Повернення

Київ, червень 2012 року.

– Діано Михайлівно, ми вже під'їжджаємо! – голос водія раптово перервав похмурі роздуми жінки, й вона відчинила вікно автомобіля, дозволивши свіжому літньому вітерцю увірватися в салон. Вдивляючись у давно забуті вулиці й сквери, вона тільки зараз усвідомила, як сильно сумувала за домом.

Київ... Місто – легенда, місто – мрія. Їй судилося народитися у ньому й провести тут найкращі роки свого життя, роки дитинства і юності, що пішли у далеке минуле. Зараз, проїжджаючи вздовж Печерської набережної, Діана згадувала, як часто вони з друзями – однокурсниками здійснювали прогулянки на теплоході по тихій гладі Дніпра, милуючись красою рідного міста, над яким гордо височіла одна з найпрекрасніших його пам'яток, зберігач вікових таємниць – собор Святої Софії. Діана спробувала пригадати, коли вона була там востаннє.
І пам'ять відразу намалювала їй картинку: вона, батько й молодша сестра Тетяна прийшли на площу Богдана Хмельницького, щоб подивитися на шедевр українського зодчества – Храм Святої Софії. Лагідно посміхаючись донькам, батько розповідав їм історію створення цього дива. А потім, загадуючи бажання, вони піднялися на Головну Дзвіницю й з висоти пташиного польоту споглядали мальовничі краєвиди рідного Києва...
Батько... Напевно, вона завжди буде відчувати свою провину перед ним. Як шкода, що вже нічого не виправити й не повернути час назад... Не зважаючи на владність характеру, Михайло Кліменко дуже любив своїх донечок. Рано овдовівши, він виховував їх сам. Іноді був ласкавим, частіше  - суворим. Йому вдалося стати для своїх дітей авторитетом і прищепити їм почуття відповідальності за свої слова та вчинки.
Діана згадала свою давню дитячу мрію про щасливе заміжжя й про те, як подібно до матері, вона присвятить себе родині та улюбленій справі... Життя буде тихим і спокійним, сповненим любові чоловіка й дітей, а сім'я буде міцною та надійною... Проте цим мріям не судилося збутися. Фатальна випадковість закинула її в чужу, далеку країну. В Англії Діані довелося прожити довгі вісімнадцять років. Вона завжди пам'ятатиме, як нелегко їй було втримати у своїх руках компанію чоловіка «Стенфілд-маркет» після його трагічної загибелі в автокатастрофі, але вона впоралася. І тепер була досить успішною пані в колах вищого світу Лондона.
Проїжджаючи Хрещатиком, Діана помітила, як багато змін відбулося тут за останні роки. Тепер проспект прикрашали не лише каштани, а й вишукані вітрини нових брендових крамниць. Затишні кав'ярні вабили відвідувачів приємним ароматом запашної кави, а на Майдані Незалежності з'явився підземний торговий комплекс «Глобус»...
Діана майже не звертала уваги на перехожих, що із цікавістю розглядали шикарний чорний лімузин. Вона продовжувала дивитися на рідне місто, згадуючи минуле життя, як стару кінострічку. Робочий кабінет батька, де він часто розмовляв і грав у шахи зі своїм другом Андрієм Петровичем Баринським; улюблена сестра Тетяна та їх остання розмова про те, що Настя Шереметьєва збирається влаштувати вечірку на яхті в Ялті з нагоди закінчення третього курсу університету. І нарешті, сама Анастасія Шереметьєва – найближча подруга, що зіграла вирішальну роль у хитросплетіннях долі Діани. Саме вона відняла у неї колись не лише кохання, але й можливість жити у рідному місті...
Відвернувшись від вікна й змусивши себе обірвати ланцюжок болісних спогадів, Діана подивилася на сина, що сидів поруч, занурившись читанням нового випуску спортивного журналу, який щойно купив в аеропорту. У свої сімнадцять Ден захоплювався спортом, змінюючи лекції в Лондонському університеті на футбольні тренування. Діана посміхнулася, відзначаючи, яким привабливим юнаком він став, як ідеально сидить на його стрункій фігурі чорний костюм від відомого кутюр'є, чудово поєднуючись із темним кольором його волосся. Ден завжди віддавав перевагу спортивному стилю, а цей урочистий костюм одягнув лише сьогодні на її прохання.
Усміхнувшись, вона замилувалася сином. Не зважаючи довкола й грайливо перекочуючи між пальцями запозичену у матері ручку, Ден робив якісь помітки на сторінці. Якби він знав, що означає для Діани цей простий, але такий дорогий її серцю, предмет! Витончена біла ручка, наполовину прозора й наповнена ексклюзивними камінцями «Swarovski», була її талісманом і єдиною дорогою річчю, що залишилася з минулого життя... Але синові поки що не потрібно знати цю історію... Одного разу вона неодмінно розповість йому все, але не зараз... Вже кілька років Діана незмінно підписувала нею всі бізнесові угоди й цей вишуканий аксесуар завжди приносив їй успіх!
– Ти хвилюєшся, мамо? – запитав Ден, піднімаючи на неї свої сині, як штормове море, очі.
Цей погляд завжди нагадував Діані про того чоловіка, якого більше немає у її житті, і вже ніколи не буде - батька її любого сина.
– Хвилююся, милий, – сумно зізналася Діана. – Стільки часу пройшло...
– Все буде добре, – підбадьорливо мовив Ден. – Якщо чесно, мені теж дуже цікаво познайомитися зі своєю тіткою, але, якщо вона погано зустріне тебе, їй доведеться мати справу зі мною, - він посміхався, але очі залишалися серйозними.
– Мій дорогий захиснику! – Діана лагідно обняла сина.
Жінку вже вкотре захлиснула хвиля тривоги. Як зустріне її Тетяна після стількох років розлуки? Якою буде її реакція на появу сестри, яку останні вісімнадцять років всі вважають зниклою безвісти?

____________________________

– Доброго дня! Прошу, заходьте. Мій чоловік зараз розмовляє з головою колегії адвокатів, потім прийме вас! 

Симпатична білявка років тридцяти п'яти, одягнена в рожеву лляну сукню, привітно посміхнулася й жестом запросила Діану увійти до будинку.