Вперед до мети

Наступного дня о дев'ятій ранку Діана стояла перед дзеркалом, критично оглядаючи свою фігуру, одягнену у білий діловий костюм. Сьогодні їй доведеться вперше працювати у новому офісі, приміщення якого було узято в оренду тиждень тому її лондонським заступником Чарльзом Дугласом. Знаходився він у багатоповерхівці в самісінькому центрі міста. В ту саму хвилину, коли жінка взула туфлі на високих підборах, у двері постукали. Вважаючи, що це Ден, який мав їхати з нею, і вже затримувався довше, ніж було потрібно для того, щоб оплатити сніданок, Діана пішла відкривати. Вона вже приготувалася суворо вичитати сина за запізнення, але на порозі стояла Тетяна, радісно посміхаючись сестрі:

— Доброго ранку, люба!

— Привіт, проходь, – вона обняла сестру. — Я думала, що це Ден. Нам час їхати, а він затримується.

— Він унизу, у холі. Я щойно познайомила їх з Антоном й залишила поспілкуватися. Схоже, вони знайшли спільну мову. Вибач, що затримую тебе.

— Не очікувала, що ти приїдеш так рано. У тебе все в порядку? – запитала Діана, схвильовано дивлячись на сестру.

Жестом вона запросила її присісти до столу й почала наливати каву у білосніжні порцелянові чашечки.

— Вчора нам не вдалося поговорити про все, і я не сказала тобі, що зараз працюю на кіностудії «Орфей» менеджером по зв'язку із громадськістю. Цю роботу у свій час запропонував мені Андрій Петрович Баринський. І все б добре, але він вже давно відійшов від справ і передав управління студією Анастасії Шереметьєвій. Ти ж пам'ятаєш, що її батько був головним сценаристом кіностудії й до того ж близьким другом Баринського-старшого. Настя – його колишня невістка, проте у них збереглися добрі стосунки.

— Дуже цікаво... І що ж? — відповіла Діана, уважно слухаючи сестру.

— Річ у тім, що під керівництвом Насті студія почала втрачати свою добру репутацію. В гонитві за грошима нова директриса перестала піклуватися про престиж. Знамениті актори, які раніше мріяли співпрацювати з «Орфеєм», тепер відмовляються, бо картини, що знімає студія, зводяться до дешевих й нецікавих серіалів. Не дивлячись на це, вона відчуває себе достатньо впевнено: відвідує клуби, світські вечірки й влаштовує гучні зустрічі у заміському будинку. Вона справляє враження успішної й задоволеної життям людини, а на студію їй начхати.

Тетяна зробила паузу і, знизивши голос, додала:

— Не зважаючи ні на що, мені подобається кінобізнес. З часом у мене з'явилася маса ідей, як поліпшити роботу студії й залучити до співпраці відомих продюсерів. Але, ясна річ, мене ніхто не буде слухати, оскільки всі підпорядковуються жорстким вказівкам Анастасії Дмитрівни Шереметьєвої.

Коли Тетяна замовкла, Діана продовжувала зосереджено дивитися на сестру, обдумуючи блискучу ідею, яка щойно прийшла їй в голову.

— Здається, я знаю, як допомогти тобі, — «і допомогти провидінню нарешті відновити справедливість» — подумки додала вона.

— Заради Бога, Діано! Я зовсім не для цього розповіла тобі все це! Що ти задумала? Адже я здогадуюсь, що ти хочеш помститися Насті Шереметьєвій! – вигукнула Тетяна, вже шкодуючи про свої слова й починаючи хвилюватися за сестру.

— Послухай, моя мила Тетянко! Я дуже вдячна тобі за те, що ти так турбуєшся про мене. Проте хочу, щоб ти знала: я збираюся змусити Настю пошкодувати про те, що вона зробила колись зі мною, але це не буде мати ніякого відношення до тебе.

— Не буде мати відношення? Я бачу, ти вже щось спланувала, але чомусь не хочеш мені про це сказати, — Тетяна підвелася й почала міряти кімнату швидкими кроками.

Діана обняла сестру за плечі.

— Не хвилюйся. Я все розкажу тобі й дуже скоро. А поки що хочу повідомити іншу новину. Я прийняла рішення відвідати благодійний аукціон у майбутню суботу. Це необхідно для розвитку мого бізнесу у Києві. Там я розраховую познайомитися з потрібними мені людьми.

