Глава 21. Скіпетр Істинного Вогню

Артур здивовано застиг перед нішею в кам'яній стіні. Усередині лежав металевий предмет незвичайної форми. Його плавні лінії виглядали водночас хижо та красиво.

Стародавня реліквія нагадувала застиглий вогонь смолоскипа. Немов язики полум'я на мить завмерли й втілились у металі. У центрі предмета був наскрізний круглий виріз ідеально правильної форми.

- Схоже, ми знайшли навершя Скіпетра Істинного Вогню! - подав голос Кріс.

- Неймовірно! - приголомшено промовив Артур. - Невже в цьому артефакті містяться вся міць та знання Піромантів?!

Хлопець дістав навершя з ніші та оглянув детальніше. У нижній частині предмета виявилося різьблення під руків'я. А круглий отвір у центрі, мабуть, призначався для кристала в оправі.

На подив Артура, метал не був холодним. Принцу навіть здалося, що предмет почав теплішати.

- Нам пощастило, що ми знайшли навершя раніше за сектантів, - перервав роздуми хлопця Кріс. - А тепер настав час дати дропака!

- Звісно, ​​- погодився Артур. - Але я хотів запитати дещо. Ти сказав, що в мене є потенціал. Чи означає це, що в мене є шанс навчитися чаклунства? Може, якщо я стану магом, то Софія покохає мене і не дивитиметься на інших студентів?

- Слухай, приятелю, - зітхнув Кріс. - Тобі не варто намагатися йти чужим шляхом. Буде складно наздогнати тих, хто вже давно вивчає магію. Тож зосередься на розвитку своїх власних сильних сторін. А щодо Софії, то ти їй подобаєшся таким, яким є. Тому що ти це ти, а не тому, що ти маг або лицар.

- Ти так думаєш? - замислився Артур. - Напевно, ти маєш рацію..

Несподівано хлопець скрикнув від болю! Навершя скіпетра в його руці нагрілося так сильно, що обпекло його!

Принц почав перекидати артефакт з однієї руки в іншу, наче гарячу картоплю з багаття. Але метал і не думав остигати! Нарешті Артуру довелося покласти навершя на кам'яний вівтар.

- Що це за дурниця? - вигукнув хлопець. - Чому артефакт такий гарячий?

- Ти ж чув, що металевий стрижень, який був у радника Вітторіо, теж нагрівався, - нагадав Кріс. - До того ж Віола говорила, що взаємодіяти зі скіпетром та його фрагментами зможе лише справжній піромант. А непосвячені отримають опік!

- І що нам робити? - подув на обпалені пальці Артур. - Футляра до нього тут нема!

- Пошукай, у що можна покласти артефакт, - порадив Кріс. - І таким чином, щоб зустрічні сектанти нічого не запідозрили!

Хлопець вирішив поки що загорнути навершя у поділ свого чорного балахона. Але жар від металу відчувався навіть крізь тканину!

- У кишені таку гарячу штуку далеко не віднесеш, - засмутився принц.

Артур пройшов назад через низку келій і вибрався з каміна назовні. Навколо було тихо. Хлопець обережно попрямував у бік сходів.

У коридорі йому на очі попалася купа речей, яку залишили сектанти. Серед іншого там було кілька похідних матер'яних сумок.

- Ось те, що треба! - радо прошепотів принц, хапаючи одну з них.

Артур витрусив із сумки барахло культистів і переклав туди навершя скіпетра. Воно, здається, стало ще гарячішим!

Хлопець повісив ремінь сумки на плече. А потім подався до сходів і почав квапливо підійматися на верхній поверх. Там було тихо. Принц сподівався, що Магнус уже перестав стежити за своїми підлеглими та кудись пішов.

Навколо все було спокійно. Тому Артур уже повірив, що йому вдасться крадькома втекти з підземелля. Але коли хлопець уже майже піднявся до виходу на найвищий ярус, він раптом почув позаду гучний металевий дзвін.

Артур озирнувся і з жахом побачив, що навершя скіпетра котиться вниз по сходах! Хлопець із подивом глянув на свою сумку. Там тліла величезна дірка! Артефакт пропалив щільну тканину і випав назовні!

Принц квапливо побіг слідом за реліквією Піромантів. А навершя зі зрадницьким дзвоном продовжувало летіти вниз, поблискуючи в напівтемряві.

Хлопцеві, напевно, вдалося б наздогнати артефакт і сховати його. Але доля розпорядилася інакше. Навершя несподівано прикотилося просто під ноги сектанту, який виходив з нижнього ярусу.

Культист не довго думаючи нахилився і підняв металевий предмет. Але відразу ж закричав і викинув його! Сиплючи прокльонами, він почав енергійно трясти кистю. Видно, він отримав справді сильний опік!

Принц на мить остовпів, не знаючи, що робити.

На шум з усіх боків тут же набіг натовп чоловіків у чорних балахонах. Вони оточили Артура та постраждалого побратима.

- Це все він, - закричав поранений сектант, показуючи здоровою рукою на хлопця.

Артур хотів утекти, але не встиг. Кремезний бородатий культист міцно схопив його за комір.

- Що тут діється? - почув Артур сердитий голос Магнуса.

Блондин у сірому плащі спустився сходами та, розштовхавши сектантів, підійшов ближче. На щастя, він не впізнав принца.

- Ось, - вказав поранений на реліквію у себе під ногами. - Той йолоп підкинув мені цю розпечену штуковину!

Магнус неквапливо підійшов і підняв з підлоги навершя скіпетра. Він почав з настороженістю розглядати артефакт. Нарешті блондин посміхнувся. У нього це вийшло злісно і тріумфально одночасно. Принцу здалося, що навіть шрам на його обличчі став виглядати ще зловісніше.

Цієї миті Артур ошелешено усвідомив, що Магнус взяв реліквію голими руками й не обпікся. Адже це означало, що він є справжнім піромантом!

Магнус повернувся до принца.

- Де ти взяв це?

У такій ситуації було складно придумати щось переконливе, тому Артур вирішив вдавати з себе дурнуватого культиста.

- Я знайшов цю штуку в стінній ніші й ніс показати вам, - смиренно промовив хлопець. - Але вона сильно розігрілася і я випадково впустив її на сходах.

Магнус задоволено кивнув головою. Він зробив знак сектанту, який тримав принца:

- Відпусти його! Наш брат заслужив на премію! - ляснув блондин Артура по плечу. - Адже це саме та річ, яку ми так довго шукали!

Сектанти захоплено загомоніли. Вони почали радісно віддавати хвалу Владиці.