Глава 36. У капкані

Спуск по штольні зайняв у Артура приблизно стільки ж часу, як і підйом. Круті ділянки доводилося долати з обережністю, щоб не впасти з висоти. Нарешті принц знову опинився в бічному тунелі, вкритому давньою кіптявою.

- До речі, я ось про що подумав, - раптом заговорив Кріс. - Що ми тут бачимо? Загублений острів, поклади срібної руди та сильні пожежі. Якщо скласти одне з іншим, то..

- То що? - не зрозумів Артур.

- То мені здається, що я знаю, де ми! Можливо, це острів Срібний капкан, про пожежі на якому я чув ще років двісті тому!

- Який ще капкан? - здивувався хлопець. - Жодного разу про таке не чув.

- Так назвали шахту. Колись там почали добувати срібло. А потім сталася низка великих пожеж, які неможливо було загасити, - пояснив Кріс. - Усі люди на острові загинули. І тоді король заборонив відвідувати той острів. Навіть пірати не наважувалися наближатися до нього!

- Хм. Припустимо, це справді Срібний капкан, як ти кажеш, - погодився Артур. - Тоді які інші острови є поблизу?

- Я не пам'ятаю. Здається, Срібний капкан розташований за один день шляху від Лундмарка.

- Може, у нас вийде якось подати сигнал кораблям, що проходять повз? - припустив принц.

- Наскільки я пам'ятаю, Срібний капкан розташований далеко від основних торгових маршрутів, - відповів Кріс. - Та й навряд чи хтось у здоровому глузді попливе до такого небезпечного острова.

- Виходить, ми на загубленому клаптику суші посеред моря, і допомога не прийде, - підсумував Артур.

- Виходить, так, - погодився аметист. - Але ж це не привід для паніки. Ми складемо детальний план втечі й розіграємо його, як по нотах.

- Я - за, але поки що жодних конкретних думок щодо цього у мене немає, - зізнався хлопець.

- А я вже маю одну ідею, - весело заявив Кріс. - Викопирсай шматок срібла з жили. Він нам ще знадобиться.

- Навіщо? - здивувався Артур. - Думаєш, я зможу забрати його з собою на волю? Якщо ми врятуємося, то у нас буде ще багато можливостей заробити грошей!

- Я не про те. Відколупуй якомога більший шматок! Пізніше розповім, навіщо це потрібно, - таємниче пообіцяв кристал.

Принц підібрав із купи пилу та попелу іржавий наконечник кирки. Її ручка, мабуть, давно згоріла і розсипалася прахом.

Артур повернувся до тунелю, в якому він помітив розплавлену жилу. Там за допомогою металевого наконечника він відколов важкенький шмат срібла.

- Шкода, що я залишив свої штани в іншому тунелі, - посміхнувся хлопець. - Із задоволенням поклав би злиток у кишеню, замість того, щоб тягати в руці.

- Доведеться потерпіти, - засміявся Кріс. - Адже від цього залежить успіх нашої втечі!

Артур спустився центральним тунелем шахти та зупинився біля води. Хлопець глибоко вдихнув, затримав повітря в легенях і пірнув, міцно стискаючи шматок срібла в руці.

Зворотний шлях крізь затоплений завал склався не так вдало, як минулого разу. Не маючи можливості працювати другою рукою, Артур частіше відштовхувався від каміння ногами, ніж чіплявся руками.

Раптом після надто різкого поштовху одна з кам'яних брил здригнулася і ворухнулася! Спочатку лише трохи. Але потім із глухим скреготом вона змістилася, потягнувши за собою сусідні уламки.

Принц почув, як щось велике рушило позаду нього. Вода затремтіла, штовхнувши його в спину. Артур рвонувся вперед, але раптом відчув, що його нога застрягла! Вона була затиснута між камінням!

Серце ухнуло вниз! Паніка вдарила в голову, але хлопець змусив себе не смикатися.

Він випустив срібний злиток і обома руками взявся звільняти ногу. Груба поверхня каменю різала шкіру, але принц не звертав уваги. Останній поштовх - і він був вільний!

Схопивши свій шматок срібла, Артур поплив далі. Але новий звук змусив його завмерти. Величезний валун, що ніби вирішив поставити крапку в цій боротьбі, зрушив униз і з глухим гуркотом закрив шлях назад.

Потік води хльоснув хлопцю в обличчя, закрутивши його у вирі. Принц зробив кілька різких гребків, вирвався з течії та, дивлячись на завал, зрозумів: дороги назад більше немає.

На мить Артур завмер, усвідомлюючи, що прохід на поверхню гори відрізаний. Але потім зрозумів, що він ще легко відбувся. Шлях туди їм більше не потрібний. Він і так сьогодні з'ясував більш ніж достатньо. Тому принц без жодного жалю продовжив рух геть від завалу.

Легені палали від нестачі повітря. Хлопець відчував, як кожен удар серця відгукувався гулом у скронях. Гребок за гребком юнак рухався вперед, і нарешті над ним з'явився просвіт. Він рвонувся з останніх сил.

Виринувши, Артур жадібно вдихнув, із задоволенням втягуючи затхле шахтне повітря. Віддихавшись, принц поплив до краю підземного озерця, і вибрався на тверду поверхню, чіпляючись за камені. У мокрих пальцях він все ще стискав срібний злиток.

По копальні розліталися звуки ударів металу об камінь.

- Значить, я встиг вчасно, - зрадів Артур. - Сигнал про закінчення зміни ще не давали!

Одяг хлопця лежав на тому самому місці, де він його і залишив. Принц швидко вдягнувся і побіг до своїх товаришів.

Дорогою Кріс розповів йому свою ідею. Артур поєднав його слова з власними спостереженнями та раптом зрозумів, що в його голові вже почав формуватися план втечі!

Незабаром хлопець прибіг у глухий кут бокового тунелю до Румба, Баррі та Лучано. Ті вітали його радісними вигуками.

- Що тобі вдалося з'ясувати? - відразу запитав Румб.

Артур взяв кирку, щоб замінити втомлених друзів. З подвоєною енергією хлопець почав відколювати шматки каменю від сірої скелі, одночасно розповідаючи про те, що він побачив.

- Є добра і погана новина, - сказав принц у паузах між ударами киркою.

- Давай спочатку погану, - насторожився Баррі.

- Ми на невеликому острові, а довкола море, - повідомив Артур. - Мені вдалося побувати на поверхні, але по дорозі назад прохід туди завалило камінням. Я ледве встиг проскочити.