Глава 44. Втеча з капкана

Арештантка зробила крок із камери в коридор, і в тьмяному світлі магічних кристалів Софії вдалося краще розгледіти її.

Молода жінка була безумовно вродлива. Софія помітила, що вона не втратила елегантність навіть знаходячись в ув’язненні. Її хвилясте золотисте волосся було зібране в пишний хвіст, а фіолетова сукня хоча й знала кращі часи, та все ж сиділа на ній ідеально.

Однак тінь тяжкої втоми на обличчі приховувала витончену красу жінки. А в небесно-блакитних очах вирував океан гніву.

- Віоло! Ми прийшли, щоб врятувати тебе! - радо випалив принц. - Ти пам’ятаєш мене? Я Артур з Мейолли! А це Софія, моя подруга!

Віола з подивом глянула на юнака та дівчину.

- Як вам вдалося впоратися з магістром Корвеном? - спитала вона глибоким мелодійним голосом.

- На щастя, магістра зараз немає на острові, - відповів Артур.

- А де тюремники й посіпаки культу? - здивовано подивилася жінка в обидві сторони коридору.

- Нам вдалося відвернути їх увагу, але це ненадовго, - пояснив юнак. - Треба вибиратися якомога швидше! Нас вже чекає корабель, щоб…

- Мені потрібно знайти свого вчителя, магістра Ільфіора, - рішуче перебила його Віола. - Я не можу піти без нього!

Артур спантеличено глянув на неї, а потім на Софію:

- А де його шукати?

- Я точно знаю, що він десь тут! Вірніше, я відчувала це ще до того, як потрапила сюди, - втомлено насупилася Віола. - Зараз я не в найкращій формі. Ця камера спеціально влаштована так, щоб витягати з в’язня всі магічні сили. Але мої здібності вже відновлюються…

Вона підійняла праву долоню вверх і Софія відчула якийсь енергетичний вихор над її рукою.

- Магістр Корвен намагався примусити мене зрадити вчителя, - пояснила Віола. - Лиходій прагнув отримати таємницю Квітки Полум’я. Він хотів, щоб я переконала магістра Ільфіора віддати насінинку Квітки. Тому я впевнена, що Корвен тримає вчителя десь тут, у цій в’язниці.

- Квітка Полум’я… Я вже чув цю назву, - пробурмотів Артур. - Точно! Магістр згадав її в бесіді з якимось в’язнем з іншої камери! Це було десь на нижніх рівнях в’язниці.

Раптом з глибини коридору пролунав гучний тупіт, і звідти вибігли два культисти в чорних балахонах, озброєні шаблями. Вони підійняли над головою свою зброю і, голосно заволавши, ринулися вперед.

Софія ще не встигла навіть як слід розгледіти ворогів, як раптом Віола рвучко простягнула руки вперед. З її долонь зірвалися й полетіли назустріч громилам якісь енергетичні згустки.

Сектанти не встигли зреагувати й ухилитися. Тому обидва заряди влучили в ціль, вибухнувши незвичним звуком скляного дзвону.

В коридорі різко повіяло холодом, а вороги раптово завмерли, немов статуї!

- Хоча здібності лише почали відновлюватися, - задоволено відзначила Віола, - але Крижані стріли, як завжди, не підвели.

Артур встиг лише витягнути свій меч і тепер ошелешено дивився на чарівницю.

- Ходімо, сходи на нижні рівні знаходяться там, - нарешті вказав він рукою в бік нерухомих ворогів. - Нам потрібно бути насторожі! Невідомо, скільки тюремників там ще залишилося.

Хлопець пішов вперед, вказуючи шлях. Віола й Софія пішли слідом за ним.

Софія легким рухом створила магічний Ліхтарик і налаштувала його так, щоб він був якомога яскравішим. Дівчина постаралася підійняти сяйнисту сферу вище, щоб всі бачили шлях. І відразу ж відчула на собі схвальний погляд Віоли.

Трійця пройшла повз заледенілих культистів і звернула на кам’яні гвинтові сходи.

Спустившись донизу, вони попрямували вперед черговим кам’яним коридором.

Ніякого освітлення тут не було, тому приходилося розраховувати лише на Ліхтарик Софії.

Раптом за пазухою в дівчини завовтузилася Сніжка. Білочка вибралася на плече й напружено стиснулася. Слідом за нею стривожилася й Софія. Невже тваринка відчула щось таке, що вони ще не помітили?

В цей час трійця як раз зайшла в ширше приміщення, яке виявилося розвилкою. Від нього йшли коридори у всі чотири боки.

Софія хотіла запитати, чи не відчуває решта якусь небезпеку, як раптом із темряви з трьох боків у них полетіли яскраво-сині іскри!

- Обережно, засідка! - закричав Артур.

Софія інстинктивно присіла. Від неочікуваності з неї злетіла вся її концентрація, тому Ліхтарик моментально згас. Подальші події вона споглядала в напівтемряві, наче в уповільненому фільмуванні.

Сніжка підстрибнула з її плеча, немов пружина! Білочка в повітрі видала якийсь пронизливий звук, й іскри, що летіли в них, змінили траєкторію. Заряди продзижчали повз, нікого не зачепивши, а тваринка безсило шльопнулася Софії на плече. Дівчині прийшлося підхопити її, щоб не загубити в темряві.

Артур направив меч і вистрілив своїм фіолетовим променем навмання, але, видно, ні в кого не влучив.

В темряві звідусіль почувся тупіт і дзвін зброї. Вороги стрімголов наближалися, оточуючи їх!

І лише Віола лишилася незворушною. Вона схилила голову, тримаючи руки перед собою. Як тільки тупіт наблизився, чарівниця щось прошепотіла і розвела руки, немов би розсуваючи долонями простір.

Софія відчула, як вал холодного повітря пролетів повз неї. Вони втрьох опинилися в центрі енергетичного кола, яке миттєво розширилося й врізалося в нападників!

Льодяна хвиля з дивним скляним дзвоном відкинула ворогів геть. Одночасно почулася здавлена лайка, звуки падіння і брязкіт металевої зброї об підлогу.

А потім настала пронизлива тиша. 

- Софіє, ти б не могла трохи посвітити нам? - незворушно прозвучав у темноті голос Віоли.

Дівчина постаралася зосередитися і створила новий Ліхтарик, а потім тремтячою рукою підійняла його вище.