Глава 22. Обривки

Вже стемніло, коли карета зупинилася біля воріт Академії. Софія попрощалася з Віолою і вийшла на вулицю. Екіпаж рушив і повіз чарівницю далі - до готелю, в якому вона зупинилася.

Дівчина квапливо попрямувала до хвіртки. З будиночка біля воріт негайно визирнув Слім.

- Я ж казав не запізнюватись! - сердито глянув наглядач на порушницю. - Щойно пробило восьму!

- Вибачте, я затрималася всього на хвилинку, - винувато пробурмотіла Софія і промайнула повз нього.

Будівля Академії виглядала вже спорожнілою. І лише вікна кабінету алхімії були яскраво освітлені.

- Може, зайти й запитати у Джина пораду щодо камінця, який знайшла Сніжка? - раптом подумала Софія. - Якщо хто і розбирається в мінералах, то це точно він!

Дівчина вирішила не відкладати цієї важливої ​​справи на завтра і поспішила до входу.

У холі Академії було темно. Порожні коридори незвично контрастували з галасливими потоками студентів, які вирували тут вдень.

Софія спустилася непримітними сходами в дальньому кінці крила і пройшла вузьким проходом. Не зволікаючи, дівчина постукала в аркові двері кабінету номер 13.

- Добрий вечір, - зазирнула вона до класу. - Вибачте, чи можна поставити вам одне питання?

Усередині нікого не було. Магічні пірамідки на стелі яскраво висвітлювали всю лабораторію. Тому Софія відразу побачила на вчительському столі колбу, в якій вирувала зелена рідина. Від неї йшла скляна трубка, якою розчин потроху перетікав і капав в іншу склянку. Вона вже наповнилася смарагдовою сумішшю майже до країв.

- Тут є хтось? - невпевнено промовила Софія.

Раптом з амфори на полиці потягнувся струмок диму. Клуби почали згущуватись біля столу. За хвилину дівчина побачила старенького вчителя алхімії в незмінних окулярах і червоній бандані на голові. Здається, плям на його сірому робочому халаті побільшало.

- Пробач, трохи заклопотався - діловито закотив рукава Джин. - Задрімав, поки чекав на закінчення реакції.

Він відключив пальник під колбою і від'єднав трубку.

- Чим зобов'язаний твоєму візиту? - привітно посміхнувся алхімік.

- Я до вас у важливій справі, - звернулася до нього Софія. - Ви не могли б сказати, що це за мінерал?

Вона дістала камінь із кишеньки й простягла вчителю.

- Звичайно! - кивнув Джин і взяв знахідку до рук. - Що ж, подивимось. Колір темно-червоний, обумовлений алхімічним складом мінералу. Він залежить від особливостей кристалічних ґраток і можливих домішок, - пояснив він. - Камінь має рожеві прожилки. А ось це вже цікавіше!

Вчитель дістав лупу і почав ретельно оглядати предмет.

- Нагадує один дуже рідкісний і небезпечний мінерал, - задумливо пробурмотів алхімік. - Не може бути! - нарешті вигукнув він.

Джин відклав камінь і квапливо взяв товсту книгу з полиці. Дівчина встигла побачити, що це був якийсь довідник з алхімічних інгредієнтів. Викладач почав швидко гортати сторінки, доки не зупинився на потрібній.

- Ось! Так я й думав! - вигукнув Джин. - Це піроліцит, також відомий як Вогняний камінь!

Він повернув книгу до Софії. На сторінці було кольорове зображення схожого шматка породи. А поряд був намальований значок небезпеки - череп із кістками!

- Це магічний каталізатор полум'я, - пояснив алхімік. - Вкрай рідкісний мінерал. Майже не зустрічається у наших широтах. Ти ж пам'ятаєш, що таке каталізатор? Ми нещодавно проходили це на заняттях.

- Так, звичайно! - підтвердила Софія.

- Зберігати такий камінь небезпечно! - застеріг Джин. - Цей мінерал може спричинити величезну пожежу. Звідки він у тебе?

- Ми знайшли його сьогодні, - повідомила дівчина. - Він валявся в одній вулканічній печері.

- Судячи зі сколів, його видобули інструментом. Можливо, киркою, - припустив учитель, ще раз оглянувши камінь за допомогою лупи. - Просто так він не міг опинитись у печері!

- А чи міг він утворитися під час виверження вулкана?

- Ні, до вулканів він не має жодного відношення, - похитав головою Джин. - Цей мінерал точно не звідти. Хіба що хтось приніс його навмисне.

- І наскільки він небезпечний? - насторожилася Софія.

- Можу продемонструвати, - запропонував алхімік.

Він дістав кліщі та акуратно відколов від каменю невеликий шматочок, розміром не більше сірникової голівки.

- Що ж, перевіримо дію магічного каталізатора вогню на практиці, - діловито сказав Джин, наче вів урок. - Відійди трохи далі. Тебе може здивувати, наскільки це потужний інгредієнт!

Софія зробила кілька кроків назад.

А викладач тим часом легким рухом руки запалив свічку з іншого боку столу. Потім узяв шматочок червоного каменю довгими щипцями й підніс до вогню.

Раптом полум'я спалахнуло із гучним звуком! Вогонь моментально піднявся мало не до стелі! Загоряння було таким швидким і об'ємним, що Софія мимоволі відсахнулася.

Джин одразу ж загасив полум'я заклинанням. Але за мить, що минула, свічка встигла повністю розплавитися, а стеля над столом вчителя трохи закоптилася.

- Як бачиш, якщо такий камінчик потрапить у багаття - це загрожуватиме великими неприємностями, - підбив підсумок алхімік. - А це ж була лише піщинка!

- Ого! - тільки й змогла вимовити шокована дівчина.

- Краще я залишу цей камінь у себе, - посерйознішав Джин. - Зберігати його можна лише у спеціальних умовах. Необхідно виключити контакти з вогнем та будь-якими алхімічними реагентами.

Приголомшена Софія не стала сперечатися.

З полиці сама піднялася скляна баночка і підлетіла до вчителя. Він поклав туди червоний камінь і шматочок від нього, а потім щільно запечатав. Посудина пролевітувала назад до шафи й зникла за захисною пеленою.

- Там він буде в порядку та в безпеці, - запевнив Джин.

- Дякую за пояснення та за демонстрацію, - сказала вражена Софія. - Я вже, мабуть, піду.

- До зустрічі на наступному занятті, - посміхнувся алхімік.

Виходячи із класу, дівчина подумала, що потрібно буде обов'язково розповісти Віолі про цей мінерал.