Глава 39. Покинуті вулиці

Невеликий збірний загін із лицарів Мейолли та гвардійців Лундмарка продовжував відступати під атаками монстрів. На них то накочувалися юрби шипозубів, то намагалися здалеку дістати своїми магічними пострілами злісні ходячі очі.

До того ж броненосець не давав воїнам спокою ні на хвилину. Він постійно гасав десь поруч, намагаючись когось затоптати чи проштрикнути рогами. Чудовисько діяло нехитро, покладаючись на свою міць та грубу силу. Але незважаючи на свої розміри, гігант умів напрочуд швидко прискорюватися. Навіть тренованій людині від нього було не втекти!

Дорогою Артур помітив ще кілька порталів на інших вулицях. Схоже, сектанти спеціально відкрили їх на околиці міста поряд із вулканом, щоби ніхто не зміг до них дістатися. Поки що лицарів рятувало тільки те, що потойбічні тварюки розбрелися по всіх закутках, і за їхнім загоном гналася лише частина потвор, а не всі одночасно.

Тим часом броненосець, здається, зрозумів, що його атаки з розгону приносять не надто багато користі. Монстр перейшов до нової тактики. Він почав рухатися повільніше, але тепер частіше крутився на місці, щоб зачепити когось і підняти на роги.

Броненосець постійно намагався увірватися в стрій лицарів, а потім невтомно кидався на різні цілі без розбору. Його випади стали хаотичними і непередбачуваними, а тому й небезпечнішими. Воїнам доводилося швидко рухатися і постійно розбігатися на всі боки. Інші монстри намагалися скористатися цим і знайти слушний момент для нових атак.

- Як нам позбутися броненосця, якщо він невразливий для мечів та променів? - пробурмотів з досадою Артур.

- А які слабкості ти в нього бачиш? - прокинувся Кріс.

- Мені здається, що зір у нього не дуже, - відповів принц. - Інакше він давно б нас затоптав. Та й стіни він зачіпає часто. Але у нього чудовий слух!

- Якщо монстр не має слабких місць, то спробуй використати його силу проти нього самого, - порадив аметист.

Артур не дуже зрозумів, як це можна втілити на практиці. Але він подумав, що зможе гучними звуками відволікти броненосця на себе. Тоді решта воїнів отримає перепочинок і дасть відсіч іншим потворам.

- Агов, телепню! Я тут! - закричав хлопець. - До мене, звірюго!

Монстр повернувся до принца і грізно видихнув пару з ніздрів. Він відштовхнувся потужними лапами і миттєво подолав третину відстані до юнака.

Артур продовжував криками привертати увагу гіганта. Але тепер хлопець відступив до найближчого будинку, сподіваючись, що важковаговик вріжеться в стіну і відключиться.

Але принц недооцінив розгін броненосця і ледве встиг відстрибнути в останній момент! Величезний звір кинувся на Артура з такою спритністю, що мало не розплющив його об кам'яну кладку!

Будівля здригнулася від потужного удару. Але монстр, схоже, не отримав жодної шкоди, бо відразу ж погнався слідом за хлопцем.

Рятуючись від злісної туші, Артур квапливо забіг до першого ж магазину. Броненосець помчав за ним, проломивши вітрину. На всі боки полетіли тріски та уламки скла!

Мабуть, це була посудна крамниця, бо всередині на стелажах лежали каструлі, миски, тарілки та чашки, а у вітринах розташувалися столові набори.

На щастя, продавця на цей момент не було на місці. Принц ледь ухилився від рогів гіганта і з розгону перестрибнув через масивну дубову стійку. А монстр почав шукати хлопця, тупаючи і ламаючи полиці. Металеве начиння відчайдушно задзвеніло, а черепки від розбитого посуду бризнули, обсипаючи все навколо!

Артур озирнувся у пошуках іншого виходу. Але порятунок раптово прийшов із зовсім несподіваного боку.

Броненосець скакав і метався по магазину з такою енергією, що підлога не витримала його ваги! Дошки з гучним тріском раптом проломилися. Розлючений гігант з гуркотом впав у підвал разом з усіма вітринами та залишками товарів!

Принц встиг ухопитися рукою за опору світильника, що стирчала зі стіни. Хлопець повис над уламками дерев'яних балок, які раніше тримали підлогу, а броненосець опинився у пастці, оточений стінами підвалу.

Монстр почав люто битися об кам'яну кладку! Від його потужних ударів здригався весь будинок, але вибратися нагору чудовиську так і не вдалося.

Артур обережно пройшов по рештках підлоги навколо стін кімнати, наче по карнизу. За хвилину він уже дістався до виходу. А могутній броненосець залишився в пастці і більше не становив небезпеки.

Надворі лицарі продовжували повільно відступати, стримуючи орду монстрів.

- Ваша Світлість у порядку? - подав Антоній руку принцові, допомагаючи вибратися зі зруйнованого магазину.

- Так, просто чудово, - відповів Артур, тільки тепер отримавши можливість перевести дух. - Як обстановка довкола?

- Підмога від магів все ще затримується, - сказав Стефан. - Зате потік тварюк трохи зменшився.

- Навряд чи це наша заслуга, - пробурчав Антоній. - Швидше, ми вже встигли далеко відійти від підніжжя гори. А монстри безперешкодно розбіглися по всьому місту, нападаючи на всіх підряд.

У цей момент земля вкотре затремтіла! Вулкан обізвався гучним гулом у надрах, а потім викинув над жерлом новий стовп полум'я. Хмара великих вогняних іскор піднялася вгору і накрила житлові квартали. У повітрі ще дужче запахло гаром. Над дахами почав здійматися дим від пожеж, які спалахнули по всьому місту.

- Сьогодні явно не найкращий день для Лундмарка, - похмуро пробурмотів Стефан.

Раптом із сусіднього провулка почувся гучний тупіт. Якийсь юнак з палицею в руці біг у бік загону лицарів, а за ним по п'ятах гналася зграя шипозубів! Але найбільше Артура здивувало те, що хлопець був одягнений у смугасту арештантську робу!

Схоже, бігун зрозумів, що монстри вже наздоганяють його. Парубок різко розвернувся і почав махати ціпком, відбиваючись від нападників. Він розлючено лупив тварюк своєю нехитрою зброєю, і цілком непогано справлявся. Артур зазначив, що цей сміливий юнак явно мав чималу фізичну силу. Шипозуби відлітали від нього, немов іграшкові м'ячі.