Глава 30. Оранжерея

Вранці Софію розбудило сонячне світло, яке заливало сяйвом кімнату. У дівчини було відчуття, що вона добре відпочила. І вочевидь те, що вчора вдалося знайти та виправдати Лінетту, додавало їй гарного настрою.

Софія солодко потягнулася й жваво підвелася з ліжка.

До занять було ще кілька годин. Рут вже побігла на роботу. Тож дівчина вирішила піти до Феліції й поділитися з нею пережитими вчора подіями.

Вона зібралася і нагодувала Сніжку. Взявши білочку у свій рюкзак, дівчина вийшла зі своєї кімнати й постукала до подруги. Та у неї було тихо.

- Ну звісно, Феліція ж збиралася сьогодні перед заняттями піти в оранжерею, - згадала Софія, - а я ще ніколи там не була, - подумала вона.

Дівчина вирішила розшукати подругу, щоб розповісти їй про свої пригоди, а заодно задовольнити свою цікавість: оглянути оранжерею Магічної Академії.

Софія вийшла з гуртожитку й попрямувала до будівлі зі скляним дахом. Тим часом пташки своїм співом вітали теплий ранок, а від клумб линули пахощі квітів, даруючи дівчині чудовий настрій.

Дійшовши до масивних дубових дверей, вона прочитала напис, що проявлявся на них смарагдовими вогниками: “Ефірний сад”.

Софія спробувала зайти, але двері не піддалися. Дівчина якусь хвилину постояла.

- У мене ж є жетон! - розсердилася вона на себе за неуважність.

Софія про всяк випадок прикрила рюкзак щільніше.

- Хтозна, що там за тими дверима? А якщо Сніжці там щось сподобається, лови тоді вітра в полі, - подумала вона.

Потім дівчина приклала жетон до вирізьбленого кружечка - і двері миттю відчинилися.

Софія повільно зайшла й роззирнулася. Вона опинилася під величезною прозорою півсферою. Дівчина відразу відчула, як тут пахне вологою землею та легким ароматом озону. Перед її очима враз аж замигтіло від розмаїття зелені й квітів, що стояли скрізь у більших і менших горщиках вздовж довгих рядів.

Навколо не було помітно жодної людини. І у Софії раптом виникло відчуття, що вона опинилася у царстві рослин, де виявилася випадковою неочікуваною гостею.

- Новачок?! - почула дівчина різкуватий тонкий голос біля вуха.

Софія рвучко оглянулася. Але поблизу точно нікого не було!

- Невже мені почулося?! - подумала дівчина і знову роззирнулася навколо про всяк випадок.

І за мить почала ледь скрипуче хихотіння поруч!

- Ти так кумедно смикаєшся! - знову прозвучало десь біля її вуха.

Софія ледь не підскочила на місці.

- Хто це?! І… де?! - вигукнула вона.

- Та поруч із тобою! На полиці ліворуч, - крізь сміх мовило невидиме створіння.

Дівчина глянула: на тому місці стояв чималий вазон, в якому ріс якийсь незвичайний плющ. Він був пишним, в’юнким, з яскраво-зеленим листям серцеподібної форми. На очах Софії його листочки тріпотіли від сміху, немов у цей час на них дмухав вітер.

- Пробачте, я розгубилася, - ошелешено мовила дівчина. - Ніколи не доводилося розмовляти з рослинами, - винувато додала вона.

- Ну звісно-звісно! Можна зрозуміти! Хіба ж з рослинами балакають?! Маячня якась! - заторохтів плющ.

- Але ж ви розмовляєте! - вигукнула дівчина. - Я вас чудово чую!

- Тому що я - студент п’ятого курсу, - сказав плющ у вазоні й чомусь закашлявся, затріпотівши знову всіма листками.

Софія досі не могла прийти до тями.

- Як це студент? - пролепетала вона, широко розплющивши очі. - Адже…

- Дуже просто. Я спеціально прийняв форму рослини, - пробурчав плющ.

- Навіщо?! - отетеріла дівчина.

- Ну як навіщо?! Щоб попрактикуватися! - фиркнув він. - Щоб краще розуміти характер рослин, їх мову, особливості й все таке, - діловито пояснив студент.

- І як тебе звати? - прискіпливо запитала Софія.

- Можеш називати мене Меліс, - насмішкувато відповів він. - Оскільки ти точно новачок, то я мушу провести інструктаж. Ти повинна знати правила та техніку безпеки, перш ніж ставати до роботи в нашій магічній оранжереї.

- Звісно! - погодилася дівчина. - А що це за дивні комахи-світляки скрізь у повітрі? - запитала відразу вона.

- Це не просто комахи, а сонячні метелики, - поважно відповів Меліс. - Вони допомагають запилювати рослини та сигналізують викладачам, якщо хтось зі студентів порушує вимоги безпеки, - додав він.

Софія перевела погляд на стелаж, що стояв неподалік дверей. Над ним дівчина побачила невелику білу табличку, де смарагдовим сяйвом переливався напис: “Навчальний сектор зони Живого Світла”.

- Це центральна частина оранжереї, де студенти практикують більшість часу, - помітивши її погляд, продовжив Меліс свою розповідь.

На полицях стелажів Софія побачила всілякі дивні приладдя. 

- Срібні секатори студенти використовують для обрізки співучих ліан, - пояснив Меліс, ніби почувши її думку. - Лійки наповнюють зачарованою джерельною водою. А скляні ковпаки використовуються за потреби, для ізоляції рослин-хижаків.

- Рослин-хижаків?!

- А як же! Але поблизу таких немає, не переживай, - відразу заспокоїв її Меліс. - Головне знати, що м’ясоїдні квіти категорично заборонено підгодовувати залишками обіду. Їхній раціон суворо регламентований. Від людської їжі у них розвивається печія та нетравлення, - по-менторськи виголосив плющ.

Поки Софія розгублено кліпала, Меліс мовив:

- Сподіваюся, ти не прогулювала уроки з магічної ботаніки! Рослини не завжди те, чим здаються. Он та орхідея позаду тебе отруйна! У жодному разі не торкайся її голими руками.

- Ого! - здивувалася Софія, і про всяк випадок відсунулася від квітки трохи далі.

- Зате он той кактус абсолютно безпечний, - пояснив Меліс. - До того ж він має корисні властивості!

Дівчина глянула в той бік і побачила у самому кутку, праворуч від стелажа, розкішний велетенський кактус із неї зростом! Він увесь був усипаний величезними колючками.

- А які саме у нього властивості? - зацікавилася дівчина.

- Цілющі! - пояснив студент. - Якщо захочеш отримати… так би мовити, заряд бадьорості, то підійти та легенько торкнися його колючки. Сон як рукою зніме!