Глава 45. Сила єдності

Софія відчувала себе немов у хвилях безмежного щастя! Могутній лихий чаклун переможений! Непоправного природного катаклізму не сталося! А вона - в обіймах коханого!

Та раптом від ейфорії дівчину відвернув знайомий голос:

- Софіє! Ти не повіриш! - захоплено волала на бігу Рут, швидко наближаючись. - Вів’єн дозволила мені керувати великими големами під час вирішальної битви! Це було неймовірно круто! - радісно вигукнула подруга, немов забувши про свою звичну стриманість і врівноваженість. - Ой, вибачте, здається, я вам завадила, - раптом зніяковіла вона і нерішуче зупинилася.

- Я так рада за тебе, Рут! - посміхнулася Софія в обіймах Артура.

За її спиною несподівано прозвучав насмішкуватий голос Паоло:

- Подивіться на цих голубків! Щаслива сцена останнього акту п’єси “Врятований Лундмарк і велике кохання”! Головна акторка - Софія, зірка з Мейолли!

Дівчина рвучко обернулася і ледь не підстрибнула від нової хвилі радості. Вона побачила всіх інших своїх друзів! Брудні, в пошарпаному одязі, хлопці і дівчата стояли із щасливими посмішками на обличчях. Позаду них стояли візки із порожніми ящиками для алхімічних пляшечок. Схоже, усе зілля витратили під час битви.

Поки Рік підкочував останній візок, Феліція та Лінетта підбігли й обійняли Софію.

- Ми дуже переживали за тебе! - палко сказала Феліція. - І за всіх, хто опинився біля вулкана!

- Як добре, що вам вдалося перемогти того монстра! - радісно додала Лінетта.

- НАМ вдалося! - підкреслила Софія. - Друзі, ми зробили це з вами разом! - щасливо відповіла Софія. - І як же я рада бачити вас усіх! - додала вона, пригортаючи Сніжку до себе.

Тим часом Паоло не вгавав:

- Евеліно! А тобі не здається, що тепер перша скрипка у цьому оркестрі більше не твоя? - єхидно поцікавився він, звернувшись до білявки.

- Замовкни, блазню, твоєї думки зараз ніхто не питає, - якось втомлено й беззлобно кинула йому у відповідь дівчина, намагаючись обтрусити свою сукню від пилу та поправляючи скуйовджене волосся.

Лучано підійшов і став поруч із Феліцією. Софія звернула увагу на те, як посвітлішало її радісне і відкрите обличчя. Маска відстороненості та замкненості більше не затіняла дівчині блиск очей та світло посмішки.

- Вітаю з перемогою! - звернувся до них Лучано.

- Друже! Радий тебе бачити! - мовив Артур, і вони обійнялися.

- Ще раз дякую, що допоміг нам втекти з того клятого острова-в’язниці, - мовив музикант.

- А я дякую тобі за допомогу з монстрами! - вигукнула Софія. - Без твоєї дивної мелодії ми б не змогли їх позбутися!

Рут підвела до них Аліску, погладивши її по голові. Сніжка одразу ж зіскочила з рук Софії й побігла дражнити механічну кицьку. Білочка почала кружляти навколо й вдавати, ніби збирається смикнути її за хвіст. А чорна кішка з явним зацікавленням стежила за білочкою своїми яскраво-зеленими очима, повертаючись слідом за нею.

- Големи у бою теж показали себе якнайкраще! - з гордістю сказала Рут. - Та й усі, хто захищав місто, діяли, як одна команда. Тому ми й перемогли! - посміхнулася дівчина, притримуючи Аліску, яка вже зібралася погнатися за білочкою. - Тепер мені б ще власну кішку приручити для повного щастя, - іронічно додала вона.

- А я от зовсім не здивована, що големи тобі підкорялися, - відповіла Софія. - Адже ти в цьому справжній майстер!

- Так! Вів’єн чудово вимуштрувала бойових големів! - знову вступив у розмову Паоло. - А наші викладачі, виявляється, справді круті. Вони такого перцю задали недолугим сектантам і їх монстрам, що ті повністю облажалися, - реготнув він. - І ось я вирішив, - глибокодумним тоном провадив жартівник, - що з моїми потужними здібностями не буду більше бомки бити на уроках. Допоки є змога навчатися у нашого Бертрана, у Джина, Ворона, Невидимки, Циркуля та інших викладачів, треба взяти з цих занять по максимуму.

- Цікаво, чи надовго вистачить твого запалу? - саркастично поцікавилася Евеліна.

- Вистачить, - неочікувано спокійно відповів юнак. - Адже тепер не маю на меті догоджати чиїмось примхам, - хлопець кинув виразний погляд на красуню, - а збираюсь чогось досягти у житті.

- А я от вирішив піти з Академії, - неочікувано для всіх мовив Рік.

- Але чому?! - одночасно вигукнуло кілька друзів.

- Після цієї битви, коли кожен із нас міг загинути у будь-який момент, я дещо усвідомив, - рішуче почав юнак.

Здивовані погляди усіх були спрямовані на нього.

- Сьогодні ми пересвідчилися, що наша Магічна Академія дійсно крута. А викладачі - реально сильні маги, здатні протистояти могутнім темним силам. Ніхто не шкодував свого життя, не ховався. Навіть Слім проявив себе справжнього. І, думаю, це через те, що кожен із них займається СВОЄЮ справою. Тоді не шкода часу життя, тоді готовий ризикнути, знаходячись на гребені хвилі, адже зробив усе, що міг.

- До чого ти ведеш? - перепитав Паоло. - Якщо тобі все тут подобається, чому вирішив піти?

- Тому що я обрав море. Я хочу мандрувати, відкривати для себе щось нове у цьому світі.

- Отже, “Вітролов” нарешті дочекався тебе, - з розумінням справи мовила Софія.

- Так! Сьогодні я нарешті усвідомив, що не хочу більше гаяти жодного дня свого життя. Одних мрій замало, треба діяти, - завзято відповів Рік. - Тож я вирішив стати картографом-мандрівником.

- Он воно що, - присвиснув Паоло.

- Але я дуже сподіваюся ще побачити тебе на змаганнях із серфінгу, - вступила в розмову Лінетта. - І ти знову там будеш найкращим!

- І виступатимеш за Магічну Академію! - додала після неї Евеліна. - Щоб ті шмаркачі з військового ліцею не задирали носа і не вважали себе тут найкрутішими! - виголосила вона.

- Звісно! Це я обіцяю! - посміхнувся Рік. - Я буду дуже радий, якщо ви прийдете підтримати мене на наступних змаганнях!

- Обов’язково! - хором пообіцяли всі.

- Я така рада, що в мене тепер стільки друзів! - раптом сказала Феліція й почервоніла зніяковівши.