Глава 14. Техніка безпеки добрих справ

З тривогою на серці Софія спускалася сходами на перший поверх слідом за асистентом.

- Що я робитиму, якщо мене й справді виженуть з Академії?! Чому неприємності неначе переслідують мене?! - хвилюючись, думала вона.

Кабінет ректора знаходився поруч із кабінетом професора Бертрана і скарбничого. Перед дверима дівчина відчула, що її серце забилося ще швидше. Софія обережно постукала.

- Увійдіть! - почувся зсередини суворий чоловічий голос.

Софія відчинила двері й побачила незнайомого чоловіка середніх років. Він сидів за широким письмовим столом посеред кімнати.

Одяг незнайомця відрізнявся від одягу тутешніх вчителів. Замість мантії на ньому був гарний чорний сюртук зі сріблястими ґудзиками та білосніжна сорочка. Він мав доволі привабливі риси обличчя, виразні темні очі, коротко підстрижене волосся та пишні довгі вуса. Дівчина вже зрозуміла: то і був ректор, якого позаочі студенти лагідно прозвали Тарганом.

Зачинивши за собою двері та роззирнувшись, Софія відмітила про себе, що цей кабінет наповнений зовсім не книгами, як кабінет професора Бертрана. На полицях тут було повно вишуканих сувенірів, статуеток, срібних дрібничок та різноколірних кристалів. Біля стіни стояв диван, обтягнутий вишневим оксамитом.

- Добридень, мене викликали? - несміливо привіталася Софія.

- Сідай, - чоловік жестом запросив її.

Вираз обличчя незнайомця здався дівчині відстороненим і холодним. Софія підійшла до дивана і слухняно сіла. Адже ноги й так підкошувалися від хвилювання.

Лише тепер вона звернула увагу на професора Бертрана, який непоміченим сидів у затінку. Він встав і підійшов до дівчини ближче, звернувшись до ректора:

- Пане Таргальде, хочу представити вам нашу нову студентку, Софію, яка прибула до нас із Мейолли.

Ректор нарешті привітно посміхнувся дівчині:

- Вітаю, Софіє! Твоя слава дійшла до мене раніше нашого особистого знайомства. Мені дуже приємно зачитати тобі лист від Його Величності, - мовив він.

Він взяв зі столу блакитний конверт з гербом Лундмарка і витяг звідти аркуш паперу. Розгортаючи його, чоловік посміхнувся дівчині:

- Що ж! Передати подяку студентці нашої Магічної Академії від самого короля - це й для мене велика честь, - піднесеним і злегка поблажливим тоном сказав Софії вусань.

- Дякую, але я не зовсім розумію… - розгублено мовила дівчина і перевела погляд на професора Бертрана.

Тим часом ректор почав читати:

- Студентці першого курсу Магічної Академії Софії з Мейолли оголошую особисту подяку за щасливий порятунок мого радника, пана Вітторіо. Призначаю їй премію у розмірі десяти золотих.

Після цього чоловік взяв конверт, підійнявся зі свого місця і ступив кілька кроків до Софії. Дівчина розгублено встала.

- Підійди, не соромся, - підтримав її професор Бертран.

Дівчина підійшла і взяла конверт.

- Розкрий, - звелів їй ректор.

Софія послухалася. Всередині вона побачила чималу жменю золотих монет!

- Як це вчасно! - промайнуло в неї в голові. - Адже в мене вже зовсім не залишилося коштів. Сьогодні хоч їжу для Сніжки куплю! - радо подумала дівчина.

Вона підняла очі на пана Таргальда.

- Передайте, будь ласка, мою велику подяку Його Величності, - мовила дівчина. - Та якби не цілителька Вінченца та чарівниця Віола, то моя допомога виявилася б зовсім не значущою.

Ректор посміхнувся.

- Що ж, бачу, що кмітливість - це не єдина твоя чеснота, - мовив він.

- Софіє, ти можеш повертатися в клас, - звернувся до неї професор Бертран.

Дівчина кивнула, ще раз подякувала і вийшла з кабінету. Вона полегшено видихнула, піднімаючись на другий поверх.

Та в коридорі ледь не зіштовхнулася з Циркулем, вчителем з ритуальної геометрії! Він теж чомусь направлявся до них у клас. Викладач похмуро глянув на неї, відчинив двері та пропустив дівчину вперед.

- Чого він прийшов зараз?! - пронеслося в голові Софії.

Вочевидь вся увага класу миттєво була прикута до Циркуля, якого тут всі боялися ще дужче, ніж Ворона. Тож Софія спокійно сіла на своє місце.

- Пане Карстеде, - звернувся Циркуль до колеги, - з вашого дозволу я попрошу кілька хвилин. Хочу дати важливі настанови учням перед контрольною роботою, яка на них очікує через кілька днів.

- Звичайно, прошу, - відповів Ворон. - За хвилину після дзвінка вам тут вже нікого не застати, - ледь посміхнувся він колезі.

Циркуль здавався Софії зараз ще суворішим, ніж зазвичай. Його фіолетова мантія виглядала чомусь темнішою, густі брови були насупленими, а погляд гострим і пронизливим.

- Щоб на мене потім не було нарікань, хочу вам нагадати, - з притиском почав він. - Ця контрольна для кожного з вас стане вирішальною. Мова йде про допуск до залікової сесії. Хто не напише її хоча б задовільно, автоматично йде в списки на відрахування, - мовив викладач.

У класі панувала мертва тиша. Софія відчула, що загальне пригнічення торкнулося і її, хоча йшла в клас вона з пречудовим настроєм.

Тим часом Циркуль продовжив:

- Ми до неї готувалися. І хто працював, а не ловив ґав та не вдавав із себе блазня, - викладач демонстративно глянув на Паоло, а потім на Ріка, - той впорається. А інші нехай нарікають на себе, - мовив він. - Хочу ще раз застерегти: ніяких спроб шахрайства. Списати не сподівайтеся, дізнатися відповіді у старшокурсників також не вийде. Я вже вам говорив, що в цьому році завдання абсолютно нові та надійно зберігаються у кабінеті професора Бертрана. Тож ще раз повторіть формули, креслення магічних фігур та хід розв’язку подібних задач. У вас залишилося три дні на підготовку.

Після цих слів він подякував Ворону і швидко вийшов із класу.

- Подумаєш, яка цяця! - фиркнув Паоло, коли двері за викладачем зачинилися.

Та його слова залишилися без жодної реакції однокласників. Ніхто більше не випустив ні пари з вуст. Крім загального пригнічення, Софія відчула тривогу. Здавалося, страх не впоратися почав підкрадатися у свідомість кожного.