Глава 39. Катакомби

Підбігши до зупинки, Софія поцікавилася у зустрічного перехожого, як їй дістатися до місцевого кладовища. З його слів дівчина зрозуміла, що спочатку потрібно буде довгенько їхати омнібусом номер п'ять, а потім ще йти вздовж дороги й паркану до високої чорної брами.

Дорогою Софія згадала:

- Добре, що у крамниці старих речей мені вдалося підслухати розмову торговця із його приятелем. Тепер хоч якась зачіпка є, щоб вийти на тих контрабандистів. Шукатиму склеп із зображенням човна серед моря.

Дівчина відчула, як думка про те, що доведеться лізти у підземелля зі склепу, викликала неприємний холодок у спині.

Щоб якось себе підбадьорити, Софія стала мріяти, як вони знову побачаться з Артуром, згадала свої відчуття, коли він обіймав її, як було спокійно і затишно поруч із ним.

- Я вірю, що з Артуром усе добре. Він потрапляв не раз у неприємності, але не здавався і давав собі раду. Я зроблю все, що зможу, щоб допомогти йому, - подумала дівчина.

Це надало Софії більше впевненості та заспокоїло тривогу. Вона незчулася, як кондуктор оголосив її зупинку.

Дівчина вийшла і роззирнулася.

Вздовж дороги був довгий глухий паркан, а вдалині чорніла висока кована брама. Дівчина швидко попрямувала до неї. Сніжка в цей час почала невдоволено вовтузитися в рюкзаку. Софія зупинилася і крізь отвір погладила її:

- Я ж пропонувала тобі залишитися. А тепер ти мусиш бути терплячою, - мовила білочці дівчина.

Здавалося, звірятко заспокоїлося і затихло, а Софія пішла далі.

Наблизившись до входу, дівчина побачила, що двері брами відчинені й ніякого охоронця чи наглядача поблизу немає. Навколо було тихо, самотньо і сумно.

- Мабуть, відійшов у справах, - припустила дівчина. - Кого ж тут особливо охороняти? Мерців не вкрадуть, - подумала вона і здригнулася, відчувши знову неприємний холод.

Йдучи між невеселими рядами давніх склепів старого кладовища, Софія намагалася не давати волю уяві, а уважно шукала поглядом зображення човна серед моря.

Раптом вона помітила, як поодаль біля одного зі склепів, мов з-під землі вигулькнула чоловіча постать! Дівчина з переляку метнулася до найближчого пам’ятника і присіла за ним.

- Халепа! Я потривожила мерця?! - з жахом подумала Софія.

Зі своєї схованки вона почала споглядати за примарою.

Та Софія швидко переконалася, що то був звичайний чоловік. Він йшов, постійно тривожно оглядаючись, точнісінько так, як щойно це робила Софія.

Коли підозрілий чоловік наблизився, Софія розгледіла його недбале обшарпане вбрання та немолоде обличчя, ніби вкрите павутиною недобрих зморшків. На поясі зловісно зблиснув кинджал. Продовжуючи злодійкувато оглядатися, незнайомець пішов далі.

Раптом ні з того ні з сього він пронизливо свиснув! Дівчина з переляку ще більше притулилася до пам’ятника і втягла голову в плечі. За мить, ніби у відповідь на перший, здаля роздався інший різкий гучний свист. Софія мимоволі стиснула руків’я меча. Вона принишкла, стараючись зі схованки розгледіти джерело небезпеки. Пошепки дівчина намагалася заспокоїти Сніжку, яка вочевидь теж злякалася.

Після цього незнайомець швидко подався кудись, в іншу сторону кладовища, де були зовсім занедбані місця та густі чагарники.

- Можливо, там є інший таємний вихід? - припустила Софія.

Та часу на роздуми не було. Тож сторожко роздивившись, чи немає знову когось поблизу, Софія встала і почала прокрадатися поміж склепів. Вона вирішила підійти ближче до того місця, де з’явився з-під землі незнайомець.

І дівчина не здивувалась, коли, підійшовши, побачила те, що шукала. Прямо на неї дивилося зображення порожнього човна серед моря!

В цю мить пролунало тривожне ухкання сови. А десь з-за сусідньої могили почулося якесь моторошне шурхотіння!

- Мамочко! - зойкнула дівчина.

У неї всередині спалахнуло сильне бажання дременути звідси світ за очі.

Аби перебороти страх, Софія рвучко наблизилася ближче до склепу із зображенням човна, і, затамувавши подих, увійшла всередину.

Тут було тихо і моторошно. Дівчина відразу помітила прямокутний кам’яний саркофаг із масивною кришкою. На ньому були вирізьблені маяк та якір.

Роззирнувшись, Софія помітила на стіні бронзовий барельєф, на якому була зображена мапа сузір’їв.

- Очевидно, що тут похований якийсь капітан, - подумала дівчина. - Човен, якір, маяк, сузір’я, за якими у давнину мореплавці визначали напрям, - все говорить про це.

Дівчина відмітила про себе, що з часом бронза стала тьмяною. Але чомусь одна зірка… одна зірка була яскравою, ніби її хтось натер до блиску!

- Зірка - то для мене хороший знак! - підбадьорила себе дівчина.

У цю ж мить у пам’яті раптом пролунали слова торговця старими речами у його розмові з приятелем: “Торкнись Полярної зорі, щоб увійти”.

Софія імпульсивно торкнулася зірки й ледь натиснула на неї. Під її пальцями вона, немов кнопка, подалася всередину. Щось голосно клацнуло і зловісно заскреготало. Дівчина здригнулася. Озирнувшись, немов у страшному сні, вона побачила, що кришка саркофага повільно відсувається в сторону.

Софії здалося, що у неї на чолі виступили крапельки холодного поту. На якусь мить вона заклякла на місці. Та потім, набравшись сміливості, повільно наблизилася і заглянула в саркофаг.

Замість очікуваного скелета, дівчина побачила кам'яні сходи, які вели у темний тунель.

Вона зрозуміла: нове неминуче випробування знову чекає на неї. Софія зітхнула і полізла всередину.

Дівчина почала спускатися сходами, тримаючись за холодні стіни тунелю, що були обкладені цеглою. Крок за кроком вона дійшла до кінця спуску. Там Софія побачила прорубаний у вапняку прохід і пішла ним вперед.

Тут було дуже темно! І хоч очі трохи вже призвичаїлися, але думка про те, що вона знаходилася під землею посеред кладовища, зовсім не мотивувала Софію безстрашно рухатися в цілковитому мороці.