Глава 41. Невидимий острів

Софія плила на човні вже кілька годин поспіль. Сонце поступово схилялося до вечора. Наближався час вечірньої зорі, а значить і великого відпливу, коли Невидимий острів повинен був показатися над водою.

Сидіти біля стерна, слідкуючи за компасом, виявилося не дуже цікаво. Від гойдання на хвилях і споглядання безкрайнього морського простору дівчину почала долати дрімота.

Втративши пильність, вона пропустила мить, коли човен стало зносити вбік від курсу. І лише стрілка компаса, помітно відхилившись, мовчки натякнула: щось пішло не так.

Софія підняла голову і миттєво усвідомила, що її підхопило морською течією й несе просто на скелі, які раптово вигулькнули невідомо звідки! Попереду з води зловісно стирчали сірі піки, а навколо них билися піною буруни, виявляючи підступні підводні камені.

Дівчині явно не вистачало досвіду мореплавства, щоб впоратися з цією ситуацією. Вона спробувала керувати вітрилом, щоб змінити курс, але від цього скелі стали наближатися ще швидше!

Софія й оком не встигла кліпнути, як її човен налетів на гряду підводних каменів! 

У днищі відразу ж з’явилася пробоїна, в яку ринула вода! Човен став тонути!

Душа дівчини упала в п’яти! А Сніжка, скочивши Софії на плечі, у паніці пронизливо запищала!

І немов би долі й цього було замало, дівчина помітила над водою велетенський чорний плавець, який швидко наближався!

- Акула! - нажахано подумала Софія.

Та дуже швидко вона зрозуміла, що це не так. На якусь мить істота показалася над піною розбурханих хвиль. Софії здалося, що це здоровенний дельфін. Але він був без довгого носа, мав коротку сплощену голову та контрастне чорно-біле забарвлення. Над кожним оком рибина мала білу пляму.

- Та це ж косатка! - ще більше нажахалася дівчина. - Може, та сама косатка-вбивця, про яку я чула з газетних новин?!

В цей час човен Софії вже наполовину був повен води. Дівчина розуміла: ще трохи - і вона опиниться вплав серед бурхливого моря та стане смачним обідом для морського хижака.

Сніжка в цей час схвильовано пищала, перебігаючи їй з плеча на плече, поки не залізла Софії за пазуху.

Косатка підпливла до човна впритул і трималася на поверхні, погойдуючись на хвилях.

- Будеш тонути чи, може, чемно попросиш тобі допомогти? - зненацька почула дівчина від косатки.

Софія спочатку не повірила своїм вухам. Та потім згадала, що у цьому світі їй довелося вже спілкуватися з Орлом-велетнем Толієм і з мудрою вовчицею Деєю. Але все ж балакати з велетенським хижаком серед бурхливого моря було доволі несподівано. Та й оті газетні новини… точно не заохочували дівчину до розмов із косаткою.

- Ну що мовчиш, ніби води в рот набрала? Чи справді вже набрала? - тим часом продовжила косатка.

- Дякую! Але… як ви мені допоможете? - все ще побоюючись гігантського хижака запитала дівчина. 

В цей час вона усвідомила, що човен, повний води, ось-ось перестане бути її прихистком.

- Здається, це і планктону було б зрозуміло. Вилазь зі свого корита і сідай мені на спину, - озвалася косатка.

Вона розвернулася так, щоб дівчині легше було перебратися із човна.

- Ти мене боїшся?! - глузливо і водночас вже сердито перепитала рятівниця дівчину, що ніби застигла в нерішучості. - Як собі хочеш. Тоді воруши сама плавцями, - буркнула вона і почала віддалятися від човна.

Софія всім серцем відчула, що косатка дуже ображена.

- Зачекайте! Прошу, зачекайте! Будь ласка, допоможіть мені! - закричала їй услід Софія.

Морська мешканка миттю опинилася поруч, знову підставивши дівчині спину. І вчасно! Човен стрімко пішов під воду, а Софію підхопила потужна хвиля! Та дівчині вдалося в останню мить вхопитися за великий спинний плавець.

Притулившись до рятівниці, Софія відхекалась, адже встигла добряче ковтнути солоної води. 

- Сніжка! - раптом скрикнула Софія.

Та білочка відразу вилізла з-за пазухи, показавши мокру перелякану мордочку та чхнувши кілька разів.

- Добре, що з тобою все гаразд! - озвалася до неї дівчина, а потім звернулася до косатки: - Дякую! Якби не ви, мене б та хвиля затягла на дно.

- Рятувати людей - справа марудна і невдячна, - скептично відповіла вона.

Морська мешканка, хоч і допомагала Софії, та на дружнє спілкування явно налаштована не була.

За розташуванням сонця дівчина раптом усвідомила, що вони пливуть назад, у напрямку берегів Лундмарка.

- Стривайте! - раптом вигукнула Софія. - Ми не туди пливемо!

Косатка трохи зменшила швидкість і відповіла:

- Взагалі-то я не твій приватний омнібус. Якщо забула, то ти щойно мало не втопилася і сама попросила моєї допомоги. Тож і пливемо ми до поселення таких же невдячних двоногих, як і ти.

- Мені дуже потрібно на Невидимий острів. Саме туди я пливла. Мій друг опинився на ньому і тепер у біді. Тож я поспішаю, щоб знайти портал і допомогти йому, - розповіла дівчина.

Косатка на якийсь час ніби замислилася, гойдаючись на хвилях і балансуючи на одному місці.

- Ну от, стільки часу через тебе згаяла. Чого було відразу не сказати? - буркотливо мовила вона і попливла у протилежному напрямку. - Гаразд. Не переживай, це недалеко, - несподівано додала рятівниця, і у її тоні дівчина раптом відчула зміну настрою до більш приязного.

І справді, минуло зовсім небагато часу, як дівчина побачила здаля цікаве видовище. Не так далеко від них з виру моря почали з’являтися над водою чималі виступи землі.

- Невже це і є Невидимий острів?! - вигукнула дівчина.

- Так! Це він, - підтвердила косатка. - Ще один доказ людської жорстокості й жадоби. Це так лише двоногі можуть: зробити все, щоб понівечити та спаплюжити Місце Сили, що давало їм прихисток, а потім ще й обізвати його проклятим.