поговорити, але, звичайно, не сьогодні. Навіщо псувати розмовами про бізнес такий чудовий, повний несподіванок, вечір?

Він говорив різким, діловим тоном, але кожне його слово вражало Діану, мов блискавка. Отже, він впізнав її. Що ж, чудово! Вона не збирається ховатися і прикидатися. Колись він знищив її кохання своїм байдужим, позбавленим сенсу, фліртом. А його холодна стриманість зараз тільки підтверджує це.

- Я намагатимусь приділити вам кілька хвилин на наступному тижні, Едуард Андрійович. Нехай наші секретарі домовляться про зустріч, - Діана невимушено знизала плечима.

- Шкодую, леді Стенфілд, але наступного тижня я буду дуже зайнятий, тому можу заїхати до вас в офіс завтра вранці, якщо Ви не заперечуєте.

- Спробуйте, але не обіцяю, що зможу прийняти вас. Краще домовитися про зустріч через мою секретарку, - вкрадливо відповіла Діана. – Пробачте, мені треба йти.

- Я проведу Вас, - запропонував Берестів й повернувся до чоловіків. - Перепрошую, панове, але у мене термінова справа. Я виставив на аукціон дещо з антикварних меблів XVIII століття, але не вказав їх первісну вартість. Мені сказали, що на мене вже годину полює організатор і якщо я протягом п'ятнадцяти хвилин не з'явлюся в залі, то він висуне мене на торги замість меблів.

Чоловіки розсміялися. Всі, крім Едуарда, який, здавалося, не чув жартівливої розповіді Влада, задумливим поглядом проводжаючи Діану Стенфілд.

- Ми намагатимемося виручити вас, Владе, - посміхаючись, відповів Малинський. - Заплатимо за вас, як за голову колегії адвокатів, скажімо, 200 тисяч!

- Сподіваюся, в цьому випадку ми зможемо розраховувати на знижку під час консультацій? – підморгнувши Володимиру, запитав Олег.

- Боюся, в такому випадку мені взагалі доведеться працювати задарма! – сміючись, відповів на ходу Берестов.

Провівши свою супутницю до Тетяни й Олександра, Влад вибачився й відійшов. Діана посміхнулася рідним, проте посмішка вийшла натягнутою. Помітивши тривожність в очах жінки, Олександр негайно запропонував їй руку.

- Все йде добре, пані Стенфілд! Сьогодні всі чоловічі погляди належать лише вам! - і, побачивши, як недовірливо глянула на нього Діана, швидко додав, - Чесне слово! Я бачив, як дехто з них мало не зламали собі шию, озираючись, коли ти йшла до нас.

Діана посміхнулася, але її анітрохи не цікавив цей успіх. Зараз її думки займав Едуард. Звичайно, вона готувалася до цієї зустрічі, проте й подумати не могла, що буде знову тремтіти, як і багато років тому, від одного його погляду й гостро відчувати це дивне тяжіння... Прокляття! Їй просто необхідно нагадати собі, хто він насправді, і як саме вчинив із нею. Таке не можна пробачати! Крім того, попереду ще одна зустріч - з Настею Шереметьєвою, з якою вона мала побачитися в залі аукціону вже за кілька хвилин. Наче підтверджуючи її думки, Тетяна тихенько шепнула:

- Здається, учасники вже займають свої місця. Нам вже час.

Разом з іншими гостями вони попрямували в зал аукціону. Сівши за свій столик в третьому ряду, Діана звернула увагу на величезне приміщення з широкими панорамними вікнами, в які проникали багряні промінчики вечірнього сонця. Накриті білими атласними скатертинами і заставлені порцеляновим посудом для вечері, столики стояли в декілька рядів. На підлозі - рожеві троянди в розмальованих китайських вазах, такими ж, як і в залі для танців, сполученого з приміщенням для аукціону величезною аркою з двома високими колонами. Діана зазначила, що Едуард й Олег присіли за столик у першому ряду. До них підійшла елегантна пані з високим худорлявим чоловіком, і, знайшовши свої імена на картках, розмістилися поруч. Вона відразу впізнала Анастасію Шереметьєву, хоча та значно змінилася за минулі роки. Зиркнувши на Едуарда, Діана помітила, як той невдоволено стиснув губи. Вочевидь, Баринський не очікував, що йому доведеться сидіти за одним столом з колишньою дружиною. Проте за мить його обличчя прийняло байдужий вираз, і він, закинувши ногу на ногу, недбало розгорнув каталог представлених на аукціоні речей.

Діана відвернулася, коли Едуард глянув на неї, й не помітила сумної посмішки на його вустах, коли вона звичним рухом відкинула назад пасмо волосся. Він ловив кожний її рух, спостерігаючи, як Діана підіймається, вітаючись із сусідами, Ольгою та Богданом Паніними, які підійшли, щоб зайняти свої місця. Йому було необхідно опинитися з нею на самоті й дізнатися, що відбувається, і де вона була стільки років?

