Глава 20. Лавові трубки

Софія висвітлила помаранчевим променем Ліхтарика простір попереду. Вони з Віолою зупинилися біля глухого кута. Прохід тут перекривали темні прошарки породи.

- Де ж Сніжка? - стурбовано озирнулася дівчина.

Далі був тільки один шлях - середнього розміру тріщина біля підлоги тунелю. Софія перша пролізла в розлом скелі, підсвічуючи собі шлях. Віола поспішила за нею.

Протиснувшись між шорсткими виступами каменю, вони опинилися в новому витку лабіринту. Цей прохід теж нагадував своєю формою широку трубу із нерівними стінами.

Софії здалося, що десь попереду промайнула біла пляма. Напевно, це білочка!

- Сніжко, почекай! - закричала дівчина.

- Тихо! - шикнула на неї Віола.

Але було пізно. Відлуння підхопило крик, відбиваючи його від стін і багаторазово посилюючи. Слова Софії з рокотом помчали по печері, перетворюючись на громовий гуркіт! Стіни тунелю завібрували, а зверху посипався пил і дрібні камінці. Наче вся гора раптом набула резонансу!

- Тсс! - приклала палець до губ чарівниця.

Софія винувато втягла голову в плечі.

На щастя, вібрація потроху згасала. Незабаром усе стихло.

- Не можна кричати в печері, - пошепки сказала дівчині Віола. - Завжди є ризик обвалу чи каменепаду! Гучний звук може пошкодити нестабільні структури. Не хотілося б, щоб через це на нас обвалилося склепіння!

- Вибач, - відповіла пошепки збентежена Софія.

Вони мовчки рушили далі, намагаючись не шуміти.

Від помаранчевого світла Ліхтарика нерівні стіни печери починали відкидати зловісні тіні. Дівчині постійно здавалося, що десь за великим камінням сидять монстри, які ось-ось вистрибнуть на них. Але все було тихо та спокійно. І лише освітлені променем вкраплення мінералів мирно виблискували у скельній породі.

Незабаром їхній тунель поєднався з ще одним широким проходом.

- Здається, ми минули небезпечну ділянку, - тихо сказала Віола. - Але все одно треба бути обережними!

Софія на хвилинку затрималася і відзначила пірамідкою з каміння той тунель, з якого вони вийшли.

- Це щоб ми не заблукали, - пояснила вона чарівниці. - Мабуть, назад краще повертатись іншим шляхом.

У цей момент із темряви з'явилася білочка. Очі її засяяли від світла магічного ліхтарика.

- А ось і наш провідник! - зраділа Віола.

- Сніжко! - цього разу тихо покликала пухнастика Софія.

Побачивши, що її помітили, білочка розвернулася і побігла назад у тунель. Софія та Віола поспішили слідом за нею. Тваринка на мить зупинилася та озирнулася, щоб переконатися, що вони не відстають.

Невдовзі їм вдалося наздогнати білочку. Вона незворушно сиділа на зламаній перевернутій тачці. Поруч валялися уламки колеса.

Софія висвітлила це місце яскравіше.

- Звідки тут міг з’явитися одноколісний візок? - здивовано спитала дівчина.

- Може, сюди ходили туристи, - знизала плечима Віола. - А на тачці везли своє спорядження, - припустила вона.

Дівчина скоріше взяла білочку на руки.

- Більше не тікай ​​одна! - попросила вона тваринку.

Чарівниця перевернула візок, але той виявився порожнім.

- Тут немає нічого підозрілого, - посміхнулася Віола.

Вони вирушили тунелем далі. А Софія раптом помітила, що прохід тепер йшов з невеликим ухилом. Видно, вони вже стали ближчими до серця вулкана.

- До речі, Віоло, я хотіла спитати, - нерішуче почала дівчина. - Яке заклинання зазвичай дають тим, хто освоїть Ліхтарик? Я хотіла б вивчити щось більш суттєве…

- Запам'ятай! Не буває неважливих заклинань, - з усмішкою подивилася на неї чарівниця. - Кожне з них - це творчість! Адже те, як ти використовуєш магічні здібності - це твоє справжнє відображення.

- Навіть якщо це найпростіше заклинання початкового рівня?

- Саме так! Впевнена, що Ліхтарик ще стане тобі в пригоді у найвідповідальнішу мить. І світло, пройшовши крізь тебе, зможе змінити світ.

- Я хотіла б навчитися керувати стихіями так само як ти, - зізналася Софія.

- Не поспішай. Ти ще тільки на початку шляху, - відповіла Віола. - З кожним це відбувається по-різному. Але коли будеш використовувати свої здібності на благо, ти відчуєш, як твоє серце наповнюватиме натхнення. Ти побачиш, що допомагаючи іншим, у тебе з'являються сили зробити ще більше.

- З одним лише Ліхтариком я мало що можу зробити, - похнюпилась Софія.

- Не варто недооцінювати базові заклинання, - по-дружньому сказала їй чарівниця. - Вони лише на перший погляд здаються примітивними. Адже, додаючи в них свої власні здібності та комбінуючи їх з іншими знаннями, можна відкрити нові грані!

- Як це?

- Ти вже спробувала додати до Ліхтарика свої сили, які отримала від блискавки. Що сталося у результаті?

- Вийшло зробити спрямоване світло, - замислилася Софія. - І промінь став більш сконцентрованим.

- Ось бачиш! А ти ж можеш знайти й інші нові властивості! - сказала Віола. - Наприклад, світло може сприяти зростанню рослин та дозріванню плодів. А може приголомшити нападника яскравим спалахом! Або навіть набути атрибутів, подібних до променя лицарського меча мейолльців. І тоді воно у певному сенсі може стати бойовим заклинанням!

- Ого! - надихнулась дівчина. - Я про це навіть не підозрювала!

- Ти сама обираєш, у якому напрямку розвиватись, - пояснила чарівниця. - Але пам'ятай, що кожна твоя дія впливає на світ навколо. Чи стане він кращим - залежить від тебе.

Вони дійшли до місця, де тунель трохи розширювався, утворюючи щось на кшталт кам'яного залу чи кімнати. Тут промінь Софії виявив великий плаский валун, що нагадував стіл. Поруч були менші камені, які могли б зійти за табуретки. Між валуном та стіною печери Ліхтарик висвітлив купу порожніх консервних банок. Там же валялися й зелені уламки від розбитих пляшок.

- Тут хтось робив привал, - констатувала дівчина. - І добряче насмітив.

- Ці камені не могли вишикуватися так самі по собі, - замислилася Віола. - Якась людина зробила це спеціально!