Глава 33. Невидимка

Проводивши Вінченцу до лікарні, Софія знову подалася на зупинку омнібуса. Адже треба було швиденько повертатися в Академію, щоб встигнути на заняття із ментальної підготовки.

Вже на зупинці дівчина помітила навпроти невеличку крамницю, на вітрині якої красувалися різноманітні сумки й рюкзачки.

- Те, що треба! - подумала дівчина і хутко побігла туди.

Софія вибрала собі невеличкий і симпатичний синій рюкзак. Вона розрахувалася і швидко вийшла, побачивши, що під’їжджає її омнібус. Софія встигла заскочити в нього в останню хвилину, на льоту показавши жетон кондуктору.

Зайнявши вільне місце, Софія пересадила білочку в рюкзак, поклавши його на коліна.

- Сніжко, тепер ти будеш в більшій безпеці, - пообіцяла дівчина пухнастику.

Здавалося, Сніжка не заперечувала. Звернувшись там калачиком, вона виглядала спокійнішою, ніж годину тому.

Дивлячись у вікно, Софія відчула, що їй стало добре на душі. Після розмови з цілителькою вона завжди чомусь відчувала себе окриленою.

Раптом Софія згадала, що бачила вуличного торговця фруктами біля крамниці товстуна. Адже потрібно було до початку занять потурбуватися ще й про їжу для білочки. Тож вийшовши на своїй зупинці, дорогою до Академії дівчина купила Сніжці кілька червонобоких яблук і соковитих груш.

Підходячи до знайомої брами, дівчина помітила Сліма. Він крокував вздовж паркану, сторожко вдивляючись у кожного, хто заходив.

Наглядач на мить зупинився, щоб манжетом сорочки протерти свій жетон. Скориставшись моментом, дівчина з діловим виглядом швидко пройшла в нього за спиною.

- Апчхи! Апчхи!!! Що за маячня?! - понеслося їй вслід.

Та Софія, не обертаючись, вже добігала до входу в будівлю Академії. У дівчини був чудовий настрій. Вона відчувала, як їй хотілося пізнавати щось нове і всіх любити. А труднощі видавалися не такими вже й складними. Софія посміхнулася отим своїм думкам і рішуче зайшла всередину.

На першому поверсі вже гудів натовп студентів. Було чути, як вони невеличкими групами жваво обговорювали свої справи та викладачів.

Дівчина помітила неподалік вивіску потрібного їй кабінету ментальної підготовки. Він був ще зачинений, тому багато однокласників стояли поруч і спілкувалися. Софія побачила Евеліну і Лінетту біля вікна.

- Цікаво, у чому сьогодні з’явиться Невидимка? - поцікавилася Евеліна, звернувшись до Лінетти. - Мені здається, що всі свої вишукані сукні вона шиє на замовлення, а не купує в крамниці, - додала красуня.

- І я так думаю, - піддакнула Лінетта.

А Паоло, який теж був неподалік і, мабуть, дослухався до їх розмови сказав:

- Ця жіночка якась цікава. Все торочить про вміння заглиблюватися у внутрішній простір. А на минулому занятті грузила тим, щоб ні до чого не мали пристрасті чи прив’язок і все таке. Сама ж виглядає так, ніби щойно з аудієнції у короля. Хоча ця її ментальна підготовка - нудятина.

- Ставши могутнім магом, вона не перестає бути й вишуканою жінкою. Поважаю її за це, - зауважила Евеліна. - Не те що ось ця - кивнула вона в сторону Софії. - Кожен день ходить в тій самій жалюгідній сукні.

- Глянь, як недолуго вона виглядає з отим своїм рюкзаком! - пирхнула Лінетта.

- Що ви причепилися до неї?! - з удаваним засудженням заявив Паоло. - Можливо, вона вдягнена за останнім писком позаторішньої провінційної моди.

- Справа навіть не в одязі. Вона сама по собі звичайнісінька дурепа, - підсумувала Евеліна.

Софія спочатку скипіла. Але, згадавши розмову з цілителькою, вирішила все ж стриматися. Вона тепер так хотіла бути дружньою та давати волю лише гарним почуттям!

- Евеліно! Тобі не набридло діставати мене? Мені здається, що ми б могли з тобою нормально спілкуватися, - сказала Софія, постаравшись, щоб її голос звучав привітно й переконливо. Та вже в той момент усвідомила, що відчуває зовсім не те, що говорить.

- Ти серйозно?! - глузливо вигукнула Евеліна. - Щоб я нормально спілкувалася з такою нікчемою?!

- Ото підлабузниця! - підлила масла у вогонь Лінетта.

Софія хотіла було дати нахабам відкоша, відповівши щось навзаєм. Та раптом усвідомила: вони спеціально провокують її. Це допомогло прикусити язика і втриматися. Натомість Софія спокійно задала Евеліні запитання, яке давно крутилося в її голові:

- Твій бездоганний зовнішній вигляд, мав би зробити тебе щасливою і впевненою в собі. То чому тоді ти постійно злишся на мене і ставишся, як до ворога?

- Слухай, ти, провінціалко! Мені не цікаво слухати твою маячню! Та й хто ти така, щоб на тебе злитися?! Ти - пусте місце, - презирливо кинула їй красуня і відвернулася до Лінетти.

Тим часом Паоло вочевидь набридло бути свідком дівчачої сварки. Почувши регіт, що доносився від гурту хлопців, він подався до них.

- Як знаєш, - стиха відповіла Софія і відійшла в сторону.

У дівчині було відчуття, немов вона знову щойно впала у глибоку темну яму, як колись у мейолльському лісі. А телепортуватися світ за очі було не можна. Їй знову стало кепсько і самотньо.

- Напевно, я лише погіршила ситуацію, - скрушно подумала Софія. - Але хоч спробую до себе дослухатися, як радила Вінченца, - вирішила вона. - По правді сказати, не всі мої слова, на відміну від слів Евеліни, були щирими. Я сама недобре до неї ставлюся. Та тепер якось треба постаратися, щоб думки не продовжували вщент псувати настрій. Адже на занятті не зможу нічого ні зрозуміти, ні вдіяти.

Софія вже за своєю давньою звичкою почала глибоко і спокійно дихати, зосередившись на відчуттях у тілі.

На віддалі вона помітила Феліцію, яка, як завжди, стояла осторонь, втупившись у якийсь підручник. Здавалося, вона нічого і нікого не помічає.

- Ось, хто постійно самотній, - подумала Софія і сама підійшла до неї.

Феліція, побачивши її поруч, чомусь розгубилася.

- Привіт! - першою до неї озвалася Софія. - Дякую тобі ще раз, що допомогла Сніжці.