Глава 24. Місце злочину

Вранці Софія вирішила раніше вийти з гуртожитку. Потрібно було встигнути перед заняттями збігати до поштового відділення, щоб відправити листа Артуру.

Рут уже не було у кімнаті. Отже, дівчина швидко зібралася, посадила Сніжку в рюкзак і вийшла в коридор.

Але тільки-но Софія дійшла до сходів, як почула внизу голоси Евеліни та Лінетти. Вони про щось тихо, але емоційно сперечалися.

- Тобі треба просто пробратися туди та скопіювати! - вимогливо заявила Евеліна. - Ти ж знаєш, що я в цій безглуздій ритуальній геометрії ні в зуб ногою!

- Але я не можу! - розгублено заперечила Лінетта. - Мені страшно!

- Зрозумій! Мені не здати цю контрольну! - з награним відчаєм сказала Евеліна. - Тільки ти можеш мене врятувати, якщо дістанеш готові відповіді!

- Але я не хочу, щоб мене вигнали з Академії за крадіжку та шахрайство, - мало не плачучи сказала Лінетта.

- Якщо ти не допоможеш, то це мене виженуть через погану оцінку! - розлютилася Евеліна. - І тоді нашій дружбі прийде кінець!

Лінетта раптом розплакалася і вибігла надвір. Блондинка сердито зітхнула. Тихо вилаявшись, вона вирушила слідом за подругою, грюкнувши дверима.

Софію більше здивував не той факт, що Евеліна замишляє якусь махінацію, а те, що Лінетта наважилася їй суперечити. Проте дівчині було ніколи про це думати. Потрібно було встигнути відправити листа і повернутися з пошти до дзвінка на урок!

Коли Софія вийшла надвір, там уже нікого не було. Дівчина квапливо побігла до воріт.

Поруч зі своїм будиночком з гордим виглядом стояв Слім. Значок на його жилеті сяяв, а козирок кашкета був хвацько задертий вгору. Наглядач імпозантно грав золотим ланцюжком, який був причеплений до ґудзика. Софія звернула увагу на цю деталь, бо раніше Слім не мав такого дорогого аксесуара.

Помітивши дівчину, чоловік насуплено стиснув губи. Він нарочито недбало потяг за свій ланцюжок і витяг з кишені причеплений до нього новенький золотий годинник. Наглядач глянув на вишуканий циферблат, а потім перевів погляд на Софію.

- До першого уроку залишилося лише пів години, - пихато повідомив він. - Про кожен випадок запізнення на заняття буде повідомлено особисто ректору Академії, пану Таргальду!

Дівчина здивувалась його обновці.

- Звідки у Сліма з'явилися такі дорогі речі? - промайнула думка у Софії.

Але цього ранку навіть насуплений вигляд наглядача не міг її збентежити.

- І вам гарного дня, офіцере! - привітно помахала вона йому рукою.

Софію розвеселило те, як перекосило обличчя Сліма у відповідь на її посмішку. Дівчина швидко прослизнула повз нього і вискочила у хвіртку.

Через п'ять хвилин Софія вже була у поштовому відділенні. За стійкою там сиділа жінка похилого віку. Вона енергійно ставила штампи на якісь папери. Дізнавшись, що дівчині потрібно відправити листа на інший острів, службовиця повідомила:

- Ви встигли вчасно. Ми зараз якраз будемо відправляти посилки та кореспонденцію на швидкий поштовий кліпер. Бажаєте вибрати колір конверта?

Софія підійшла до вітрини. Попри те, що тут були конверти всіх кольорів веселки, їй найбільше сподобався рожевий, з орнаментом із квітів та листя.

- Ось цей, будь ласка, - вказала на нього дівчина.

- Чудовий вибір, - схвалила жінка, і передала конверт Софії.

Дівчина вклала туди лист зі своїм посланням. Взявши перо з чорнильниці, що стояла на стійці, Софія написала у відповідному полі на конверті: “Мейолла, Королівський палац, принцу Артуру”.

- Дуже добре, - кивнула жінка. Вона запаяла конверт сургучем, наклеїла марку та поставила штамп. - Ваш лист прибуде на Мейоллу сьогодні ввечері. Щось ще?

Софія розплатилася, подякувала жінці та поспішила назад до Академії.

Слім все ще стояв біля воріт. Побачивши дівчину, він знову витяг свій вишуканий годинник і втупився в нього. Видно, він навіть стежив за секундною стрілкою, бажаючи зафіксувати порушення і написати донос.

Софія швидко промайнула повз, на ходу подарувавши наглядачеві ще одну привітну усмішку. Слім своєю чергою скорчив невдоволену гримасу.

Дівчина встигла забігти до свого класу ще до дзвінка. Більшість студентів вже була на місцях. Деякі ще тільки діставали письмове приладдя, а решта перемовлялася один з одним, перекидаючись жартами.

За учительським столом сиділа незнайома викладачка. Софія згадала, що за розкладом сьогодні першим йде урок з історії Лундмарку, на якому вона ще жодного разу не була. Поруч із вчителькою стояла Феліція з книгою в руках. Видно, вони щось обговорювали. Проходячи повз них, Софія звернула увагу на обкладинку.

- Та це ж книга Ансельма про міфи та історію Лундмарка, яку я брала у бібліотеці! - весело подумала дівчина, підморгнувши Феліції. - Знали б вони, що я знайома з автором особисто!

Софія якнайшвидше сіла за свою парту. Рут, як завжди, спізнювалася. Оскільки дзвінок ще не пролунав, дівчина мала можливість озирнутися в класі та прислухатися до розмов студентів.

- Ти сьогодні вчив? - спитав Ейнар у Ріка. - Наступним уроком буде Магія стихій. Сподіваюся, зубрилка підготувала свій реферат, і після неї не залишиться часу питати нас!

- Подивимося, - знизав плечима серфінгіст. - Добре, що третім уроком поставили фізичну підготовку. Давно пора розім'ятися.

- А я краще прогуляю. Може, сьогодні там не відмічатимуть відсутніх, - замріявся його товариш.

У цей час Паоло сипав жартами у своїй компанії. Усі, хто сидів навколо нього, раз у раз пирхали від сміху. Софія звернула увагу, що хлопець сьогодні уникав Евеліни та ніби навмисне навіть не дивився у її бік.

Блондинка ж залишилася на самоті. Весь її почет кудись випарувався. Навіть Лінетти, її незмінної тіні, зараз не було у класі. Деякі  інші місця досі були вільні. Парта Ернесто теж поки що стояла порожньою.

Нарешті у двері вбігла захекана Рут у синьому робочому комбінезоні.

- Навіть не питай, - стомлено буркнула вона Софії, впавши на свій стілець.