Глава 26. Магічний полігон

Ернесто і Софія спустилися кам'яними сходами в широкий підземний коридор. Дівчині це місце нагадало вхід у метро. Юнак знову взяв її за руку і повів уперед.

До заміського майданчика, що належав Магічній Академії, вони доїхали досить швидко. Єдине, що Софії здалося дивним, то це нав'язливе прагнення Ернесто тримати її за руку.

Попереду в підземеллі на них чекали великі двостулкові ворота. Вони були зачинені. Поруч у стіні були двері трохи менші. Хлопець приклав свій жетон до синього кола біля ручки та штовхнув стулку.

Софія увійшла слідом за ним і мало не ахнула від подиву. Перед нею була довга широка печера з високими стелями. Її висвітлювали десятки магічних пірамідок, причеплених до кам'яного склепіння. Вони були такими самими, як у гуртожитку та в коридорах Академії.

Стіни й стеля слабко мерехтіли, наче були вкриті блискучою непроникною плівкою. Софія здогадалася, що на них накладено якесь заклинання.

Від входу сходи вели вниз до рівної підлоги. Намальовані на ній лінії поділяли печеру на окремі майданчики, немов у спортзалі. Деякі з них були обгороджені ширмами та переносними дерев'яними парканчиками.

На стінах висіли мішені, а де-не-де стояли групками манекени. Мабуть, тут тренували влучність під час використання бойових заклинань. Трохи далі з ящиків та бочок була зроблена своєрідна смуга перешкод. Окремо стояв квадратний ринг із пошарпаними канатами. Значну частину печери займав заплутаний лабіринт із кам'яних стін.

Приміщення було настільки велике, що його дальню частину навіть не було звідси видно. Софія не уявляла, як має виглядати магічний полігон. Тому побачене справило на неї грандіозне враження.

Але зараз тут не було нікого, крім них двох. У печері стояла цілковита тиша.

Тим часом двері позаду повільно зачинились, тихо клацнувши. Хлопець повів дівчину сходами вниз.

- Можу тільки уявити, що тут діється, коли маги приходять тренуватись, - захоплено сказала Софія. - Напевно, тут можна побачити заклинання всіх рівнів і стихій! От би подивитися на них хоч одним оком!

- Так, зазвичай тут ще те шоу! Краще за всякі феєрверки! Сьогодні тут пусто, бо професор Бертран скасував заняття, - пояснив Ернесто. - Що ж, тим краще. Простіше буде знайти Лінетту.

Вони спустилися вниз і почали оглядати печеру.

- Лінетто! - покликала Софія. - Нам треба поговорити! Я тут, щоб допомогти тобі!

Вона йшла, заглядаючи за ширми й обминаючи столи та ящики.

- Ми можемо все виправити! - сказала Софія трохи голосніше. - Не бійся, вийди до мене!

Але їй ніхто не відповів.

Дівчина відкрила рюкзак і випустила Сніжку:

- Може ти допоможеш нам знайти Лінетту?

Білочка вистрибнула на підлогу і з зацікавленим виглядом почала бігати та обнюхувати все довкола. Софія ж рушила далі.

- Лінетто! Я поговорю з Бертраном! - сказала вона ще голосніше. - Професор не буде на тебе сердитися, якщо ти все повернеш!

Дівчина продовжувала шукати втікачку, крутячи головою на всі боки.

- Ця скринька дуже важлива для нас! Будь ласка, поверни її, - не здавалася вона. - Ми зможемо все залагодити!

Раптом Софія почула якийсь шерех! Вона різко обернулася на звук. Але це виявився Ернесто. Він вийшов із лабіринту і розчаровано розвів руками та похитав головою.

Хлопець теж почав звати Лінетту. Так вони бродили печерою і вигукували її ім'я. Але відповідала їм лише луна.

- Схоже, тут її немає, - нарешті сказала Софія.

- Шкода, - засмутився Ернесто. - Я був певен, що в нас вийде.

- Нам час повертатися, - сумно посміхнулася дівчина. - Потрібно розпочати пошуки від гуртожитку Академії. Може там нам усміхнеться успіх.

- Ти маєш рацію, - кивнув юнак.

Софія підібрала Сніжку на руки й попрямувала у бік виходу.

Але коли вони проходили повз купки вищерблених дерев'яних манекенів, Ернесто раптом вигукнув:

- Ти ж хотіла побачити різні заклинання! Якщо ми вже тут, хочеш я покажу тобі те, чому навчився? Ти не пошкодуєш!

Софія подумала, що зараз для цього зовсім не той час. Потрібно поспішати до Академії, щоб зайнятися розслідуванням разом із Віолою. Але їй не хотілося засмучувати юнака.

- Добре, ми можемо затриматись ще на кілька хвилин, - погодилася дівчина.

- Чудово! - вигукнув хлопець.

Він почав розставляти манекени біля стіни.

- Зараз ти побачиш справжню магію вогню! - палко вигукнув Ернесто. - І це буде не якась там жалюгідна Іскра. Дивись! Це Вогняна стріла!

Хлопець різко викинув руку вперед і з його долоні зірвався витягнутий полум'яний заряд. Він полетів, залишаючи шлейф за собою, наче комета, і врізався точно в манекен!

- Так! - крикнув юнак. - Ти бачила?

- Вражаюче, - посміхнулася Софія.

- А це фаєрбол! - вигукнув Ернесто.

Він звів руки перед собою і розчепірив пальці, наче стискаючи невидимий м'ячик. А потім відштовхнув від себе вогняну кулю! Вона була не дуже великою і загалом вийшла помітно меншою, ніж у магістра Корвена. Але це був справжній фаєрбол!

- Де він встиг такому навчитися? - здивовано подумала Софія. - Адже нещодавно Ернесто ледве впорався зі значно простішим заклинанням!

Вогненна куля врізалася в ціль і бризнула полум'ям. Манекени захиталися. На всі боки полетіли іскри!

- Ось що може справжній маг вогню! - тріумфально вигукнув хлопець.

Він повернувся, щоб переконатися, що це справило враження на Софію.

- Це справді потужно, - підтримала його дівчина.

Ернесто зраділо посміхнувся:

- Я давно хотів тобі сказати... Ти сподобалася мені з першого погляду, - глянув хлопець їй прямо в очі. - Будь моєю дівчиною! Я готовий заради тебе на все!

Софія розгублено завмерла на місці. Такого вона точно не чекала!

Побачивши її сумніви, юнак палко сказав:

- Якщо ми будемо разом, то об'єднаємо мою магію вогню і твоє чаклунство іншого світу! Наші сили зіллються воєдино! І тоді для нас будуть відчинені будь-які двері! На нас чекає слава! Подивися, як багато я вже вмію! А разом ми зможемо значно більше!