Офіціант приніс винну картку. Зупинивши свій вибір на французькому "Шардоне", Діана з Тетяною нарешті розгорнули каталог аукціону.

- Як пройшла твоя зустріч з Едуардом Баринським? - тихо запитала сестра.

- Думаю, він впізнав мене, але занадто добре вихований, щоб кинутися до моїх ніг на очах у всіх! – глузливо відповіла Діана, спостерігаючи, як Настя Шереметьєва демонстративно повертається спиною до Едуарда й весело сміється над жартом свого бойфренда, Данила Володенка. Цікаво, що це: зневага до колишнього чоловіка або спроба викликати його ревнощі? Мабуть, і те й інше.

- Він призначив мені зустріч завтра вранці в моєму офісі, - додала вона.

- Отакої! Впевнена, що розмова у вас буде цікава! Прошу тебе, Діана, будь з ним обережною. Кажу тобі це, хоча все ще не вірю, що він - запеклий негідник, - похмуро відповіла Тетяна.

- Колись я теж не вірила, - насупилася Діана.

- Прошу, прочитайте мені список лотів у розділі «Для жінок». Я забула надіти лінзи й тепер нічого не бачу, - втрутилася в розмову Ольга, підсуваючи свій каталог Діані.

Вона прочитала вголос довгий список з десяти найменувань – все суцільно хутра й коштовності. Завершувався він пожертвуваним автомобілем "Бентлі", який сьогодні мала представити Діана.

- Дякую, - Ольга задоволено посміхнулася. - Продаж жіночих прикрас, хутра й авто для жінок – найцікавіша частина аукціону. Всі нетерпляче очікують, як спрацює хитромудре правило, введене організаторами аукціону щодо лотів «для жінок».

- Яке ще правило? – запитала Діана, нітрохи не відчуваючи зацікавленість, але вже підозрюючи недобре.

- Як? Хіба ви не знаєте? Адже демонструвати лоти «для жінок» запропонували гостям аукціону, але з умовою, що чоловіки тих пані, що будуть представляти ювелірні прикраси, хутра й авто повинні придбати для них даний лот.

- Схоже на справжнє вимагання, - посміхаючись, зауважив Олександр.

- Згоден. Адже таким чином можна збільшити суму пожертвувань у дитячий благодійний фонд,- втрутився в розмову Богдан. - Ольга вибрала сьогодні для демонстрації якусь шубу із соболя. Добре, що попередила мене про це, а то ми обидва виглядали б незручно, - весело розсміявся він.

У відповідь Діана ввічливо посміхнулася й ковтнула вина з келиха. Потім повільно повернулася до Тетяни, і, знизивши голос, сказала:

- Схоже, я знаю, хто сьогодні буде виглядати надзвичайно незручно!

- Ідіотська ситуація! Ну що ж робити? Я зовсім не знала про це правило! - схвильовано відповіла Тетяна, беручи Діану за руку.

- Годі! Зрештою, це дрібниці, - мовила Діана швидше собі, ніж сестрі, - Нічого не поробиш, доведеться порушити цю розпочату традицію! - посміхаючись, додала вона.

- Все не так просто, ти ж знаєш. Ці зарозумілі пліткарі обговорять потім твоє особисте життя вздовж і впоперек, будуючи свої здогади та припущення, а їх жінки будуть зловтішатися і шепотітися. Мовляв, навіть не було кому купити для цієї англійської леді-бос «Бентлі» за смішні гроші! Я вже про журналістів й не кажу! - сумно констатувала факт Тетяна.

Вона не помітила, як зблідла Діана, чудово усвідомлюючи, що цю машину може купити будь-хто, навіть Данило Володенко для Насті, й тоді, в очах усіх, в тому числі і Едуарда, вона буде виглядати принизливо.

Намагаючись вгамувати серцебиття, Діана машинально глянула перед собою й відразу побачила, що Едуард пильно спостерігає за нею.

Він не брав участі в розмові, яку вели Олег і Володимир, не цікавився вишуканою вечерею, що поставив перед ним офіціант. Чоловік сидів, відкинувшись на спинку стільця й випромінюючи при цьому таку потужну владність, що Діана на якусь мить засумнівалася: чи зможе вона протистояти цій непохитній волі, яка відчувалася в кожному його жесті? Але найбільше її вразив його погляд, який не мав нічого спільного із зовнішньою самовпевненістю. Навпаки, був майже ніжним й приховував у собі щось ще, чого вона так і не змогла розгадати. Із задуми її вивів голос Влада, який з шумом відсунув свій стілець, відповідаючи Тетяні:

- Не турбуйся, люба, ми з Владом вступимо в торги й допоможемо Діані, - відповів Олександр, злегка стискаючи тремтячі пальчики дружини.

- Пані Стенфілд, я зроблю все можливе, щоб допомогти вам! - запевнив Діану Берестов.

- Не варто турбуватися, мені абсолютно байдуже, що подумає це шановне панство, - відповіла вона, хоча відчувала, що це не зовсім так.