— Напевно, там неодмінно будуть і Настя Шереметьєва, і Едуард Баринський. Ймовірно, вони обоє впізнають тебе... Хоча, стільки років минуло, і ти дуже змінилася...— Тетяна задумливо глянула на сестру. — З юної студентки перетворилась на успішну бізнес-леді.

Ці слова викликали сумну посмішку на обличчі Діани. Адже вона ніколи не збиралася ставати бізнес-леді, але в її житті все склалося не так, як вона планувала. Втім, довелося звикнути і до цієї ролі, й, здається вона непогано з нею впоралася. Не бажаючи засмучувати Тетяну подібними думками, Діана весело мовила:

— Ходімо, сестричко, а то моя репутація завжди пунктуального шефа дасть тріщину, що буде поганим прикладом для підлеглих.

_______________________________

Увесь тиждень до вихідних пролетів для Діани зі швидкістю звуку. Будівництво готелю на придбаній ділянці гальмували деякі юридичні питання. Довелося звернулася по допомогу до Владислава Берестова. Як голова колегії адвокатів, він добре розбирався в українському законодавстві. Двічі Діана літала до Лондона, щоб провести нараду з керівниками магазинів «Стенфілд—маркет» і надати їм відповідні розпорядження. Ні Олег Баринський, ні будь-хто інший з фірми Едуарда «Готелі України» більше не дзвонили в її офіс. Ймовірно, вони очікували зустрічі з пані Стенфілд на благодійному аукціоні, де вона збиралася вперше постати перед київським бомондом. Приймаючи пропозицію Берестова, Діана розуміла, що її поява на аукціоні в компанії відомого адвоката значно полегшить цю складну задачу.

Ден допомагав матері, працюючи над дизайном нового готелю. Цю спеціальність він обрав при вступі до університету, і тепер Діана надала хлопцю можливість проявити свої здібності. Крім того, їй хотілося долучити сина до сімейного бізнесу, який згодом мав перейти до нього. Вечори Ден проводив з Антоном, відвідуючи футбольні матчі й букмекерські контори.

У п'ятницю Діана попросила Берестова влаштувати їй зустріч із Баринським-старшим — власником кіностудії «Орфей». Після смерті її батька Андрій Петрович став клієнтом Берестова, й чоловіки були добре знайомі. Влад пообіцяв, що неодмінно виконає її прохання після аукціону.

Поволі наближення суботи, а разом із нею й благодійного балу, напруга й хвилювання Діани зростали, проте завдяки її вмінню тримати свої почуття під контролем, про це не здогадувався ніхто. Навіть Тетяна з її тонкою інтуїцією щодо змін у настроях сестри. Зовні Діана виглядала впевненою й спокійною, а всередині була напруженою, мов струна, переймаючись невідомістю.

__________________________________

Едуард Баринський стояв біля вікна у своїх апартаментах готелю «Сієра» й переглядав план проєкту з будівництва спортивного комплексу. Робота, робота і ще раз робота була сенсом його життя. Вона давала можливість втекти від нудьги, від нескінченних світських вечірок і благодійних зборів, на яких він нерідко опинявся у центрі уваги не тільки преси, але й жінок. У свої сорок років він був завидним нареченим з вельми привабливою зовнішністю й величезними статками. Саме тому Едуард часто ставав мішенню для жінок різного віку, які робили все можливе в рамках пристойності (і навіть за її межами), щоб звернути на себе його увагу. Їх кокетство й спокусливі погляди бавили Едуарда, залишаючи його серце, як і раніше, порожнім. Проте це анітрохи не впливало на його спілкування із ними. Завжди ввічливий, з чудовим почуттям гумору, Едуард бачив, як жінки закохуються у нього. Але варто було розпочати з будь з ким із них стосунки, як він відразу відчував їх бажання неодмінно одружити його на собі. І на цьому все припинялося. На жаль, його серце залишалося абсолютно байдужим до їх палких почуттів, а пам'ять нагадувала про минулий невдалий шлюб кілька років тому. Едуарду зовсім не хотілося випробувати долю ще раз. У його житті було лише одне велике справжнє кохання, що розвіялося, як дим, залишивши у душі тяжку незагоєну рану. Про це не знав ніхто. Не знали друзі, не знав ні брат, ні батько, не знали знайомі. Для всіх він був просто щасливчиком долі, зарозумілим спадкоємцем сімейного бізнесу, що використовує жінок лише для розваги.