Глава 18. Вулканічні печери

Софія була рада новій пригоді. Разом з Віолою дівчина відчувала себе в безпеці. Море було спокійним. А відпочити від гнітючих думок про здачу заліків в Академії було справжнім задоволенням.

Сніжка нарешті отримала довгоочікувану свободу і мала намір насолодитися нею на повну. Вона вже дослідила кожен закуток на палубі й знову повернулася до Софії. Стрибнувши їй на плече, вона торкнулася лапкою щоки господарки й вимогливо писнула, вочевидь очікуючи на смаколик.

Тим часом почав виднітися прихований зі сторони міста таємничий чорний схил вулкана. Розглядаючи його обриси, дівчина почула розмову Віоли з капітаном яхти. Вони в цей час про щось стиха бесідували на палубі.

- Ви часто буваєте у цій бухті? - почула Софія запитання Віоли.

- Раніше взагалі бував часто. Адже туристи люблять оглядати вулкан зусібіч. А тепер просто намагаюся не затримуватися тут до сутінку.

- А чому так?

- Поруч із цією бухтою вночі нерідко моряки помічали корабель із чорними вітрилами. 

- Он воно що, - протягнула чарівниця.

- І за іронією долі, такий самий піратський корабель як ні в чому не бувало стоїть зараз у нас у порту, продовжив капітан. - Куди дивиться жандармерія? І врешті король зі своїми міністрами?! Моряки й рибалки потерпають від морських бандитів. А ті лишаються безкарними.

Чоловік з досади сплюнув за борт.

- А чи доводилося висаджувати пасажирів на цій частині узбережжя?

- Та ні за які гроші. Хоча пропонують чимало.

- Чому ж?! І я готова вам заплатити, скільки скажете, й торгуватися не буду.

- Зі всією повагою, ні, - мовив твердо капітан.

- Але чому ви відмовляєтеся від заробітку?

- Окрім можливості потрапити піратам на очі, підходити ближче до узбережжя у цьому місці небезпечно через підводні скелі. Не хочу ризикувати. І так тепер скрізь у нас стало незатишно. У місті коїться казна-що. А це став помічати, що великі рибини почали викидатися просто на берег. Дуже поганий знак, - похмуро зауважив чоловік і відійшов до матросів.

Чарівниця наблизилася до Софії.

- Що ж, доведеться до берега дістатися без його допомоги.

- Невже уплав? Чи на човні? - тривожно перепитала дівчина. - Я непогано плаваю, але ж зі мною Сніжка, - зауважила вона, погладивши її по спинці.

- Та ні. Є інша ідея. Збудуємо для себе міст, - рішуче мовила Віола.

- Якісь чари? - очі Софії зблиснули від передчуття.

- Авжеж, чому ні?! - посміхнулась чарівниця. - Магія - прикладна наука, і може послужити для корисної справи, - додала вона.

Тим часом скеля вулкана була вже прямо перед ними. Чорна і похмура, вона загрозливо височіла над узбережжям і звідси здавалось Софії неприступною.

- Ближче ми підпливати не будемо, - твердо заявив капітан, - за хвилину відправляємося у зворотному напрямку.

Віола підійшла до нього й мовила:

- Чи можете просто почекати нас тут? Повірте, зараз чорний вітрильник вам не загрожуватиме.

- Ні, ми повертаємося у порт.

- Я добре заплачу. Ось аванс.

З цими словами жінка витягла з наплічної сумки невеличкий мішечок і розв’язала його. Золоті монети красномовно виблискували на сонці. Софія помітила, як вираз обличчя чоловіка на очах ставав м’якшим.

- Інший мішечок отримаєте, коли ми повернемося в порт, - додала Віола.

- Можемо вас почекати лише до сутінку. Це моє останнє слово, - відповів капітан.

- Гаразд, - погодилася чарівниця і віддала йому мішечок.

- Я, звісно, дам вам зараз наш човен, але не раджу… - знову почав їх застерігати капітан.

- Не потрібно, - перебила його Віола.

Жінка підійшла до корми. Вітер тріпотів у її золотому волоссі, розбурхував хвилями синій плащ. А чарівниця кілька хвилин незворушно стояла, заплющивши очі. Раптом вона здійняла руки - і Софія відчула, як від них полинув сильний енергетичний вихор. Він підняв потужну високу хвилю і погнав її від яхти до берега. Дівчина в ту ж мить помітила, як та хвиля ніби простилає білосніжно-крижану смугу на воді!

- Он воно що! Наш міст до берега! - зрозуміла дівчина.

- Трясця! Я ще такого не бачив! - ошелешено кинув капітан. - В наших місцях ніколи вода не замерзає на кригу!

Матроси з німим подивом дивилися на море.

Крижаний міст, шириною десь із три метри, виблискував на сонці. Він сполучав відстань від яхти до берега. А по обидва боки, як ні в чому не бувало, хлюпотіли теплі хвилі!

Чарівниця незворушно почала спускатися драбиною, яку моряки подали з борту.

Вона ступила на кригу. Після цього розвернулася й гукнула Софії:

- Уперед! Спускайся мерщій, не гаймо часу! Заклинання має нетривку дію.

- А на який час його вистачає? - поцікавилася Софія, на мить зупинившись біля драбини.

- Доки не спробуємо - не дізнаємось, - почула вона від чарівниці, яка пішла вперед і вже не оглядалась.

Раптом білочка, яка досі сиділа в дівчини на плечі, підстрибнула і полетіла вниз!

- Сніжко! - вигукнула Софія й стрімко почала спускатися.

Віола вже йшла попереду метрів за десять, а білочка слідом стрибала по кризі. Спустившись донизу і ступивши кілька кроків уперед, Софія побачила, що Сніжка була в захваті. Її хутро розпушилося і тріпотіло від морського вітру. Звірятко перебігало з боку в бік і торкалося лапкою води.

- Сніжко! Повертайся до мене! - попросила дівчина.

Вона дуже переживала, щоб білочка не шубовснула у хвилі. Та де там! Сніжка, мабуть, у цій подорожі відривалася за весь той час, що провела в рюкзаку. Вона голосно писнула і знову пострибала вперед. Софії нічого не залишалося, як поспішати слідом за нею.

Крига під ногами здавалася міцною, тож дівчина, згадавши зимові шкільні перерви, розбіглася і проїхалася вперед, ковзаючи по льоду. Так вона швидко порівнялася з чарівницею. А Сніжка вже була майже біля берега.