Глава 10. Справжня опора

Софія розплющила очі та солодко потягнулася. Виявляється, її розбудила Сніжка. Білочка вже бігала по її ліжку і вимогливо попискувала, вочевидь очікуючи на увагу і їжу. Дівчина глянула на Рут. Подруга ще спала, адже вчора допізна працювала над своєю механічною диво-кицькою.

Софія встала та одягнулася. До занять ще була купа часу. Збуджена всіма подіями, почуттями й думками, Софія вчора ледь заснула. І сьогодні зранку у її свідомості знову блукали думки про Артура. Про те, чи будуть вони разом, чи стануть знову близькими, як тоді, у Мейоллі.

Дівчина раптом зловила себе на сильному бажанні побачитися і поговорити з Вінченцею.

- А чому б і ні? Часу до початку занять вдосталь. Якщо вона ще не поїхала додому, то я знайду цілительку в шпиталі, - міркувала Софія. - І щоб побачитися, краще не зволікати, - вирішила вона.

Дівчина взяла свій рюкзачок і заховала в ньому Сніжку. Потім тихенько, щоб не розбудити Рут, вийшла з кімнати.

Їй вдалося покинути гуртожиток не поміченою. І за кілька хвилин дівчина вже сідала в омнібус. До шпиталю було не далеко, тому доїхала вона швидко.

За п’ять хвилин Софія вийшла на площі. Вона радо попрямувала вулицею, що вела до лікарні, насолоджуючись лагідним свіжим ранком. Дівчина вже мріяла про те, як обійме Вінченцу і поділиться з нею всіма своїми тривогами.

Раптом Софія почула за спиною голос Ніка і рвучко оглянулася:

- Купуйте “Лундмаркський вісник!” Найсвіжіші новини! Нарешті розкрито таємницю острова Срібний Капкан! Бандити викрадали людей і примушували їх працювати в шахті!

- Теж мені сенсація, - насмішкувато подумала Софія. - Знали б вони про все, що там відбувалося!

А Нік продовжував репетувати:

- Самопочуття радника короля, пана Вітторіо, нарешті покращилося! Лише завдяки самовідданій роботі цілителів його вдалося поставити на ноги!

Дівчина посміхнулася про себе, почувши цю новину. Адже вона чудово пам'ятала, хто саме виявив ворожу статуетку у лікарняній палаті.

- “Лундмаркський вісник” Найгарячіші новини! Нарешті знайшовся принц Мейолли! Незабаром відбудуться заручини принца Артура та принцеси Лундмарка Амелії!

Посмішка відразу зійшла з обличчя Софії. У неї було відчуття, ніби їй на голову вилили відро холодної води.

- То це все ж таки правда?! - її ніби зсередини протнула крижана шпиця. - Невже Артур збрехав мені? Я не хочу в це вірити! - проносилися одна за одною розпачливі думки.

Тепер ноги самі чимдуж понесли її до шпиталю. Біля брами вона ледь не зіштовхнулася з Вінченцею. Здавалося, жінка не була здивована появою дівчини. Та у її погляді Софія відчула мовчазне запитання.

- Як я рада вас бачити! - вигукнула дівчина, обійнявши Вінченцу. - Ви кудись у справах йдете? - тривожно перепитала Софія.

- Та ні ж бо, вийшла тобі назустріч, - відповіла жінка, погладивши білочку.

- Ви знали, що я йду до вас?! - округлилися очі Софії.

- Ні, не знала. Але твої думки про мене були занадто голосними, щоб не почути, що ти швидко біжиш сюди, - посміхнулася Вінченца. - Так, розумію, нам треба поговорити?

- Авжеж. Дуже!

- Можемо прогулятися до кіоску з кавою та бутербродами, це неподалік, - запропонувала Вінченца.

- Залюбки! - радо погодилася дівчина, у якої вже бурчало в животі.

Вони пішли вздовж вулиці.

Софія відкрила рюкзак і дозволила Сніжці вибратися назовні. Білочка скочила на дерево і почала бавитися, перестрибуючи з одного на інше. А дівчина усвідомила, що їй більше несила стримувати свої сумніви та думки, тому сама почала розмову про те, що хвилювало її тепер найдужче.

- Вінченцо, ви чули, що Артур скоро заручиться з принцесою Лундмарку?

- Ні. Він тобі так сказав?

- Та про це вже навіть у газеті пишуть і серед міста оголошують, - похмуро буркнула Софія.

- Ти завжди віриш газетам? - іронічно перепитала цілителька.

- Ні, не завжди, - похнюпилася дівчина.

- А з Артуром ти говорила?

- Він заперечує. Але… але останнім часом він поводить себе якось дивно. Артур то відсторонений, то навпаки залицяється, як однокласники в школі, то знову щирий, як раніше, то замкнений, то шукає зустрічі, а потім тікає, немов уникає мене. Нещодавно він заявив, що я дарма знову з’явилася тут і рятувала його. Він би й сам впорався! Я не можу його зрозуміти. А тут ще ця новина! Що мені думати? Як діяти? Можливо, все вказує на те, що ми не зможемо бути разом? - Софія почервоніла і безпорадно глянула на Вінченцу.

Тим часом вони дійшли до кіоску. Цілителька кивнула їй на вільний столик, а сама пішла робити замовлення. Сніжка десь уже зірвала з дерева маленьку грушку і, тримаючи її передніми лапками, ласувала на плечі в Софії.

За кілька хвилин Вінченца повернулася, їм принесли по філіжанці запашної кави, бутерброди та тістечка. Сумні думки ніяк не вплинули на апетит Софії. Тож вона взялася завзято уминати бутерброд, запиваючи його кавою. Але її погляд був звернений на цілительку. Вочевидь Софія чекала на відповідь.

- Дівчинко, не все так просто, - нарешті лагідно мовила їй Вінченца. - Почнімо ось із чого. Спробуй зараз уявити, що ти ніколи не зустрічалася з Артуром, що його просто немає у твоєму житті. Чи стала б ти від цього більш щасливою?

Вінченца дивилася своїм прямим поглядом немов у душу Софії. А дівчині це питання відразу здалося неприйнятним, неприємним і непотрібним. Їй не хотілося навіть уявляти такого. Софія відчула, що Артур уже став частиною її життя.

- Ні, - щиро відповіла дівчина.

- От бачиш. Значить ти цінуєш його, він тобі дорогий, близький твоїй душі. Вірно?

- Так, - стиха мовила дівчина.

- Софіє, хочу тебе запевнити, ідеальні стосунки - це тоді, коли їх зовсім немає, - іронічно мовила цілителька.

- Що ви маєте на увазі?! - ошелешено перепитала дівчина.

- Стосунки - це не про відсутність негараздів і непорозумінь. Так чи інакше приходять різні ситуації, які треба розв’язувати, питання, на які треба шукати відповідь разом із близькою тобі людиною. Але головним тут є вибір шляху.