Глава 15. Піратська гавань

Артур йшов невисокими прибережними дюнами, обминаючи чахлі колючі рослини і якісь засохлі кущі.

Толій щойно висадив його за піщаною грядою і відлетів, розправивши могутні крила. Орел на прощання зробив коло над узбережжям і піднявся над островом. Артур лишився сам. Тепер він міг розраховувати тільки на свої сили та підказки Кріса.

Довелося докласти чималих зусиль, щоб умовити Толія залишити його поряд із піратською гаванню. Орел вважав, що варто обмежитись спостереженням з висоти. І в жодному разі не спускатися донизу, тому що це надто небезпечно! У результаті вони домовилися, що Толій чекатиме на сигнал від Артура, а поки що ще раз огляне острів з повітря.

Незадовго перед тим вони пролітали над кількома поселеннями піратів. У кожній бухті стояли на якорі кораблі із чорними прапорами. Потім друзі приземлилися неподалік найбільшого табору розбійників. І ось Артур опинився тут. Тепер йому залишався лише шлях уперед.

Пісок хрумтів під ногами принца, а взуття вгрузало, ускладнюючи кроки. Але хлопець невідступно прямував до своєї мети. Потрібно проникнути в піратське середовище, не викликавши підозри. А потім якось довідатися, де знаходиться таємне лігво магістра Корвена!

Табір корсарів уже виднівся попереду. З-за пальм визирнули кособокі хижі. А цівки диму свідчили, що там є люди.

На щастя, прибуття Артура ніхто не помітив. Хлопець здивувався безтурботності піратів, адже тут не було навіть натяку на вартових! Лише вітер гнав по дюнах смуги піску, немов намагаючись стерти сліди принца.

- Ось я йду прямо до них у табір, - звернувся Артур до аметиста. - І що мені робити далі?

- Значить, так! Тримаєшся впевнено, з гідністю, - почав інструктувати його Кріс. - Пірати не люблять метушливих. Також не можна виявляти жодної слабкості чи сумніву. Розбійники відчувають страх за версту. Нікому не довіряй і ні до кого не повертайся спиною!

- Зрозумів, - кивнув Артур.

- Не витріщайся на них надто довго. Це може бути сприйнято як виклик, - продовжив кристал. - І не світи гаманцем, бо можуть зарізати у підворітті.

- Приємні люди, - посміхнувся Артур.

- Ага, не гірше сектантів, - хмикнув Кріс. - До речі, приятелю, ти там не надто посміхайся. Пірати не люблять посмішки без причини. Можуть подумати, що ти з них насміхаєшся. А це неминуче викличе агресію.

- І як мені поводитися?

- Говори коротко, самовпевнено, з відтінком грубості, - серйозно сказав Кріс. - Якщо тебе питають - відповідай, але без особливих пояснень. Будь-яке зайве слово може бути приводом для бійки. У піратів все просто: хто мовчить - той може бути небезпечним. А хто багато балакає - той дурень чи пройдисвіт.

- Чудовий вибір, - фиркнув Артур. - То кого я сьогодні зображаю?

- Ось твоя легенда, - задумливо сказав аметист. - Ти був юнгою на піратському кораблі. Але тобі набридло бути на побігеньках. Тепер ти хочеш стати справжнім мисливцем за удачею та заробити грошенят. Тож шукаєш нову команду, яка запропонує гідну частку у награбованому.

- Гаразд, - зітхнув Артур. - Шкода, що в мореплавстві у мене не так багато досвіду. Я навіть не встиг вивчити морські слівця, щоб зійти за свого.

- Нічого, впораєшся, - запевнив його Кріс. - Удавай, що розбираєшся в корабельних справах. Нічому не дивуйся. І не крути сильно головою на всі боки, ніби вперше побачив піратську базу.

Аметист трохи помовчав. А потім додав:

- Є ще дещо. Іти треба трохи перевальцем. Немов ти ще на палубі, що гойдається на хвилях.

Артур спробував зобразити ходу бувалих моряків, але відразу спіткнувся. Шабля ляснула його по стегну і тому довелося притримати її рукою.

- І в жодному разі не хапайся за шаблю, - нагадав Кріс. - Це прямий виклик!

- Та зрозумів я, - пробурчав Артур.

Принцу ця витівка починала подобатися дедалі менше. Але відступати було запізно.

- При зустрічі замість привітання скажеш "салют", - налягав Кріс. - І запам'ятай: ніяких розкланювань та рукостискань. Але можна підняти долоню - це сигнал, що ти не тримаєш зброї.

Артур лише скрушно зітхнув. Запам'ятати всі правила піратського етикету одразу було не так просто.

У цей момент назустріч з-за хирлявих пальм, погойдуючись, вийшов довготелесий громила. На його засмаглому обличчі застигла люта гримаса. Розстебнута сорочка і діряві штани надавали пірату неохайного вигляду, але навряд чи хтось наважився б йому про це сказати. Розбійник був озброєний шаблею, а шрами на тілі свідчили, що він неодноразово брав участь у бійках.

Побачивши Артура, пірат сунув брудні пальці в рота і голосно свиснув.

- Гей, хлопче! - крикнув він. - Чого по піску човгаєш, наче в'ялений молюск? Заблукав, чи що?

Громила підійшов ближче. Від нього смерділо брагою і немитим тілом.

Артур постарався прийняти незворушний вираз обличчя і недбало кинув:

- Салют! Кажуть, тут шукають хлопців для нового рейду..

- Хто сказав? - сердито вишкірився пірат. Він напружився і нахилився трохи вперед, ніби готуючись схопитися за зброю.

- Не провокуй його, - стривожено подав голос Кріс. - Краще відбутися жартами. Пам'ятай про свою легенду!

Артур витримав паузу, а потім відповів з гідністю, додавши трохи хрипоти до голосу:

- Так сказали ті, що лишилися живі. Бо мерці вже нічого не розкажуть.

Громила розслабився і зареготав, ляснувши себе по череві. Запах перегару від нього став ще сильнішим. Махнувши рукою, пірат похитнувся.

- Так, відчайдушні хлопці нам потрібні! - посміхнувся він, показавши гнилі зуби. - Я Верзиліо! Мене тут усі знають, не зійти мені з цього місця! А ти хто?

- А я.. е-е.. - принц поспіхом намагався щось придумати, але на думку нічого не спадало. - А я Артуріо! - нарешті видав він.

- Артуріо? Серйозно? - промимрив кристал таким тоном, наче закотив очі й прикрив обличчя рукою. - Не міг придумати щось менш примітне? - Кристал зітхнув і приречено продовжив: - Гаразд, проїхали. Покажи йому монету і скажи, мовляв, утомився з дороги, і хочеш промочити горло.