Глава 16. Квітка Полум’я

Софія стримала свою обіцянку і після занять відразу побігла на сусідню вулицю, щоб у крамниці купити смаколиків для Сніжки. Вертаючись, вона побачила, як біля брами Академії зупинилася карета. Звідти показалася жіноча постать у тонкому плащі, який немов струменів по її фігурі блакитним потоком легкої шовковистої тканини. Коли незнайомка зняла капюшон, Софія зраділа і кинулася до неї:

- Віоло! Як я рада бачити тебе тут! - вигукнула дівчина.

За мить вони обійнялися.

- І я рада знову зустріти тебе, - відповіла чарівниця, привітно посміхнувшись.

- Скучила за своєю Академією і викладачами? - припустила Софія.

- Я у справі, - прямо відповіла Віола. - Мені потрібно до професора Бертрана. Якщо хочеш, можеш мене супроводжувати, а потім поговоримо, - запропонувала вона.

- Залюбки! - зраділа Софія.

Слім, як зазвичай, був біля свого будиночка. Він поштиво вклонився чарівниці, невдоволено зиркнувши на Софію.

У коридорі Академії було, як завжди, гамірно і людно. По всіх закутках студенти практикували свої заклинання.

Поки йшли до кабінету, Софія запитала:

- Як здоров’я магістра Ільфіора?

- Йому набагато краще завдяки лікуванню Вінченци. Але мій учитель дуже стурбований однією справою. Саме тому я й прийшла сьогодні, - мовила вона й рішуче постукала у двері професора Бертрана.

- Так, увійдіть, - почулося зсередини, і чарівниця разом із Софією увійшли.

Можливо, професор і був здивований, побачивши їх вдвох у себе. Але вигляду не подав і запросив сісти.

- Доброго дня, - сказала Віола. - Я до вас за дорученням мого вчителя.

- Чим можу допомогти моєму давньому приятелеві Ільфіору? - посміхнувся Бертран.

Жінка мовчки дістала з-за пазухи маленьку срібну шкатулку. Вона відкрила її - й звідти полинуло яскраве багряне сяйво.

- Насінина Квітки Полум’я, - мовила чарівниця.

Софія мимоволі скочила зі свого місця, дивлячись на невеличке зернятко, яке випромінювало магічне сяйво. Дівчина відчувала незвичну потужну силу, що надходила від нього.

- Вражає! А що саме приховує у собі ця Квітка? - зацікавлено запитав професор.

- Вона здатна пробуджувати стихію вогню та запускати потоки енергії, - відповіла Віола. - Квітка виглядає, немов полум’яна пелюстка, але не є полум’ям. Її головні чари в тому, що вона збільшує силу та внутрішню енергію. Квітка Полум’я настільки могутня, що може викликати силу, здатну пробудити навіть вулкан!

Софії в цю мить здалося, що професор Бертран ледь зблід і приховував хвилювання.

Віола встала і підійшла до вікна. Якусь мить вона дивилася у далечінь неба і мовчала, ніби поглинута якимись думками. Потім розвернулася і продовжила:

- Мій учитель ніколи не прагнув створювати щось таке, що могло б спричинити лихо. Він маг і учений. Ільфіор експериментував і отримав не зовсім те, що очікував. Тому й переховував насінину Квітки Полум’я, щоб з її допомогою ніхто не зміг заподіяти якусь шкоду.

В цю мить професор Бертран підійшов і швидко закрив шкатулку.

- Такий артефакт треба тримати в надійному місці та бути обережним з ним, - мовив він, глянувши на зачинені двері.

- Магістр Корвен тепер прагне отримати цю Квітку над усе, - сказала чарівниця. - Тому й тримав Ільфіора у в’язниці, піддаючи його тортурам.

- Як Корвен дізнався про насінину? - стримано запитав Бертран.

- Звісно ж від клятого Кірка! - кинула з досадою Віола.

Софія помітила, як гарні сині очі Віоли потемніли від гніву.

- Та мій учитель зберіг місце сховку в таємниці, хоча тяжко страждав!

- То ти прийшла… - професор Бертран перевів погляд від Віоли на шкатулку.

- Так. Я прийшла просити вас заховати насінину в Магічній Академії. Кращого захисту для неї я нині не знаю, - відповіла чарівниця.

Професор Бертран встав і показав рукою на сейф у кутку кабінету.

- Можу запропонувати залишити артефакт ось тут, - мовив він. - Це надійне місце з потужною системою захисту.

- Я вам повністю довіряю, професоре, - відповіла твердо Віола, - так само як повністю на вас покладається і мій учитель.

Бертран і Віола підійшли до сейфа. Чоловік відімкнув його ключем на ланцюжку, який витяг з кишені. А Віола поклала всередину шкатулку. Після цього професор знову зачинив сейф. Все відбулося дуже швидко.

- Невже такий серйозний артефакт буде лежати у звичайному собі сейфі разом зі шкільною документацією?! - ошелешено подумала Софія. - Навколо нього навіть немає захисної пелени, як навколо сейфа скарбника.

Ніби у відповідь на її думки професор Бертран мовив:

- У цього сейфа дуже потужний захист, хоч він і не помітний сторонньому оку. Захисні чари вже вбудовані в сам сейф, тому без відповідного ключа його нікому не відчинити. А ключ маю лише я. Крім того, в кабінеті є артефакт спостереження з сигналізацією. На територію Академії абихто не увійде, адже зовні подвір’я охороняють горгульї.

- Що ж, звучить переконливо, - зауважила Віола.

- Надійнішого місця в усьому Лундмарку вам не знайти, - впевнено сказав професор Бертран.

- Тоді я спокійна, - мовила чарівниця.

- У мене скоро важлива зустріч, - сказав чоловік. - Ходімо, я вас проведу, а дорогою хотів би ще почути про стан мого друга Ільфіора.

З цими словами Бертран встав. Віола кивнула, ще раз подякувала, і вони пішли до дверей. Софія й собі подалася слідом.

Та коли всі вже виходили, професор раптом став як укопаний, дивлячись у пустоту перед собою. А за мить він пробурмотів якесь заклинання і змахнув рукою. В ту ж секунду ошелешена Софія помітила, що перед ними стоїть Лінетта! Вона була вочевидь налякана і бліда, як стіна.

- Ти підслуховувала?! Вирішила використати заклинання, щоб непоміченою стовбичити тут?!

- Що ви… Ні! Пробачте… - пролепетала, затинаючись, дівчина. - Я просто… тренувала своє перше заклинання.

- Під моїм кабінетом?!