Глава 17. У серці джунглів

Ось уже кілька годин поспіль Артур ішов джунглями, продираючись крізь зарості. Стежка петляла то вліво, то вправо, а іноді зникала зовсім, змушуючи хлопця напружувати всю свою увагу у пошуках слідів. Часто шлях упирався у суцільну стіну зеленої порослі. Тому принцу регулярно доводилося братися за шаблю, щоб прорубати собі дорогу.

Повітря тут було настільки вологе, що часом ставало важко дихати. Солодкуваті аромати неймовірної кількості квітів змішувалися із запахом сирої землі та прілого листя, створюючи насичену та густу атмосферу.

І в той час, поки Артур потроху рухався вперед, джунглі шуміли навколо, наче жива багатоголоса істота. Верещали якісь тварини, хтось енергійно шурхотів у кущах, а зі стежки раз у раз тікали в зарості чиїсь тіні.

Махаючи шаблею і хекаючи від натуги, принц мимоволі став частиною цієї какофонії. На його шляху постійно спурхували зграйки різноколірних птахів, розлітаючись зі зляканими криками. І лише злісне шипіння великої змії вберегло хлопця від того, щоб не наступити на неї!

Настрій в Артура псувався з кожним кроком. Він уже пройшов значний шлях крізь зарості. А скільки ще лишилося попереду?

Навколо юнака вилися рої з якихось настирливих мошок. Комарі дзижчали біля самого вуха і норовили вкусити просто на ходу. Гілки з обох боків стежки нав'язливо чіплялися за одяг, намагаючись затримати принца. Вони всі ніби змовилися, щоби змусити його втратити рівновагу!

На цей час Артур уже був неабияк втомленим і роздратованим. Він змок так, що сорочка липла до тіла.

- Чудова прогулянка, - бурчав хлопець. - Потрібно було погоджуватися з Толієм і оглядати острів із висоти!

Артур в черговий раз ляснув себе по шиї, намагаючись позбутися комара. Але до нього одразу ж підлетів десяток інших.

- Прекрасна подорож, просто прекрасна, - продовжував бубоніти хлопець, прибираючи гілку зі шляху. - Залишилося тільки, щоб мене вкусила змія, і день можна буде вважати остаточно вдалим!

Артур відкинув з чола мокре волосся і, чортихнувшись, розрубав шаблею ліану.

- Нормальний моряк в ліс ні за що не сунеться, говорили вони, - бурчав принц. - Тепер можу з упевненістю стверджувати, що нормальний лицар теж туди не поткнеться!

- Приятелю, може, вже досить скаржитися? - подав голос Кріс. - Ти ж сам це вибрав. Адже ти так хотів дізнатися, де ховаються твої улюблені сектанти! Я думав, що тобі подобається блукати лісом.

- Мені б тут сподобалося, якби я був папороттю, - витер піт з чола Артур. - І відколи це сектанти стали моїми?

- Ну ти ж сам ламанувся в джунглі їх шукати, - підчепив друга аметист. - Наче минулого спілкування з ними тобі було мало!

У цей момент Артур спіткнувся об корінь і мало не впав.

- Цей ліс вирішив мене вбити, - сердито видихнув він.

- Не приймай на свій рахунок, - обізвався Кріс. - Він так з усіма, хто не любить дивитись під ноги.

- Дуже смішно!

- І взагалі, годі бурчати, - обсмикнув друга кристал. - Зосередься! Бракувало ще, щоб ти тут заблукав!

- Тобі легко казати, - буркнув Артур. - Ти - камінь. Ти не потієш, не спотикаєшся і не покусаний комарами!

- Та невже? Зате я весь час бовтаюсь у кишені й слухаю, як ти бідкаєшся. Прекрасна альтернатива, - саркастично відповів аметист.

- Може, хочеш сам прорубувати дорогу? - в'їдливо сказав Артур. - Можу поступитися тобі шаблею.

- Дякую, але в мене немає рук, - незворушно відповів Кріс. - І взагалі, я більше по стратегічному плануванню.

- То сплануй нам пряму дорогу до мети!

- Я й так роблю, що можу, - скромно сказав кристал. - Без мого стратегічного таланту Твоя Світлість все ще ловила б бліх у в'язниці. А натомість ти насолоджуєшся прогулянкою на свіжому повітрі та милуєшся прекрасними видами квітучого острова.

Артур фиркнув від злості, але тут же спіткнувся і ледь не провалився в калюжу, що невідомо звідки взялася. Хлопець мимоволі схопився за якусь гілку і звідти щось посипалося.

- По-твоєму я цим насолоджуюся? - вигукнув принц, струшуючи з себе великих мурах, що так і норовили залізти йому за комір.

- Дякую, що вибрали тур від нашої гільдії мандрівників! - єхидно продекламував Кріс. - Піт, укуси комах та ризик померти від зневоднення - все включено до нашого ексклюзивного пакета “Виживання Преміум”! У вартість входить блукання по жарі, розмови з камінням та інші сумнівні пригоди!

Артур фиркнув, але все ж таки посміхнувся. Цей кристал умів бісити й веселити одночасно.

Тим часом стежка пішла на підйом. Ґрунт під ногами змінився. Він став щільнішим і твердішим.

Хлопець зупинився, присів і провів долонею по землі, змітаючи листя. Під шаром моху та бруду вгадувалися рівні лінії!

- Що це? Кам'яні плити? - пробурмотів Артур. - Стривай... Це ж брукована дорога!

- Нарешті! - вигукнув Кріс. - А то я вже почав думати, що ми ходимо по колу.

- Схоже, це справді якась старовинна дорога, - здивувався хлопець. - Здається, її напрямок збігається зі стежкою!

- Значить той, хто протоптав цей маршрут до тебе, вибрав цей напрямок недарма! - зауважив аметист.

- Можливо, це шлях до чогось стародавнього! - припустив Артур.

- Або до пастки, - відповів Кріс.

- Не дізнаємося, поки не побачимо на власні очі, - хмикнув хлопець.

Принц рушив далі. Незабаром стежка вивела його до перетину з ширшою доріжкою. Сліди плит тут вгадувалися виразніше. Було помітно, що хтось регулярно розчищав цей шлях, вирубуючи рослинність з обох боків.

- Тут недавно проходили якісь люди, - зробив висновок Артур. - Зрізи на гілках зовсім свіжі!

- Будь обережний, приятелю! - застеріг друга Кріс. - Не хотілося б зіткнутися ніс у ніс з сектантами!

Принц присів і оглянув поверхню однієї з кам'яних плиток, яка збереглася краще за інші. У її центрі були якісь борозенки, що складалися в невеликий візерунок.

- Це що, якийсь символ? - провів пальцем Артур по висіченим на камені завиточкам.