Глава 12. Перевірка заклинань

Зайшовши в кабінет, Софія і Паоло побачили, що Ворон вже дійсно знаходився там. Кватирка була відчинена, а викладач стояв посеред класу.

Учитель гнівно глянув на них:

- Сподіваюся, ви ризикнули запізнитися на мій урок лише тому, що зранку продовжували працювати над своїми заклинаннями, - сердито мовив він і звелів Паоло і Софії зайняти свої місця.

Дівчина сіла за парту. Рут глянула на неї із занепокоєнням і цікавістю водночас.

- Починайте налаштовуватися, - суворо сказав Ворон, - щоб коли настане ваша черга продемонструвати заклинання, не тягли кота за хвіст. Даю всім трохи часу на медитацію. Потім одразу почну викликати. І щоб я не чув, що комусь забракло часу на внутрішню підготовку, - додав він і сів за стіл, посунувши до себе стос якихось паперів.

- Здається, настрій у нього ще гірше, ніж зазвичай, - тихо сказав Ейнар Ріку.

- Та начхати, - відповів хлопець, - він постійно такий.

Викладач підійняв очі й гнівно глянув на юнаків.

- Комусь із вас не потрібен час на підготовку? Розпочнете першими?! - з тихою загрозою мовив він.

- Та ні, потрібен. Пробачте, - за обох відповів Ейнар і затих, заплющивши очі.

Софія й собі вже намагалася зайти у внутрішній простір. Та, як завжди, заважали думки й почуття. Лізли в голову по черзі останні події, спливали обличчя Артура, Вінченци, Ріка, Паоло та Евеліни.

Раптом із жахом вона почула, як у рюкзаку почала вовтузитися Сніжка! Дівчина розплющила очі й глянула під парту - рюкзак ворушився…

- Не дай Боже білочка подасть голос! - стривожено подумала Софія. - Треба якось заспокоїти Сніжку, - вирішила вона.

Навколо панувала тиша. Здавалося, викладач був повністю поглинутий читанням своїх паперів, час від часу роблячи якісь записи скрипучим пером.

Софія обережно прихилилася до парти та заглянула під неї. Як вона тепер раділа, що сидить за останньою! Дівчина трохи відкрила рюкзак і просунула туди руку. Вона погладила тваринку і зашепотіла одними губами:

- Сніжечко, будь ласка, посидь тихенько, інакше у нас будуть великі неприємності.

І диво! Здавалося, білочка якось відчула, наскільки важливо зараз послухатися. Адже вмить затихла. Дівчина застібнула рюкзак і підняла голову. Всі учні зосереджено сиділи, заплющивши очі.

Раптом Софія помітила, як Ернесто дістав із сумки маленьку чорну чотиригранну пляшечку і прикрив її носовичком. Юнак блискавично пригубив щось із пляшечки та швидко заховав її знову у рюкзак. Потім хлопець різко оглянувся - і в цю мить вони зненацька зустрілися поглядами! Софії здалося, що у погляді Ернесто вона відчула суміш страху і сорому. Від цього на душі дівчини стало якось неприємно. Хлопець насупився і миттю відвернувся.

- Що тут скажеш, до стану рівноваги мені зараз, як до зірок, - скрушно подумала Софія, знову намагаючись направити увагу у внутрішній простір.

Та марно. Тепер в її голові дзижчало питання:

- Де я нещодавно бачила подібну чотиригранну пляшечку?

І тут пролунав голос Ворона:

- Зважаючи на шум у класі, всі готові.

Викладач демонстративно відсунув свої папери та встав з-за столу.

- Що ж, розпочнемо! - сказав він і окинув поглядом всіх учнів. - Чи є охочі бути першими?

Відповіддю йому стала цілковита тиша. На диво, навіть Феліція не порушила її.

- Тоді попрошу Ернесто продемонструвати свої вміння.

Погляди всіх були спрямовані на юнака. Софія помітила, як він трохи зблід. Але вочевидь намагаючись не видати свого хвилювання, хлопець кивнув і вийшов до дошки.

Тим часом Ворон пояснив:

- Тобі, юначе, довірили серйозне бойове заклинання. Та тут у нас не полігон для випробувань. Отже, маєш завдання зараз продемонструвати створення Іскри та вміння її контролювати.

Ернесто прикрив очі та простягнув перед собою долоню. Вона ледь тремтіла.

І раптом у голові Софії блискавично спалахнув спогад:

- Точно! Я бачила таку ж пляшечку в кабінеті алхімії! Це зілля для підсилення магії! Але навіщо воно йому?!

В цю мить над долонею хлопця яскраво блимнув спалах. Ворон схвально кивнув головою.

Чимала іскра нагадувала Софії вогняну тремтячу пелюстку. А викладач зауважив:

- Не забувай про контроль. Для бойових заклинань це дуже важливо. Зроби так, щоб іскру не хитало в різні боки, ніби її протягом зараз здує, - вимогливо додав Ворон.

Дівчина слідкувала за виразом обличчя Ернесто. Воно було напруженим і нервовим.

Та хлопцю швидко вдалося виконати наказ учителя.

- Дуже добре! - озвався учитель. - На тебе, юначе, покладають тут великі надії. І бачу, що не даремно, - додав викладач і звелів йому сісти.

Ернесто стиснув долоню в кулак - і вогняна пелюстка щезла. Хлопець пішов на своє місце. Софія помітила, що він полегшено зітхнув. А коли на нього перестали всі витріщатися, Ернесто витер чоло носовичком.

Тим часом Ворон відшукував поглядом нову жертву.

- Лінетто! - озвався нарешті він.

Софія помітила, як дівчина здригнулася і встала з місця. А потім повільно пішла до дошки, немов на ешафот.

Лінетта зупинилася і заплющила очі. Коли пройшла хвилина, по класу пішли здавлені смішки.

- Затихли! На цьому місці буде стояти кожен! - гнівно гримнув Ворон.

І раптом Софія побачила, що навколо постаті Лінетти пішла якась дивна прозора хвиля! Вона набирала вигляду сітки, схожої на луску. За мить хвилі почали йти одна за одною, змінюючи свій колір. А дівчина раптом стала невидимою! Магічний ефект заклинання Хамелеон повністю приховав її від чужих очей!

Та за якусь мить простір навколо Лінетти знову сколихнувся барвистими хвилями. І почали по черзі з’являтися то голова, то нога, то плече дівчини. Це виглядало кумедно, тож в класі знову почалося хихотіння. Голосніше всіх реготав Паоло, аж на парту ліг. Хоча його сміх здався Софії якимось нервовим.

- Не дуже добре, - озвався учитель до Лінетти. - Тобі необхідно приділити більше часу тренуванням, щоб дія заклинання була стійкою і тривалою, - додав суворо Ворон і звелів їй сідати.