Глава 34. Штольня

Артур пройшов невеликим тунелем і виявив, що вітерець йде з вузької штольні. Видно, це був вентиляційний лаз старої шахти, який дивом уцілів.

Штольня йшла вгору під досить крутим ухилом, звиваючись з боку на бік. Хлопець почав дертися, хапаючись за нерівності стін та підлоги. Це було досить складно. Руки та ноги раз у раз зісковзували. Кілька разів принц ледь не з'їхав донизу, але в останній момент все ж таки зумів утриматися.

Місцями штольня перетворювалася на майже вертикальний шурф, підійматися яким було особливо складно. Але Артур наполегливо ліз угору, вишукуючи тріщини та виступи в камені.

Принц поступово долав один поворот за іншим. І раптом попереду він нарешті побачив світло! Нагорі яскравою цяткою засяяв вихід зі штольні!

Артур, подвоївши зусилля, почав дертися вгору. Світла пляма поступово збільшувалася, доки не перетворилася на блакитний клаптик неба!

- Я знайшов вихід, - прошепотів Артур. - Ми врятовані! За певного везіння я зможу провести цією дорогою всіх рудокопів одного за одним. Ми нарешті втечемо звідси!

Останні кроки до виходу зі штольні хлопець подолав чи не бігцем. Він вискочив назовні, бажаючи якнайшвидше розгледіти шлях до порятунку.

Але те, що він побачив, шокувало його!

- О, ні! Цього не може бути, - пробурмотів здивований Артур.

Він стояв на похилій поверхні гори, що місцями поросла травою і низьким чагарником. А довкола, куди не поглянь, нескінченною синьою рівниною розстилалося море. Його поверхня грала блиском хвиль у ранковому сонці. А вдалині вода поєднувалася з небом майже непомітною лінією зовсім порожнього горизонту.

Артур усвідомив, що знаходиться на невеликому острові, з усіх боків оточеному морем.

- Нам нікуди тікати, - з гіркотою сказав хлопець. - Ми на острові невідомо де. Все пропало.

- Хм, це несподівано, - озвався Кріс. - Але це ще не катастрофа. Не треба впадати у відчай. Якщо культисти вміють якось пересуватися сюди й назад, значить і ми зможемо скористатися тим самим способом.

- Ти натякаєш на портал? - спитав засмучений Артур. - Але ж ти сам сказав, що він однобічний. Значить, ми не можемо втекти з його допомогою.

- Ні. Я маю на увазі, що для втечі потрібен корабель.

- Це дуже ускладнить наш план. Потрібно буде не тільки втекти, а ще й викрасти корабель?

- А чому б і ні? Хоча, якщо ти передумав і вирішив залишитися тут назавжди, то хто я такий, щоб тебе відмовляти?

- А ти вмієш підбадьорити, - усміхнувся Артур.

- Завжди, будь ласка, - з іронічною галантністю відповів Кріс.

- Гаразд. Користуючись нагодою, хоча б огляну острів з висоти, - запропонував хлопець.

Артур звернув увагу на місцевість праворуч біля підніжжя гори. Там з-за скелі виглядав край черепичного даху якоїсь будівлі. Принц вирішив підібратися ближче та дізнатися, що там.

Хлопець постарався якомога чіткіше запам'ятати прикмети входу до штольні. А потім рушив кам'янистим схилом у напрямку будівлі.

Всупереч обставинам, настрій в Артура покращав. Адже він уже забув, коли востаннє був на волі! Тепер хлопець просто радів небу та сонцю, свіжому вітру та вільному руху.

Незабаром його погляду відкрився невеликий клаптик суші з іншого боку гори. У цій низині всюди росли чагарники та дерева.

Здалеку Артур побачив відразу кілька будинків.

Потужна будівля з товстими стінами першою привернула його погляд. Судячи з ґрат на невеликих вікнах, вона була схожа на стару в'язницю, в якій Артур уже встиг побувати. Але зовні ця будівля більше нагадувала форт, аніж буцигарню. До того ж на пласкому даху кам'яної фортеці стояло кілька метальників, заряджених великими каменями.

Збоку від форту стояла довга хижа з металевим дахом. Вона була прибудована впритул до гори. Мабуть, це було те саме приміщення, в якому знаходилися лебідка та клітка для рудокопів.

Окремо стояла новіша й акуратніша будівля, вкрита черепицею. Поруч щось тягали кілька постатей у чорних балахонах. Хлопець припустив, що це будинок для проживання культистів. Можливо, саме там знаходився персонал в'язниці та інші сектанти.

Між будинками розташовувався рівний майданчик, у центрі якого була якась дивна невелика споруда. Вона нагадувала чи то старий засохлий фонтан, чи то арку для якихось церемоній. Здалеку Артур так і не зрозумів, що це.

Від будівель йшла пряма доріжка до моря, яка закінчувалась широким причалом. А там біля берега гойдався на хвилях великий корабель! Його вітрила були згорнуті, але навіть звідси принц побачив, що тканина на них була незвичного темного кольору.

У цей момент до пристані підходив ще один корабель - невелика яхта з білим вітрилом.

Артур вирішив спуститися нижче та роздивитися, як охороняється пристань. Ховаючись за чагарниками, він почав швидко наближатися до табору сектантів. Хлопець не дуже переживав за своє маскування. Хоч він і був без одягу, але в шахті сильно вимазався пилом та золою. Тому зараз навряд чи хтось міг його помітити на тлі сірих скель.

За кілька хвилин обережного бігу принц опинився в кущах десь між пристанню та в'язницею. Неподалік проходила доріжка та рейки для вагонеток.

Артур звернув увагу, що колія виходила з хижі, а закінчувалася глухим кутом на пристані поряд з великим кораблем. Там же валялася купа одноколісних тачок, які, мабуть, використовувалися для завантаження руди на вітрильник.

Тим часом яхта причалила, і звідти по трапу спустилися кілька людей. Серед сектантів у чорних балахонах на землю зійшов чоловік у сірому плащі. Побачивши шрам на його обличчі, Артур зрозумів, що це той самий Магнус, з яким він мимоволі зустрівся вчора. Чоловік щось сказав своїм супутникам і пішов у бік в'язниці. А решта культистів залишилася біля яхти.

Принц пильно розглядав, що відбувається на великому кораблі, але так і не побачив там якусь значну охорону. Один сектант походжав палубою, а другий нудьгував на березі біля широкого трапу.