Глава 13. Порада наставника

Сивий наставник чекав Артура біля виходу з підземелля. Його пронизливий погляд ніби заглядав хлопцеві просто в душу.

- Добрий день, учителю Алессіо! - схилив голову принц.

- Привіт, Артуре! Так і знав, що знайду тебе тут. Вже чув про твої пригоди. До речі, нічого не хочеш сказати?

Артур густо почервонів. Наставник, як завжди, ніби бачив його наскрізь.

- Вчителю, я повинен зізнатися в дечому, - опустив очі хлопець. - Я зробив дурість. Хотів знайти зілля досвіду, щоб прискорити прогрес у тренуваннях. Вирушив на його пошуки та потрапив у пастку. Мені дуже соромно. Готовий прийняти заслужене покарання.

Алессіо засміявся:

- Невже ти гадав, що я цього не знав? Та в тебе все написано на обличчі! Особливо, коли ти хочеш щось приховати.

- Ви знали й нічого не сказали? - здивовано вигукнув Артур.

- А який сенс? Ти мене все одно не послухав би. Тільки зачаївся б. Тепер, коли ти вже пережив ряд подій, скажи, чи було воно варте того?

- Я зрозумів, що пошуки легкого шляху привели мене зовсім не туди, куди я хотів, - зітхнув принц. - Потрібно працювати над собою і добиватися всього власною працею. Вибачте, що був таким дурнем.

- Не засмучуйся. Така спокуса буває майже у кожного, хто подолав перший щабель, - по-дружньому поплескав Алессіо хлопця по плечу. - Здається, що ти вже в усьому розібрався і все зрозумів. А насправді попереду чекає багато нових відкриттів та багато важкої праці. Тож я радий, що ти нарешті прийшов до цієї думки своїм шляхом.

- Дякую, вчителю, - вклонився Артур. - Розкажіть, як зараз йдуть справи на Мейоллі?

- Все добре. Потроху відбудовуємо те, що зруйнували поплічники Кірка. Я не в курсі останніх новин, бо сам щойно повернувся з Маффея. Король відправляв нас з Толієм на розвідку, довідатися, що замишляють пірати.

- І чим вони зайняті? Планують новий напад?

- Ні. Втративши частину флоту, вони причаїлися і вичікують. Ми не побачили ознак підготовки до чергового рейду. Ми літали над Маффеєм та прибережними водами й не виявили жодної ворожої активності.

- До речі, Кірк проговорився, що його покровитель, магістр Корвен, має якесь лігво на Маффеї, - сказав Артур. - Ви щось чули про це?

- Ні, - похитав Алессіо головою. - Не думаю, що лиходію вдалося б влаштуватися на цивілізованій частині острова. Хіба що він зробив схов на тій стороні, яка захоплена піратами.

- А може він сховав своє лігво якомога далі від людських очей? Там, де ніхто не шукатиме його.

- У центрі острова знаходяться непролазні джунглі, - замислився наставник. - Колись давно там були поселення людей і навіть башти магів. Але під час давніх воєн усе це було зруйноване. А тепер заросло ліанами так, що й слідів не знайдеш.

- А що за війни там були? - спитав Артур. - Не пам'ятаю, щоб нам про це розповідали у школі.

- Давня справа. Брудна та кривава. Ворожнеча між стародавніми магічними кланами.

- Це тоді було знищено Орден Піромантів? - раптом здогадався Артур.

- Правильно, - здивовано подивився Алессіо на принца. - На Маффеї якраз і були башти магів-піромантів.

- А чому розпочалася та війна?

- Піроманти були небезпечними фанатиками та хотіли влаштувати кінець світу, - насупився наставник.

- Як вони планували це зробити?

- Винайшли надпотужне заклинання, що могло зруйнувати все суще!

- Вогняний Аркан? - несподівано згадав Артур.

- Так. А ти звідки знаєш? - примружився Алессіо.

- Чув легенду про Піромантів від Віоли.

Погляд наставника вп'явся в Артура, ніби просвічуючи наскрізь.

- На щастя, Піроманти згинули з усіма своїми знаннями, - сказав Алессіо. - Вже багато століть про Орден нічого не чути. Дехто тепер взагалі не вірить, що той колись існував.

- Може, на Маффеї збереглася бодай якась башта Піромантів?

- Навряд, - похитав головою вчитель. - Кажуть, що переможці зрівняли все із землею. А якщо дещо цінне там і залишалося, то це давно розтягли розкрадачі гробниць та мисливці за скарбами.

- А якби хтось захотів відродити Орден Піромантів, то куди б він пішов? - не здавався Артур.

Алессіо задумливо знизав плечима:

- Можливо, у джунглях Маффея можна знайти якісь руйновища. Але наскільки мені відомо, не існує жодних карт, на яких було б позначено руїни башт Піромантів. А чому ти питаєш?

Пронизливий погляд наставника вимагав негайної відповіді.

- Мене зацікавила ця давня легенда, - сказав частину правди Артур. - Віола каже, що це не вигадка.

Відповідь начебто задовольнила наставника.

- Якщо хочеш дізнатися більше про історію Маффея, відвідай королівський музей у центрі їхньої столиці, - порекомендував Алессіо.

- При нагоді неодмінно це зроблю, - подякував принц.

Артур згадав, що дуже хотів поставити наставнику запитання про стосунки з дівчиною. Але в цю мить хлопця опанувала сором'язливість. З іншого боку, принц не знав, у кого ще можна отримати мудру чоловічу пораду.

Наче побачивши його сумніви, Алессіо поклав руку Артуру на плече:

- Гаразд, викладай, що в тебе.

- Вчителю, хотів запитати у вас поради, - натягнуто посміхнувся хлопець. - Є дівчина, яка мені дуже подобається. Але я не знаю, як завоювати її серце.

- Завоювати? - насупив брови вчитель. - Ніколи не забувай: твоя обраниця не нагорода. І не битва, яку треба виграти. Вона людина. З болем, страхами та мріями. Тому краще слухай, а не завойовуй.

- Але що робити, якщо в мене постійно виходить все не так?

- Не шукай ключа до неї. Спершу знайди ключ до себе. Бо якщо ти не знаєш, хто ти - як вона може дізнатися, кого покохати?

- Як це? Що мені потрібно зробити?

- Будь собою, покажи себе справжнього. Якщо ви готові прийняти один одного такими, як є, то будете щасливі разом. Якщо ж вона віддасть перевагу комусь іншому, то відпусти її і йди далі. Значить, твоя історія ще чекає на тебе попереду.