Глава 37. Підніжжя вулкану

Невеликий загін із двох десятків лицарів Мейолли швидко рухався вперед. Вони йшли спорожнілими вулицями Лундмарка прямо до вулкана, який і не думав заспокоюватися. З жерла активно йшов дим, а повітря наповнилося пилом та смогом. Попіл раз у раз падав з неба, наче сірий сніг, і тихо хрумтів під ногами.

Незважаючи на обставини, Артур був гордий, що опинився в рядах лицарів. Він все ще був старшим учнем, але не залишав надії в найближчому майбутньому скласти іспит на наступний щабель. Тому участь у справжній бойовій операції разом з досвідченими воїнами викликала в ньому наснагу та захоплення!

Інший загін, що складався з королівських гвардійців Лундмарка, вийшов із замку трохи раніше. Вони помітно випередили лицарів і були вже десь біля підніжжя Брами Безодні.

- Подивіться! - раптом вигукнув Антоній. - Що там відбувається? - вказав він рукою на вулкан.

Артур напружив зір і оглянув гору уважніше. На вершині біліла будівля обсерваторії з круглим дахом. А на її тлі раптом з'явилася червона постать. Поруч із нею заворушилися люди у темному одязі з характерними каптурами. Сектанти!

Стефан зупинився і дістав складану підзорну трубу. Миттєво він навів її на вершину гори:

- Що вони там взагалі роблять? - здивувався він. - Кому спаде на думку лізти на активний вулкан?

Антоній вихопив трубу в нього з рук і втупився сам:

- Може, хочуть помилуватися околицями? - реготнув він.

Лицар передав трубу Артуру і принц з цікавістю припав до неї оком. Хлопець побачив, що магістр Корвен у пурпурній мантії стоїть біля краю оглядового майданчика та дивиться на місто. Поруч із ним метушилися сектанти в чорних балахонах. Що саме вони робили, юнакові роздивитися не вдалося. Але було ясно, що культистів зовсім не бентежило сусідство із задимленим жерлом вулкана.

Принц повернув підзорну трубу Стефану і той знову почав розглядати сектантів:

- Схоже, вони справді захопили обсерваторію і тепер хазяйнують там, - повідомив лицар.

Тієї миті Корвен змахнув руками, і його пурпурні рукави майнули над огорожею. Навколо магістра раптом з'явилася прозора напівсфера! Вона, поблискуючи боками наче мильна бульбашка, почала потроху збільшуватися. Незабаром магічний купол накрив обсерваторію та оглядовий майданчик, убезпечивши сектантів від диму та попелу.

- Ого! - вигукнув Стефан. - Продуманий хід!

Пурпурна постать Корвена нарешті зникла з поля зору. Мабуть, магістр відійшов від краю.

І раптом Артур побачив, як над горою наче з нізвідки виник смерч! Величезною темною спіраллю він закручував навколо себе клуби пилу та поступово вгвинчувався в жерло. Вулкан загудів ніби гігантська топка, а дим повалив із нього ще густіше!

- Неймовірно! - вигукнув Антоній. - Хіба так буває, щоб над вулканом з'явився смерч?

- Чорний Вітрогін! - раптом згадав Артур. - Магістр Корвен купив артефакти, щоби замінити Кірка. У них не знайшлося іншого мага повітря!

- Ти певен? - глянув у підзорну трубу Стефан. - Не думав, що бувають такі потужні артефакти!

- Це ти ще не бачив скіпетр Піромантів, - хмикнув принц.

- І навіщо їм потрібен цей смерч? - не вгавав Антоній.

- Напевно, щоб роздмухати вогонь у надрах, - припустив Артур.

Стефан хотів щось заперечити, але в них під ногами раптом затремтіла земля! Десь у глибинах виник зловісний гул і над жерлом вулкана злетіли язики полум'я! Стовп диму викинув на поверхню затлілий попел, і він багряними іскрами полетів до землі.

- Це не на добро, - пробурчав Антоній.

Поки вони розглядали вулкан, решта загону вже встигла піти далеко вперед. Лицарі втрьох кинулися наздоганяти їх, не зважаючи на нові підземні поштовхи.

А здаля вже чулися крики та брязкіт зброї. Схоже, там почався бій гвардійців із поки що невідомим ворогом.

- Увага! - вигукнув командир загону Карло. - Усім бути напоготові!

Лицарі пришвидшилися. Попереду з'явилася невелика площа, де знаходилася станція фунікулера. Але зараз вагон був піднятий нагору до обсерваторії. А біля квиткової каси зібрався натовп у чорних балахонах. Бандити перекрили шлях до сходів, які вели на оглядовий майданчик над жерлом вулкана.

Королівські гвардійці, озброєні мечами, виставили щити та вишикувалися фалангою. Вони збиралися зім'яти та розсіяти ополчення культистів. І, на перший погляд, все виглядало так, що навчені бійці мали легко впоратися з бандитами. Але коли лицарі Мейолли підійшли ближче, стало зрозуміло, що воякам у цій сутичці доводиться непросто.

Сектанти, що зібралися біля сходів, мали неймовірну фізичну силу! Вони спритно орудували важкими бойовими молотами, махаючи ними, наче тростинками.

Щити воїнів Лундмарка були неспроможні захистити від таких потужних ударів. На очах у Артура культисти змахнули молотами та обрушили їх на першу лінію бойової фаланги. Гвардійців, які не встигли відскочити, відкинуло далеко назад, ламаючи стрій.

Вище на сходах розташувалася інша група сектантів. Вони жбурляли велике каміння, немов первісні люди, які не знали іншої зброї. Могутні силачі підбирали шматки породи, що колись обсипалися з гори і валялися з обох боків від сходинок. І ухилитися від цих снарядів гвардійцям було нелегко!

- Вперед! - вигукнув Карло.

Лицарі перейшли на біг. До поля бою залишалося не більше сотні кроків.

Незважаючи на запеклий опір, королівські гвардійці все ж таки змогли зберегти стрій. Їм нарешті вдалося натиснути на сектантів та змусити їх відступити на кілька сходинок.

Раптом за спинами культистів промайнув блондин у сірому плащі. Артур зрозумів, що магістр Корвен відправив сюди свого помічника Магнуса. Той змахнув руками і щось гукнув!

Принц не встиг побачити, що саме сталося. Але миттю над лундмаркським загоном з'явилася хмара гнійно-сірих монстрів, які левітували у повітрі! Бридкі створіння, що були схожі на великих п'явок, обрушилися на гвардійців! Зловісно завиваючи, чудовиська розкрили зубасті пащі і вчепилися у своїх жертв.