Глава 41. Оборона палацу

Зведений загін лицарів, жандармів і гвардійців повільно задкував по спорожнілих вулицях, відбиваючись від атак монстрів. Потойбічні тварюки накочували хвилями, не даючи бійцям жодної хвилини для відпочинку.

Артур уже втратив лік, скільки провулків вони пройшли та скільки нападів відбили. Але сигнал горна, який скликав воїнів на захист короля, лунав дедалі ближче. Отже, вони рухалися у правильному напрямку.

Земля вкотре здригнулася під ногами! Нові підземні поштовхи та гул у надрах під вулканом вже зовсім не здивували принца.

Але раптом вершина Брами Безодні висвітлилася яскравими спалахами! Під акомпанемент безугавного гуркоту над жерлом злетіли бризки розплавленого металу!

- Щоб мене! - ошелешено вигукнув Антоній. - Ну, ось і дочекалися!

Схилом вулкана потекли перші потоки розжареної лави. Поки що вони були повільні. Але з кожною секундою їхня швидкість збільшувалася. Пробуджені сили приголомшували своєю грандіозністю та жахали невідворотністю стихії!

- План Корвена втілився! - з досадою пробурмотів Артур. - Невже йому справді вистачить можливостей, щоб закликати в наш світ свого Владику Вогню?

- Я впевнений, що це не просто природне явище, - відповів Кріс. - Я відчуваю відлуння потужного магічного впливу на надра. Сили, що були задіяні, воістину велетенські!

- Раніше я сумнівався, що Культ Чорного Полум'я на таке здатний! - вигукнув Трег. - Але все це виявилося правдою!

Гарячий вітер приніс із боку гори нову хвилю жару. У повітрі змішалися попіл вулкана та дим від міських пожеж, застилаючи небо темним смогом.

- Дивіться, ми майже дісталися! - крикнув один із гвардійців.

Артур озирнувся. Загін вийшов на широкий проспект, і тепер королівський палац був зовсім поруч. До нього залишалося не більше двох сотень кроків. Але весь простір, який їх розділяв, заполонили монстри!

- Трясця! - спересердя вигукнув Карло. - Потрапили з вогню та в полум'я!

На півдорозі до палацу височіла чорна арка порталу, з якої безперервно з'являлися потойбічні тварюки. Вони вже повністю оточили замок, і тепер на підступах до нього точився бій.

Артуру здалося, що цей портал був значно більшим за ті, що вони бачили раніше. Наче сектанти спеціально кинули в цю атаку свої найкращі сили.

- Як би там не було, ми не можемо тут стояти і дивитися, - подав голос офіцер гвардійців. - Потрібно пробиватися до своїх!

- Тоді вперед! - закликав Карло.

Воїни вишикувалися клином. На вістрі стали лицарі Мейолли з їхніми знаменитими мечами, а з обох боків розташувалися королівські гвардійці зі щитами. Жандарми розмістилися позаду, щоб пострілами з жезлів відганяти надто жвавих монстрів.

У такій побудові загін кинувся вперед. Воїни перейшли на біг і врізалися в орду чудовиськ!

Артур махав мечем, як заведений, намагаючись не відставати від Карло. Поруч рубали ворогів Стефан та Антоній. За ними слідом біг Трег зі своїм ціпком, прикриваючи тил. Головне було швидко рухатися, щоб не зав'язнути у натовпі!

Монстри пізно схаменулися і не встигли зреагувати на атаку. Їхня зграя була надто неорганізованою, щоб діяти спільно, тому їм не вдалося навалитися гуртом. А з ближніми потворами бійці змогли впоратися самотужки. Вони пройшли крізь натовп, наче ніж крізь масло!

Через кілька хвилин активних дій раптом хтось закричав поряд:

- Стій! Зупинися, кажу!

Артур схаменувся і опустив меч. Їхній загін успішно подолав заслін із чудовиськ і вискочив на відкрите місце. Вони несподівано опинилися за спиною шеренги воїнів, що обороняли палац.

Поки лицарі та гвардійці вітали один одного, принц зайшов у двір замку і сів на сходи біля входу. Тільки зараз він відчув, як сильно втомився.

На ґанку з'явився чоловік з горном і подав сигнал тривоги, такий самий, як вони чули ще біля підніжжя вулкана.

- Усі, хто може тримати зброю, приєднуйтесь до захисту короля! - прогорланив глашатай.

Артур подивився на захеканого Трега, який сперся на свій ціпок.

- Чув? Це твій шанс заслужити на помилування, - натякнув принц хлопцеві.

- Ти маєш рацію! - надихнувся Трег. - Дякую, Артуре!

Хлопець побіг за глашатаєм, а той відправив його до гвардійців. Королівські воїни з підозрою подивилися на порвану арештантську робу втікача. Але, напевно, вони оцінили величезні м'язи Трега. Йому одразу ж видали меч та щит, і колишній сектант приєднався до захисників замку.

Пошарпаний загін лицарів увійшов до палацу.

- Як все пройшло? - зустрів їх Петроній.

- Нам не вдалося навіть наблизитись до вулкана! - доповів Карло. - Монстри скрізь!

- Я вже в курсі! - буркнув король Мейолли. - Мерзенні чаклуни відкрили портал прямо у нас під носом! А виверження, яке почалося так раптово, додало ще більше клопоту!

- Ваша величність! Ще не пізно сісти на корабель і відплисти! - звернувся до нього Карло.

- Щоб ми кинули сусідів у біді? - насупився Петроній. - Ніколи!

Король Даріоній у цей час одягав на себе частини металевого бойового обладунку, одночасно вислуховуючи доповіді радників.

- Бунтівники захопили міську в'язницю та звільнили всіх рецидивістів, - повідомив йому інспектор Грейд. - Через нашестя монстрів немає жодної можливості завадити їм!

- Чому ніхто не може впоратися з хаосом на вулицях? - розлютився Даріоній. - А де ж наші маги?

- Скуті боєм на центральній площі, - підказав один із радників.

- Прокляття! - стукнув король кулаком по столу. - Збирайте бійців! Я особисто очолю оборону міста!

До Артура підійшла Вінченца. Вона без зайвих слів приклала долоню до його чола. Принц відчув, як втома покидає його, а сили поступово відновлюються.

- Дякую! - усміхнувся хлопець. - А ти не знаєш, де Софія?

- Здається, вона поїхала, - невпевнено сказала Вінченца. - Зараз її немає у палаці. Можливо, вона повернулася до себе в гуртожиток?

Артур подумав, що це й на краще. Нехай вона залишається в безпеці, подалі від вулиць, де панують монстри.