Глава 38. Блиск срібла

Артур активно працював киркою, відколюючи шматки породи з Вогняним каменем. Провівши більшу частину зміни на волі, він тепер прагнув надолужити втрачене. Адже їм усе ще треба було заповнити вагонетки, аби сектанти нічого не запідозрили!

Під час роботи хлопець продовжував прокручувати у голові варіанти плану втечі. І виходило так, що ув'язненим у будь-якому випадку доведеться розділитись на дві групи з різними завданнями.

Також Артур обмірковував способи порятунку Віоли. Адже якщо втекти, покинувши її тут, то вся подорож принца ставала безглуздою.

- Потрібно обов'язково заволодіти ключами від камер, - думав хлопець. - Я бачив зв'язку ключів на поясі у Шниги. Виходить, наше зіткнення неминуче.

Принц продовжував люто бити киркою, ніби вже вступив у бій з тюремниками. Тим часом його товариші відколювали руду від породи та складали у відро.

- До речі, наш новий друг справді володіє магією, яка відновлює сили, - сказав Румб. - Ми вже провели невеликий експеримент. Хлопець знає свою справу. Його чари дійсно працюють. Впевнений, для нашого плану втечі це буде дуже корисно.

Лучано почервонів, але було видно, що йому приємна похвала Румба.

- Чудово, - ляснув Артур барда по плечу. - Перевіримо, коли всі рудокопи зберуться разом.

Товариші взяли відра з рудою та понесли до центрального тунелю. Вагонетки вже були майже повні. Бракувало зовсім небагато. Висипавши здобуті мінерали, друзі сіли в очікуванні інших рудокопів.

- Настав час готуватися до виходу на поверхню, - нагадав Артур. - Тюремники не повинні нічого запідозрити.

Він приніс ланцюг із кайданами та заклацнув замок на нозі кожного товариша в тому самому порядку, в якому вони входили до шахти.

Відмичку Артур загорнув у ганчірку і сховав під помітний камінь. Виносити цвях нагору хлопець вважав надто небезпечним.

Незабаром біля вагонеток зібралися й інші в'язні. Денна норма була виконана, тому вони втомлено вмостилися з боків тунелю, витягнувши ноги та спершись на нерівні кам'яні стіни.

- Ну що, Лучано? Випробуємо твою магію на наших друзях? - запропонував Артур.

- Добре, - відповів менестрель. - Нам треба стати посередині проходу, щоб решта зібралася навколо нас, - сказав він. А потім зніяковіло додав: - Радіус дії заклинання не надто великий.

Вони так і вчинили. Група Артура вийшла до центру тунелю, а потім принц покликав усіх ув'язнених стати поруч із ними.

Лучано тоненьким голосом затягнув якусь пісню. При цьому він опустив донизу свою кирку і почав відбивати ритм, стукаючи металевим наконечником по кам'яній підлозі. Спочатку мелодія звучала тихо і несміливо, але поступово він освоївся і заспівав голосніше.

Це була балада про хлопця, який втік з ферми заради того, щоб стати мандрівним лицарем. Герой пісні подорожував, бився з чудовиськами, рятував прекрасних дам і, звичайно, відпочивав у тавернах.

Сконцентрувавшись на словах, Артур не одразу відчув, як мелодія поступово проникає йому в душу. Вона ніби кликала в мандрівку, звільняючи від того, що стримувало та обмежувало. Принц раптово зрозумів, що ця музика ніби полегшує його ношу, наповнюючи тіло силою, а розум впевненістю.

Лучано заходився притупувати ногою, і його ланцюг задзвенів, додаючи нові акценти до магічного впливу. Артур відчув, що ритм вимиває втому з його рук і ніг. Крапля за краплею сили хлопця відновлювалися, підвищуючи бадьорість його духу.

- Цікава техніка, - зазначив Кріс. - По суті та сама магічна вібрація, але спрямована певним чином і замаскована під музику.

Тим часом пісня Лучано добігала кінця. Герой-лицар нарешті закінчив свою мандрівку й одружився з принцесою, отримавши пів царства на додачу.

У підземному тунелі зависла тиша. Рудокопи немов заворожені дивилися на барда.

- Я ж казав, - усміхнувся Румб. - Це хлопець що треба.

В'язні ожили та почали дякувати Лучано. Вони галасливо ділилися враженнями про свої відчуття, дивуючись тому, що сталося.

У цей момент відлуння принесло зверху звук удару об рейку.

Арештантам довелося розступитися, пропускаючи голема. Кам'яний велетень, голосно тупаючи, незворушно пройшов повз них і вирушив назовні.

Незабаром вагонетки здригнулися і поповзли вгору. А за ними, брязкаючи ланцюгами, побрели рудокопи.

Коли ув'язнені піднялися на поверхню, все пішло за звичним сценарієм. Четверо культистів стояли на варті із жезлами в руках, а Шнига перевіряв вагонетки.

З надією на обідню пайку арештанти мовчки сіли на землю.

Артур дочекався моменту, коли Шнига звільниться і наблизиться до в'язнів. Далі принц перейшов до реалізації підготовчої частини плану, яку запропонував Кріс.

Хлопець підвівся і, змовницьки подивившись на всі боки, тихо звернувся до здорованя:

- Пане, подивіться, що мені вдалося знайти!

Артур витяг із кишені злиток срібла і простягнув громилі.

- Ми зможемо принести ще чотири таких самих шматки, якщо ви дасте нам за це подвійну порцію їжі, - покірно пообіцяв хлопець.

Очі Шниги збільшилися від подиву. Він схопив срібло своєю величезною лапою і швидко засунув собі за пазуху.

- Що там у тебе, Шниго? - крикнув один з охоронців. - Цей обірванець тобі докучає?

- Цей дурень думав задобрити мене великим шматком руди, - вдавано засміявся здоровань. - Притяг його в кишені, замість того, щоб кинути у вагонетку.

- А-ха-ха, ну і йолоп! - зареготав культист і відвернувся, продовживши розмову зі своїм сусідом.

Шнига уважно подивився на принца.

- То ти кажеш, що можеш принести ще? - тихо спитав він у хлопця.

- Так, пане, - кивнув Артур. - Ми знайшли жилу срібла. Якщо ви дасте нам більше їжі, то ми зможемо витягнути ще важчі шматки!

Маленькі очі громили засвітилися блиском наживи. Він задумався про щось, наче прикидаючи варіанти.

- Срібла вистачить не тільки вам, а й вашим друзям, - підлив Артур масла у вогонь. - Звичайно, якщо ви захочете поділитися з ними.