Глава 43. За обрієм мрії

Софія стояла по пояс у морській воді та з тривогою споглядала, як сутінки огортають скелі Невидимого острова. Сонце майже сховалось за обрієм, залишивши небо вечірнім зорям.

Дівчина відчувала, що її становище було безвихідним. До того ж ситуація погіршувалася щохвилини.

- Острів ось-ось повністю опиниться під водою, - з відчаєм думала Софія, - і підтвердить свою назву. А що буде далі?

Вода підіймалася все вище. Хвилі вже починали захльостувати дівчину, намагаючись збити з ніг і затягнути у відкрите море.

Еге ж, дивитися на захід сонця з узбережжя зовсім не те ж саме, що зустрічати ніч посеред водної пустелі на скелястому острівці, що повільно тоне.

Овальний портал під ногами у Софії давно вже занурився під воду. І він так і не увімкнувся! Досі не увімкнувся!

Дівчина розгублено стискала обсидіановий циліндр у мокрій руці. Софія вже перепробувала всі способи застосувати артефакт до чаші порталу, які тільки спали їй на думку. Але жоден із кристалів навколо овалу не реагував на її дії.

- А що як Бруно мені збрехав? - раптом подумала Софія. - А раптом цей циліндр насправді не активатор порталу, а просто нікчемний шмат каменю?

Дівчина глибоко вдихнула і постаралася побороти паніку. Потрібно було зібратися з думками. Можливо, вона щось випустила з поля зору.

- Вочевидь справа в цій дивній пелені навколо порталу, - замислилася Софія. - Хоча вона й невидима, але я чітко відчуваю її гидку присутність.

Під магічним зором овал з кристалами все ще виглядав так, ніби був накритий аморфною чорною ковдрою.

- Невже хтось спеціально пошкодив портал за допомогою темної магії? - засмутилася дівчина. - Що мені робити, якщо навіть світлоносний меч не зміг розсікти цю пелену? Моє єдине заклинання безсиле проти ворожого марева! Чому у мене завжди все йде шкереберть?

Потужна морська хвиля налетіла на Софію, обдавши солоними бризками. Неочікувано це привело її до тями, висмикнувши з лабіринту безвиході.

- Не можна впадати у відчай, - сказала собі дівчина. - Зараз я зберуся з думками та знайду інший спосіб.

Та раптом просто перед нею виникло знайоме сяйво, з якого з’явився сріблястий силует чарівної книги. І ніколи ще Софія не раділа йому так, як зараз! Чисті сторінки почали швидко гортатися, а потім раптово зупинилися, показавши напис: “Природна магія допомагає не лише в джунглях”.

Дівчина здивовано дивилася на це послання, не розуміючи його.

- Це найбезглуздіша підказка з усіх, що я бачила! - насупилася вона. - Яка природна магія? Невже темна пелена є якимись природними чарами? І до чого тут джунглі, якщо довкола сама вода? Це не порада, а якесь знущання!

Полевітувавши в повітрі ще трохи, книга з таємничим посланням безслідно розтанула.

Софія скрушно зітхнула.

- Якщо книга показала це дивне повідомлення, значить я вже маю те, що може мені допомогти, - здогадалася дівчина. - Але що саме?

В цю мить Софія почула захоплене пищання Сніжки. Дівчина оглянулася, шукаючи її поглядом. Виявилося, що білочка радісно стрибала вздовж лінії прибою на останньому клаптику суші, ухиляючись від бризок та гребінців хвиль.

Тваринку так захопила ця гра, що вона, видно, не помічала нічого навколо.

- Сніжко, може досить казитися?! - суворо гукнула її Софія. - Я тут розв'язую серйозну проблему!

Але білочка лише задерикувато чмихнула, жваво тікаючи від чергової хвилі й клаптиків білої піни. А потім, наче нічого й не сталося, пухнастик побіг наздоганяти пінисту крайку води, яка швидко збігала перед наступним накатом.

- Сніжко! Нам ніколи влаштовувати веселі ігри! - вигукнула Софія. - Нам потрібно щось вигадати, щоб здихатися цієї магічної…

І раптом несподівана ідея спалахнула, немов блискавка! Так ось у чому сенс підказки від Книги! Адже Циркуль сьогодні сказав, що ці рідкісні заморські білки вміють руйнувати ворожі заклинання, тому що пристосувалися до виживання в магічних джунглях!

- Сніжко, ти можеш мені допомогти? - покликала її Софія. - Ти ж відбила Іскру в Академії! Може, у тебе вийде розвіяти цю чаклунську пелену?

Але тваринка не поспішала відгукнутися на прохання дівчини. Білочка продовжувала безтурботно стрибати на останньому п’ятачку суші, який поступово зменшувався.

- Давай-но, пухнастику, йди до мене! - помахала рукою Софія і зацокала язиком, щоб привернути увагу білочки.

Однак тваринка і не збиралася припиняти свою гру. Вона підстрибнула, ухиляючись від чергової хвилі, і запищала від захоплення.

- Сніжко! Не удавай, що ти мене не розумієш! - вимогливо крикнула Софія. - Мені потрібна твоя допомога просто зараз!

Та раптом чергова хвиля залила останній клаптик суші, примусивши білочку перестрибнути на п’єдестал статуї, який все ще стирчав з води. Невидимий острів поринув в морську безодню, і лише верхівки скель ще трохи виднілися над поверхнею.

Тим часом тваринка ображено чмихнула й взялася давати лад своєму змоклому білому хвостику.

- Я серйозно! У нас немає часу на пустощі, - втомлено похитала головою Софія. - Рівень води підіймається, а хвилі посилюються!

Тоді пухнастик різким стрибком злетів у повітря. А потім, розправивши складки шкіри між лапками, немов крила, вправно спікірував Софії на плече. Потершись об щоку дівчини, звірятко жалісливо писнуло.

- Що, бути мокрою не так вже й весело? - посміхнулася Софія. - Немає чого жалітися, сама винна!

Дівчина погладила білочку, а потім звернулася до неї якомога переконливіше:

- Сніжко, у мене до тебе дуже важливе прохання. Ти можеш розвіяти ці темні чари навколо порталу?

Звірятко перебралося на інше плече і невдоволено запищало.

- Сніжко, ну, будь ласка! Якщо ми не увімкнемо портал, то ось-ось обидві будемо плавати у воді!