Глава 32. Нижній горизонт

Артур швидким кроком подався досліджувати всі ходи копальні. Він із задоволенням побіг би, якби тут не було настільки темно. А так хлопцеві довелося квапливо вивчати шлях у світлі свого налобного ліхтаря.

- І який у тебе план? - спитав Кріс.

- Часу буде не дуже багато, - задумався Артур. - Потрібно встигнути повернутися назад до сигналу з поверхні. Тому думаю швидко оглянути тут все.

Принц уже вийшов зі свого тунелю і впевнено прямував вздовж колії для вагонеток, віддаляючись від входу до шахти. Дорогою він заглядав у інші бічні проходи, намагаючись знайти вихід. Але всі вони закінчувалися глухими кутами або були завалені.

Несподівано Артур помітив низку рудокопів, які йшли назустріч. Вони тягли цебра з рудою. Побачивши їх здивовані обличчя, хлопець відсалютував піднятим кулаком і крикнув:

- Тримайтеся, друзі! Скоро ми будемо вільні!

Незабаром принц обійшов усі найближчі тунелі, не знайшовши нічого корисного. Тоді він рушив уздовж колії вглиб рудника.

Прохід спускався дедалі нижче. Чим глибше заходив Артур, тим занедбанішою здавалася шахта. Бічні ходи обвалилися, а кріплення виглядало стародавнім і напівзгнилим. Затхле задушливе повітря огортало хлопця, не даючи зробити повноцінний вдих.

Нарешті попереду у світлі ліхтаря блиснула поверхня води. Далі хід було затоплено. Іржаві рейки колії йшли під воду, ховаючись у темній глибині.

- І що тепер? - пробурмотів Артур. - Невже звідси нема іншого виходу?

Він підійшов до води й занурив у неї руку. Вода була дуже холодна.

- Як гадаєш, чи варто перевірити, що там під водою? - спитав хлопець в аметиста.

- Хтозна. Не впевнений, що ти знайдеш там щось корисне, - відповів Кріс. - Але якщо зважишся пірнати, то можу допомогти зігрітися, щоб ти не змерз у воді. Але надовго моїх сил не вистачить.

- Думаю, варто спробувати, - міркуючи, сказав Артур. - Іншого шансу може не бути.

Хлопець витяг аметист із потайної кишені та переклав його під пов'язку на голові. Потім принц зняв штани та сорочку, залишивши їх на підлозі тунелю.

- Я готовий, - сказав Кріс. - Можеш починати.

Артур поринув у крижану воду. Він різко видихнув крізь зуби, чинячи опір холоду. Але поступово його тілом розлилася хвиля тепла. Це кристал почав впливати своєю магією.

Не гаючи часу, хлопець набрав у легені якомога більше повітря і пірнув. На щастя, магічний ліхтар продовжував працювати й під водою, тому не довелося пливти у повній темряві.

На подив Артура, вода виявилася досить прозорою. Поринаючи глибше, принц побачив кілька бічних проходів, що перетворилися на підводний лабіринт. Хлопець вирішив поки що не гаяти часу на них, щоб постаратися пірнути якомога далі.

Однак незабаром він дістався найглибшої точки тунелю. Прохід на нижні горизонти копальні був завалений величезним камінням. Мабуть, колись давно тут стався великий обвал, і тепер шлях донизу був назавжди перекритий.

Артур виринув, аби вдихнути повітря. Тепер настала черга оглянути бічні ходи.

Він знову поринув у воду і поплив до найближчого поперечного тунелю. Хлопець заплив у нього і деякий час рухався повз підводні кам'яні стіни. Однак цей шлях закінчувався глухим кутом. Принцові довелося швидко повертатися, щоб зробити ковток повітря.

Артур пірнув до наступного проходу. Він був ширшим за попередній, але виявився значно коротшим. Незабаром хлопець доплив до купи каміння, яке перегороджувало шлях, і зрозумів, що тут дороги немає.

Принц виринув, щоб перепочити. Залишався ще один тунель, найглибший з усіх. Зібравшись із силами, Артур набрав повітря і вирушив туди.

Цей прохід був досить вузький і звивистий. На жаль, за черговим поворотом він наткнувся на купу каміння, з якої стирчали колоди старого кріплення. Поруч плавали уламки деревини.

Артурові здалося, що це не результат обвалу, а хаотично накидані перешкоди. Наче хтось спеціально хотів перекрити цей шлях.

Хлопець спробував зрушити великий камінь у верхній частині завалу, але той був надто важким. Зате принцу вдалося трохи змістити колоду, яка стирчала поруч. На більше повітря йому не вистачило, і він був змушений квапливо повертатися.

Виринувши, принц спитав у Кріса:

- Як думаєш, вийде розчистити підводний завал?

- Звучить сумнівно, - відповів той. - Вручну, та ще й під водою? Самотужки?

- Може, покликати інших в'язнів?

- Вони замерзнуть у цій воді. Я не зможу зігріти всіх.

- Ти маєш рацію. Але я вже дійшов надто далеко, щоб просто здатися, - вирішив Артур. - Я зроблю ще одну спробу.

Хлопець набрав повітря та пірнув, знову націлившись на підводний тунель. Цього разу принц одразу поплив до колоди над завалом. Обхопивши слизьку деревину руками, Артур уперся ногами в каміння і почав розхитувати балку.

На радість хлопця, колода піддалася! Ще через пару рухів вдалося витягнути балку приблизно на половину її довжини. Повітря закінчувалося, тому довелося перерватися та повернутися.

Артур зробив ще пару таких занурень, перш ніж вдалося вивільнити колоду із завалу. Каміння частково обсипалося, залишивши вузьку щілину під стелею. Хлопець прикинув, що зміг би протиснутись у цей просвіт. Він повернувся на поверхню, щоб ковтнути повітря.

- Спробую пролізти в ту щілину, - сказав Артур другові. - Перевірю, що там.

- Навіть не хочу думати про те, що буде, якщо ти застрягнеш, - пробурмотів Кріс. - Сподіваюся, тобі вистачить повітря.

Хлопець вдихнув так глибоко, як тільки міг, і щосили кинувся вниз. Досягши завалу, він заходився дертися між камінням. Він чіплявся руками й відштовхувався ногами, шкрябаючи спиною по нерівній стелі тунелю.

На щастя, завал виявився коротшим, ніж думав Артур. І невдовзі хлопець виплив у іншу частину кам'яного коридору. Ухиляючись від уламків деревини, що плавали у воді, він якнайшвидше поплив уперед.