Глава 40. На лінії вогню

Студенти завмерли в розгубленості, ховаючись за клумбою. Монстри мчали прямо на них! Шипасті сфери прямо на ходу клацали зубами. А страхітливі очі на ніжках швидко рухалися до нехитрого укриття учнів, зі злобою видивляючи здобич.

- І що нам робити тепер? - з жахом подумала Софія. - Чи зможемо ми втекти від зграї цих потвор?

Раптом позаду пролунав чийсь тупіт. З-за рогу з'явився той, кого дівчина зовсім не очікувала тут побачити! Вона мало не відкрила рота від подиву.

- Та це ж Слім! - здивовано пробурмотіла Рут.

Це справді був наглядач! Він біг, тримаючи напереваги бойовий спис! Схоже, чоловік встиг дорогою підібрати свій кашкет, і той тепер був хвацько зсунутий на потилицю. Софія помітила, що руки у Слима тремтіли від страху, але очі горіли рішучістю!

- За Академію! - раптом закричав наглядач і побіг прямо на монстрів, виставивши вперед свій спис.

Але найдивовижнішим стало те, що тварюки раптом пригальмували, стикаючись на ходу та налітаючи одна на одну! Вони на мить зупинилися і збилися в купу. А потім розвернулися і чкурнули геть!

- Забирайтеся у свій вимір і більше не повертайтесь! - крикнув їм навздогін Слім. - Інакше матимете справу зі мною!

Приголомшені студенти вийшли з-за клумби.

- Дякую, наглядачу Сліме, - сказала ошелешена Евеліна.

- Офіцер з безпеки Слім, - поправив її чоловік і гордо підкрутив вуса. - Найбільше у світі я боюся монстрів. Але своїх студентів скривдити не дам!

У цей момент Софія відчула наближення якогось дивного настирливого писку. Він був ледве чутний, але чомусь нагадував свист і скрегіт одночасно. Дівчині здалося, що ця вібрація мала як фізичне, так і магічне походження.

З дворової арки збоку зненацька з'явилася незвичайна піша процесія. Першими йшли співачка Люсі та музиканти Вінсент та Умберто. За ними слідував Лучано, на ходу дуючи в невелику сопілку. А позаду низкою тяглися перелякані люди, в яких Софія впізнала гостей із королівського прийому. Їхне урочисте вбрання явно не відповідали теперішній обстановці.

Люсі привітно помахала дівчині. А Лучано, побачивши групу студентів, перестав дути в сопілку і дивний писк припинився.

- Привіт, друзі! - вигукнула Софія. - Як ви тут опинилися?

- Всім привіт! - посміхнулася Люсі. - Ми йдемо з королівського замку у безпечніше місце. Той район зараз кишить монстрами! З нами й інші люди з палацу, бо на всіх забракло карет.

- Взагалі-то ми прямуємо в порт, - пояснив Вінсент. - Нам пощастило, що Лучано придумав спосіб відганяти цих тварюк! Інакше ми не дійшли б так далеко.

Лучано раптом побачив серед учнів Феліцію і почервонів.

- Довелося залишити наші інструменти у палаці, - зніяковіло сказав хлопець. - Я взяв тільки сопілку, бо вона не займає багато місця. Потім на нас напали чудовиська і я згадав про один варіант, як вплинути через музику…

- Як незвичайно, - зацікавилася Феліція. - А на якому принципі ґрунтується дія цього заклинання?

Хлопець від сум'яття почервонів уже по самі вуха.

- Це не зовсім заклинання, - ніяково посміхнувся Лучано. - Я взяв одну пасторальну мелодію, яку колись вивчив у Колегії бардів. А потім додав до неї магічну вібрацію, яка приваблює тварин. Але тільки запустив її навиворіт. Вийшло щось на зразок сигналу, який відлякує різних тварюк. Людям він не нашкодить, а от його монстри не виносять.

- Дуже кмітливо, - схвалила Феліція. - А можеш показати, як це працює?

- Звісно! - зрадів Лучано. Він підійшов до дівчини і почав щось розповідати, активно жестикулюючи.

- А що ви тут робите? - запитала Люсі у Софії.

- Нам потрібно доставити допоміжні зілля до наших магів на центральній площі, - вказала дівчина на візки. - Тільки ми застрягли тут через монстрів!

- О, там іде бій! - спохмурніла співачка. - Нам довелося обійти площу, щоб не потрапити під удар!

- Я допоможу їм, - раптом зголосився Лучано. - Супроводжу туди, щоб чудовиська не напали! А ви ведіть людей у ​​порт, - сказав він решті музикантам. - Знайдіть корабель із двома щоглами і запитайте там Румба чи Баррі. Скажете, що ви від Лучано, і вас обов'язково приймуть на борт!

- Добре, - погодилась Люсі. - Тоді нам настав час йти!

Співачка обійняла Софію на прощання і повела низку людей за собою.

Оскільки тепер шлях був вільний від монстрів, то учні знову взялися за свої візки і покотили їх уперед. Лучано йшов поруч із Феліцією і свистів на своїй сопілці. А з іншого боку войовничо йшов Слім зі своєю зброєю напереваги.

- Готовий заприсягнутися, що бачив такий самий спис у нас в Академії, - з хитрою посмішкою заговорив Паоло. - На вітрині з усілякими древностями в кабінеті археології. Здається, правила забороняють щось брати звідти, - додав він.

- Іноді бувають ситуації, коли потрібно порушити правила, - задумливо промовив наглядач. - Але я вам цього не говорив!

- А де ви навчилися поводитися з списом? - поцікавилася Софія.

- Я завжди хотів бути військовим, - зізнався Слім. - Але мене не взяли через… хм… слабке здоров'я. А до жандармів я не потрапив, бо не набрав достатньо балів. Так я опинився на службі в Академії, і анітрохи про це не шкодую.

Раптом наглядач голосно чхнув і мало не спіткнувся. Благодушний настрій миттєво покинув його.

- Тримай свою брудну білку подалі від мене! - прогарчав він.

Так вони пройшли ще кілька кварталів. Лучано грав на сопілці, не зупиняючись, і більше жодна потвора не вискочила їм назустріч.

Незабаром учні опинилися неподалік від центральної площі.

Попереду точився бій! Софія ще здалеку відчула спалахи від магічних розрядів. А шум битви тепер став виразнішим.

За хвилину низка візків викотилася з провулка на широкі кам'яні плити. Студенти, не змовляючись, зупинились. Вони немов остовпіли, вражено розглядаючи батальну картину, що відкрилася перед ними.

Площу заполонили монстри! Тут були зубасті кулі та ходячи очі, з якими Софії вже довелося зіткнутися раніше. У повітрі ширяли багряні восьминоги. Крім того, дівчина роздивилася і якихось нових потвор. Одні нагадували величезних слизьких слимаків, а інші були схожі на щось на зразок безформних напівпрозорих медуз.