Глава 8. Магія щирості

Дівчата йшли до омнібуса, весело ділячись враженнями:

- Рік показав клас як серфінгіст. Навіть і без свого благородного вчинку він заслуговує на перше місце, - мовила Рут.

- Згодна! Та як добре, що він вчасно встигнув! - відповіла Софія.

- Судді часто судили не чесно і проти всіх правил! - зауважила Феліція, та за хвилину додала: - Дівчата! Все ж таки побувати на змаганні із серфінгу - це класно! 

- Не вірю своїм вухам! - іронічно докинула Рут, глянувши на Феліцію.

А Софія лише посміхнулася, погладивши Сніжку по голівці, яка вже вигулькнула з рюкзака.

Залишивши чарівну захисну сітку-паркан позаду, вони побачили, що омнібуси один за одним під’їжджали й від'їжджали, забираючи численних глядачів назад до міста.

Тим часом сонце почало опускатися до моря. Прохолода раннього вечора легким вітерцем заспокоювала пристрасті, які щойно вирували на змаганні. Подруги сіли у свій омнібус. За кілька хвилин він рушив.

- Може, прогуляємося десь? - запропонувала Софія, першою порушивши тишу.

- Оце вже ні, - різкувато відмовилася Рут. - З мене досить прогулянок на сьогодні. Хочу повернутися до свого голема. Треба встигнути його скласти до перевірки заклинань. 

- Феліціє, ходімо тоді вдвох. Щось мені так ще не хочеться в гуртожиток, - мовила Софія, гладячи Сніжку, яка вибралася з рюкзака їй на плече та сторожко принюхувалася.

- Ну не знаю, - невпевнено потягнула дівчина. - Я хотіла б уже зайнятися підготовкою до завтрашніх занять.

- А як щодо вітальної листівки батькам? Ми ж хотіли піти й обрати її разом у Магічному кварталі? - Софія вирішила використати свій єдиний аргумент.

Здавалось, обличчя Феліції пояснішало.

- Ну гаразд. Ходімо. Якщо чесно, то я ніколи просто так не гуляла містом. Але ж ми підемо у справі, тож…

- У справі, звісно у справі, - в очах Софії були лагідні смішинки.

Вона була рада можливості прогулятися з подругою вечірніми вуличками таємничого Лундмарка.

Софія помітила з вікна знайомі місця. Звідси вона вже знала дорогу до центра міста та торгівельного кварталу. Тож вони з Феліцією вийшли на зупинці, а Рут поїхала собі далі. 

Подруги вирішили спочатку купити листівку, допоки крамниця не зачинилася, а потім трохи прогулятися квітучими скверами. Вони швиденько пішли до торгівельного кварталу поміж будівель під пильними поглядами невсипущих горгулій. 

Виспавшись, білочка жваво перебігала з одного плеча на інше і вимогливо попискувала, вочевидь очікуючи на їжу. Тож Софія дістала з кишені горішки, які залишилися, і підгодувала звірятко. Після цього Сніжка миролюбно погодилася посидіти за пазухою. 

- Ось потрібна крамниця, - повела Софія Феліцію до знайомої споруди з вивіскою “Магічні сувеніри”. 

Дзвінок привітно тенькнув і дівчата увійшли, розглядаючи все навколо. Феліція з цікавістю підійшла до чарівного гобелена, на якому літо якраз таємниче перетворювалося на осінь. А потім із захопленням стала оглядати книги на стелажах. 

- Тут багато чого цікавого, - мовила Феліція подрузі.

- Ще б пак! Але огляньмо листівки, - запропонувала Софія.

У цю мить до них підійшов продавець. На щастя, він не впізнав Софію.

- Крамниця ось-ось зачиняється. Тому, якщо я можу чимось допомогти… - з відстороненою ввічливістю звернувся чоловік до дівчат.

Софія красномовно глянула на подругу. Феліція густо почервоніла, кашлянула, і, затинаючись, пояснила:

- Мені потрібна листівка. Привітання з Днем народження. Для батьків. 

Вона на мить замовкла, а потім вдихнула повітря і вже рішуче продовжила:

- Яка б могла підняти їм настрій і, за можливості, помирити їх між собою. Мені несила спостерігати, як вони постійно сваряться із-за всіляких дрібниць.

Голос дівчини ледь затремтів і пролунав так щиро і переконливо, що в Софії аж серце защемило. Вона перевела погляд на продавця. Вираз його обличчя чомусь вмить став теплим і співчутливим.

- Що ж, розумію. Думаю, що ми знайдемо для них те, що потрібно, - сказав чоловік і змовницьки підморгнув. - Ходімо до стелажа з магічними листівками!

- Але мушу зізнатися, що коштів у мене небагато, - заявила раптом Феліція.

Вона витягла з кишені кілька срібних монет і простягнула їх на долоні продавцю. Чоловік глянув на монети, потім на дівчину, а потім рішуче перевів погляд на полиці з листівками.

- Ходімо, подивимося, - звелів він і першим пішов до стелажа.

Дівчата пішли слідом. І хоч Софія нещодавно була тут, у неї знову очі розбігалися від різнобарв’я малюнків, що оживали на очах, та привітальних побажань, що переливалися і виблискували, немов під сонячними променями. 

Тим часом продавець дістав з верхньої полиці досить велику листівку і на якусь мить потримав її перед собою.

- Знаєш, - звернувся він до Феліції, - мої батьки теж постійно сварилися. Коли я був малим, то дуже переживав через це. І якщо хоч якась листівка цьому може зарадити…

Продавець поблажливо й співчутливо глянув на дівчину і простягнув їй листівку:

- Це найкраща, що є у моїй крамниці, - додав чоловік.

Феліція взяла її й повернулася до Софії. Руки дівчини чомусь ледь затремтіли. Подруги побачили, що листівка зроблена з цупкого, трохи шорсткого паперу рожевого кольору. Її краї прикрашав тонкий золотий кант, а в центрі був витончений малюнок. На ньому було зображене велике старе дерево з густою кроною, його гілки тягнулися в різні боки. Навколо дерева росли невеликі польові квіти: ромашки, волошки та маки. За деревом виднілися обриси двох усміхнених облич, чоловічого та жіночого, які дивилися одне на одне.

І раптом сталося диво! Малюнок на обкладинці ожив: квіти почали ледь помітно погойдуватися, ніби від легкого вітерця, а листя на дереві замерехтіло золотим світлом. Навіть обриси облич за деревом стали чіткішими!

Софії аж подих перехопило від такого дива! А коли Феліція розгорнула листівку, дівчата помітили, що усередині, на правому боці, залишалося місце для написання привітання. А на лівому - оживали одна за одною чарівні зворушливі картинки.