Глава 33. Кристал Долі

Після того як лицарі оглянули плавильню, вони повернулися до Лундмарку. Кірка помістили до в'язниці у підвалі королівського замку. А інспектор Грейд відбув до себе у відділок.

До урочистого прийому ще залишався якийсь час. Артур не захотів нудьгувати в замку і вирішив прогулятися містом. Стефан і Антоній настирливо вирушили за ним.

Але принц не збирався безцільно вештатися вулицями. Він мав важливе завдання. Хлопець нарешті вибрав час, щоб зробити те, що давно обіцяв - допомогти Крісу.

Артур прийшов у магічний квартал і почав оглядати вивіски. Незабаром йому потрапила на очі крамниця під назвою "Магічні коштовності". Не довго думаючи, хлопець увійшов у двері.

Усередині його зустріло сяйво вітрин із незліченною кількістю найрізноманітніших прикрас. Тут були обручки, браслети, амулети та інші блискучі штучки. Напевно, всі вони мали якісь корисні магічні властивості.

Артуру було б дуже цікаво подивитися на цінники та дізнатися, які ефекти мали ці предмети. А може, навіть і прикупити собі щось. Вітрини були підсвічені магічними світильниками, тому всі прикраси виглядали особливо яскраво. Сяйнисті дрібнички так і притягували погляд!

За прилавком стояв рум'яний чоловік років п'ятдесяти. Він широко посміхнувся відвідувачам і радісно повідомив:

- Ласкаво просимо до “Магічних коштовностей”! Вас вітає ювелірний дім із найдавнішою історією! Що саме вас цікавить?

Нарешті принц пригадав, що прийшов сюди не за прикрасами.

- Мене цікавлять не стільки коштовності, скільки магічний складник, - відповів Артур. - Що ви можете сказати про цей кристал? - поклав він на прилавок свій аметист.

Ювелір здивовано подивився спочатку на хлопця, а потім на кристал.

- Ми не займаємося оцінкою та продаємо лише готові вироби, - пояснив він. - Але, звичайно, я можу подивитись.

Чоловік дістав з-під прилавка товсту лінзу і почав оглядати кристал.

- Камінь недбало оброблений, - пихато випнув губу ювелір. - Грані не симетричні!

- Передай цьому йолопу, - сердито прокинувся Кріс, - що в нього макітра недбало оброблена! Як він міг сплутати мене з якимсь брукняком?

- Безперечно, цей аметист має низку магічних властивостей, - ствердно кивнув продавець. - Зараз подивимося детальніше.

- Саме так, має! - хвалькувато відзначив Кріс. - І не просто властивості, а визначні переваги!

Ювелір дістав якийсь прилад, що нагадував настільні ваги, і поклав камінь на його круглу чашу. На передній панелі затанцювали кольорові вогники кристаликів.

- Так, подивимося, - пробурмотів ювелір. - Трохи захисних ефектів, щось із магії простору та ще якийсь дріб'язок. Нічого цінного! - зробив висновок він.

- Що? - вигукнув Кріс. - Ну і хамло! Та я цінний вже тим, що існую! Не кажучи вже про мої магічні здібності!

- Що ще можна сказати? - знизав плечима продавець. - Місткість невелика. Але її можна збільшити за додаткову плату.

- І ти дозволиш цьому телепню і далі ображати мене, приятелю?! - розлютився Кріс. - Цей дідок уже вийшов за межі пристойності!

- Сподіваюся, я задовольнив вашу цікавість, - повернув ювелір аметист Артуру. - Якщо ви шукаєте зачаровані кристали, то можу запропонувати більш вдалий зразок, - повідомив він. - Бездоганно огранований зелений корунд. Окрім захисної магії в нього вкладені атакувальні заклинання і ще він вміє передбачати погоду. Хочете оглянути?

- Ні, дякую, - зніяковіло відповів принц. - Цей аметист дуже дорогий мені, і я його ні на що не проміняю. Але я хотів дізнатися інше. Ви бачите щось незвичайне в ньому? Наприклад те, що він… живий?

- Е-е… гм… - здивовано витріщився продавець. - Що ви розумієте під “живий”? Боюся, це звичайнісінький аметист, яких тисячі.

- А це звичайнісінький бовдур, яких мільйони, - похмуро кинув Кріс. - Що ти взагалі від нього хочеш, приятелю?

- Я запевняю вас, він справді живий, - з усмішкою сказав Артур. - Він розмовляє зі мною!

Ювелір з тривогою подивився на хлопця, а потім на лицарів, що його супроводжували.

- Юначе, можливо, ви перевтомилися, - заспокійливо сказав він. - Можу порекомендувати чудового лікаря, який зможе допомогти вам. Він приймає у сусідньому кварталі...

- Ні, я серйозно! - перебив його принц. - Цей аметист колись був людиною, але став жертвою однієї відьми. Він торкнувся магічного Кристалу долі та сам перетворився на камінь!

- Що ви кажете?! - співчутливо покивав головою ювелір.

- І я хотів би повернути йому людську подобу! - закінчив думку Артур. - Ви могли б мені допомогти?

- На жаль, це неможливо, - натягнуто посміхнувся чоловік. - Боюся, кристал не можна перетворити на людину. Принаймні сучасна магічна наука не має таких знань. Мені шкода вас розчаровувати. Я багато років працюю ювеліром і жодного разу не бачив живого каменя.

- Значить це буде твій перший раз, недотепа, - пробурчав Кріс. - Дехто нічому не може навчитися!

- Що ж, дякую, що приділили нам час, - зітхнув Артур і пішов до виходу.

- Ви все-таки подумайте про лікаря, - шепнув ювелір лицарям наостанок.

Вийшовши назовні, принц рушив далі вулицею, розглядаючи вивіски. Охоронці швидко наздогнали його.

- Це що були за фокуси? - спитав у принца Стефан. - Це якийсь жарт?

- Тільки не кажи, що нам доведеться везти тебе назад у гамівній сорочці, - реготнув Антоній.

Артур подумав, що лицарів поки що не варто посвячувати у деякі деталі.

- Це частина розслідування, - незворушно пояснив принц. - Магія, торгівля забороненими штучками та інші справи. Наступного разу можете зачекати на вулиці.

- А може король Петроній повинен дізнатися, що з його сином говорить якесь каміння? - виразно покрутив Стефан долонею біля вуха. - Хто знає, що воно йому там нашіптує?!

- Так йому й скажи! - посміхнувся Артур. - Ми з ним разом посміємося, як легко вдалося вас обдурити! Впевнений, що йому сподобається цей розіграш!