Глава 38. Бойові маги

Карета з гербами рвучко зупинилася біля воріт Академії. Софія та Рік вистрибнули на бруківку, а екіпаж поїхав далі розвозити стривожених гостей королівського прийому. Вертлява Сніжка миттєво вибралася дівчині на плече.

У цю мить з даху Академії раптово злетіла зграя чорних обсидіанових горгулій. Вони вишикувалися клином і полетіли у бік центру міста.

Софія відразу побачила, що у дворі панує незвичайна метушня. Поруч із спорожнілими альтанками стояло кілька візків, на яких торговці зазвичай розвозять товар. Навколо снували студенти, складаючи щось на них.

Один із тарантасів нахилився на бік, спираючись на землю порожньою віссю. Неподалік на траві сидів Паоло і крутив у руках колесо від візка. Хлопець із зосередженим виразом обличчя колупав викруткою в його центрі.

- Що тут відбувається? - запитав Рік.

- Підшипник полетів, - пояснив Паоло. - А новий шукати ніколи!

Він простяг руку, і зі скриньки з інструментами злетів молоток і пролевітував прямо до нього в долоню. Хлопець почав стукати по викрутці, намагаючись щось виправити у колесі.

- Я маю на увазі взагалі, - зробив Рік невпевнений жест рукою. - Що за збори?

Тим часом із дверей центральної будівлі Академії низкою вийшли Рут, Феліція та Лінетта. В руках вони несли ящики з різнокольоровими пляшечками, такими ж, що стояли на полицях у кабінеті алхімії.

- Привіт! - гукнула Рут. - Як все пройшло у короля на прийомі?

- Чудово! - усміхнулася Софія, згадавши про перше справжнє побачення з Артуром. - А що ви робите?

Дівчата підійшли до візків і почали перекладати на них свою ношу.

- Професор Бертран доручив нам завантажити зілля на повозки! - повідомила Феліція.

- А навіщо?

- Ти бачиш, що відбувається? - насупилася Рут. - Вулкан прокинувся вперше за тисячу років! А тепер ще й кажуть, що буде битва з якимось злісним магістром!

- Нещодавно сюди прибіг Тарган і всіх підняв по тривозі! - насмішкувато додав Паоло. - Волав, що острів у небезпеці! Так це ми й без нього бачимо!

- Ректор Таргальд, - докірливо подивилася Феліція на Паоло, - зібрав усіх викладачів та студентів старших курсів. Вони повинні врятувати Лундмарк, завадивши могутньому ворожому чаклунові вчинити шкідливий ритуал.

- Це я вже чула, - сказала Софія. - А де вони зараз?

- Загін магів уже вирушив у бік вулкана, - повідомила Рут. - А нас попросили зібрати допоміжні зілля для битви. Навіть Аліска при справі!

Тільки зараз Софія помітила, що слідом за Рут прийшла і її чорна механічна кішка. У зубах голем ніс кошик із якимись пляшечками.

- Шкода тільки, що ніхто не додумався заздалегідь підготувати візки, - фиркнув Паоло, - і тепер доводиться поратися з цим мотлохом. А я, між іншим, знаменитий маг, а не якийсь там ремонтник!

- Давай я допоможу тобі, обдарований, - засміявся Рік. Хлопець витяг із скриньки з інструментами кліщі і вони взялися за колесо удвох.

З тіні альтанки неквапливо вийшла Евеліна:

- Взагалі-то навчальний день уже закінчився, - з претензією заявила білявка. - Вони не мають права змушувати щось робити у наш особистий час. І взагалі, я мала інші плани!

- Зараз надзвичайна ситуація, - серйозним тоном перебила її Рут. - Ти ж бачиш, що всі працюють і не ниють!

Евеліна нічого не відповіла і лише гордо повела головою. А Лінетта промовчала, жодного разу не підтакнувши подрузі, чим дуже здивувала Софію.

Раптом почувся гучний стукіт у браму Академії. Біля неї зупинився вершник на коні.

Слім квапливо вибіг зі свого будиночка і відкрив одну зі стулок. Наїзником виявився старшокурсник, якого Софія вже бачила раніше. Він квапливо в'їхав на подвір'я і спішився біля візків.

- Мене прислав професор Бертран, - швидко пояснив хлопець. - Ми зустріли дорогою ворожий загін магів вогню. Там триває бій! Нас атакують потойбічні монстри! Терміново потрібні зілля лікування та зілля захисту від полум'я!

Студент почав поспіхом набирати пляшечки з візків. Феліція, яка, без сумніву, краще за інших розбиралася в алхімії, допомогла йому знайти потрібні зілля.

Хлопець швидко скочив на коня, і йому подали пару ящиків з пляшечками. Притиснувши до себе вантаж, гонець наостанок сказав:

- Професор Бертран просив передати, що ви повинні якнайшвидше доставити до нього решту зілля!

- Чому це ми маємо ризикувати? - обурилася Евеліна. - Може, професор обіцяв нам за це якусь винагороду?

- Мені ніколи вас умовляти, - розсердився гонець. - Винагороду потім обговорите із ректором. Наприклад, можете попросити відмінну оцінку на іспиті.

- А з якого предмета? - зацікавилася білявка.

- Зараз не час торгуватись, - фиркнув студент. - Пізніше виберете самі. Вирушайте у бік центральної площі. Доглядач Слім піде з вами. Він буде забезпечувати ваш захист.

- Що? - жахнувся Слім. - Але ж там монстри!

- Такий наказ ректора, - відповів хлопець, розвертаючи коня. - У вас жетон офіцера з безпеки. Ось і подбайте про безпеку!

Гонець смикнув поводи і поскакав.

Доглядач гнівно глянув йому вслід. А потім раптом схопився за ніс і розкотисто чхнув.

- Мало мені ворожих монстрів, так ще й гидкі білки проходу не дають, - пробурчав Слім, кинувши недобрий погляд на Сніжку на плечі Софії. А потім знову голосно чхнув.

Дівчина сховала звірятко під пелерину, щоб не нервувати наглядача. Але це не покращило його настрій.

- Ви чули, що наказав ректор! - верескливо крикнув Слім. - Збирайте своє барахло та йдіть! - махнув він рукою у бік воріт.

Хлопці та дівчата здивовано переглянулись. Студенти інших груп одразу кудись поділися, і біля візків залишилися лише учні із класу Софії. Дівчина зрозуміла, що виконання цього завдання ляже на їхні плечі.

- Схоже, нам справді треба поквапитися, - сказала Софія. - Загроза острову реальна! І якщо ми можемо хоч чимось допомогти, то маємо це зробити!

- І що, нам доведеться самим волочити ці візки? - надула губи Евеліна. - Вони ж важкі!