Ціна кохання

Склавши руки на грудях, Діана підійшла до вікна. Їй було необхідно зібратися з думками, щоб розпочати свою розповідь:
– Мого чоловіка, англійця за походженням, звали Роланд Стенфілд. – нарешті, мовила вона. – Він загинув в автокатастрофі рік тому, й мені довелося стати у керівництва компанії «Стенфілд-маркет», щоб зберегти її.
Діана зробила паузу й обернулася.
– Але чому за стільки років ти жодного разу не дала знати про себе? Ти навіть не уявляєш, що ми пережили з батьком! – вигукнула сестра.
– Не знаю, чи зможеш ти пробачити мені, але багато років тому, лежачи на лікарняному ліжку, мені хотілося померти від образи й болю. Я могла думати тільки про те, як іронічно мене зрадили, знищили віру у дружбу й кохання. Я не хотіла повертатися додому, боялася самої думки, що мені доведеться постати перед нашим суворим батьком й зізнатися в усьому... Роланд весь час знаходився поруч, і я відчувала його закоханість. Коли він запропонував одружитися й виїхати до Лондона, я погодилася. І прийняла це рішення, не думаючи, що завдаю комусь болю, бо бажала лише одного - змінити життя й все забути… Проте від себе не втечеш...
– Ти кохала свого чоловіка? - тихо запитала Тетяна, шокована її словами.
– Любила, як доброго друга, і він здогадувався про це. Він був чудовим батьком для Дена й, крім того, я зобов'язана йому власним життям. Багато разів я просила Роланда відвезти мене до Києва, але у нього завжди було безліч відмовок. Всі мої листи й дзвінки до вас залишилися без відповіді. Через роки я дізналася, що це його рук справа. Роланд не хотів, щоб я їхала в Україну, бо відчував, що я можу не повернутися. Він був егоїстичний у своєму коханні до мене, а я... Пробач мені.
Побачивши, як Тетяна повільно опускається на диван, не в змозі стояти, Діана сумно посміхнулася.
– Може, досить на сьогодні?
– Ні, продовжуй. Ми повинні знати все, – тихо мовила сестра. – Про яку зраду йде мова? Що сталося тоді на яхті у Форосі? Адже Настя була поруч із тобою. Вона сказала нам, що спустилася в каюту, але, почувши плескіт води, негайно піднялася нагору й кілька разів пірнала на глибину, намагаючись врятувати тебе, але у неї нічого не вийшло…Тебе довго шукали, та все було марно...
– Що ж, Настя не розгубилася й придумала собі чудове алібі, – іронічно усміхнулася Діана. – Її бажання – за будь-яку ціну вийти заміж за Едуарда Баринського – було сильнішим за нашу дружбу. Того вечора ми були на яхті вдвох, чекаючи наших друзів. Того вечора ми узяли її в оренду, щоб відмітити закінчення університету. На радощах я розповіла їй, що ми з Едуардом збираємося одружитися. Мене вразила її реакція: Настя страшенно розлютилася. Вона кричала, що я зрадниця й відбираю у неї нареченого. До того ж, їх батьки давні друзі й партнери по бізнесу. Вона навіть показала мені фотографії з заручин. Я була шокована: на урочистих знімках вони з Едуардом обіймалися й виглядали такими щасливими...
– І що ж сталося потім? – бліднучи, запитала Тетяна.
– Я сказала, що не вірю їй, на що Настя відповіла, що більше не має наміру терпіти мої витівки. Вона кричала, що Едуард просто фліртує зі мною, що про їх заручини вже оголошено, і я нічим не зможу перешкодити. Новина про мою вагітність довела її до сказу. Між нами зав'язалася бійка, й Настя зіштовхнула мене в воду, – Діана піднесла руку до очей, наче намагаючись відігнати страшну картину. – Єдине, що я пам'ятаю – це стрімке падіння й гуркіт мотору яхти, що зірвалася з місця. Настя знала, що я не вмію плавати й навмисно залишила мене потопати... Того вечора Роланд був на набережній. Саме він урятував мене, а потім відвіз на свою віллу, викликав лікаря. Його перебування в Криму було тимчасовим, але він не полишав мене до одужання...
Діана замовкла, спостерігаючи за Тетяною, яка почала перекладати журнали, що лежали на журнальному столику й акуратно складати їх в стопку. Згадавши цю звичку сестри: зайняти чимось руки, коли нервуєш, Діана ледь помітно посміхнулася
– Роланд Стенфілд... Я чув про цього англійською бізнесмена. Якщо не помиляюся, він володів мережею супермаркетів у Лондоні й належав до аристократичної родини лордів? – запитав Олександр.
– Саме так, але зараз магазини «Стенфілд-маркет» належать мені й нашому синові Дену. Він поїхав замовити номер у готелі, але скоро буде тут, і я вас познайомлю.
Діана присіла біля сестри, й жінки обнялися.
– Я дуже рада, що у тебе є син, – очі Тетяни наповнилися слізьми. - Сподіваюся, він потоваришує з нашим. Антон зараз на футбольному матчі, він запеклий уболівальник...
– Отже, будуть друзями! – засміялася Діана й поглянула на годинник. - Щось довго немає мого футболіста. Може, він теж потрапив на матч?
Тетяна усміхнулася, але очі її, як і раніше, залишалися серйозними:
– Те, що ти розповіла, просто жахливо. Хто б міг подумати, що Настя здатна на таке? А Едуард? Невже його кохання до тебе й справді було лише розвагою? В це неможливо повірити. Хоча... Адже Настя все ж стала його дружиною. Вони одружилися через кілька місяців після твого зникнення. Я не спілкувалася ні з ким з них після того, але за чутками їх шлюб згодом розпався. Зараз Анастасія Шереметьєва є виконавчим директором кіностудії «Орфей», яку ще у дев'яності створили їх батьки.
– А чим займається Едуард Баринський? – суворо запитала Діана.
– Баринського не цікавить студія, оскільки він недолюблює кінобізнес, - відповів Олександр. – Мій колега іноді веде його справи. Едуард займається готельним бізнесом свого батька. За роки його перебування у керівництві фірми їх сімейний бізнес розширився вдвічі. Його готелі й казино є вже не тільки у Києві, але й в інших великих містах країни...