Глава 30. Відмичка

Артура розбудив гучний металевий скрегіт. Стіни клітки деренчали, не залишаючи шансів додивитися важкий тривожний сон. Принц розплющив очі й сів на соломі.

Виявилося, що це шумів Шнига, проходжуючись уздовж клітки та водячи по ній залізним прутом.

- Прокидайтеся, ледарі! - заволав здоровань. - Робочий день уже розпочався!

У хижі також уже стояли четверо інших культистів у чорних балахонах. Вони уважно стежили за сонними в'язнями, тримаючи жезли напоготові.

Шнига дістав зв'язку ключів і відчинив двері клітки. За його командою арештанти вийшли з камери та вирушили до бочки з водою. За уривками фраз рудокопів Артур зрозумів, що вранці хліб не роздають.

В'язні почали квапливо пити воду. Артур сів на землю, чекаючи своєї черги. Як раптом у хижу ввійшли ще двоє сектантів, тягнучи когось за собою.

- Ще поповнення? - радісно потер руки Шнига.

Конвоїри кинули зв'язаного новачка на підлогу, наче тюк. Артур побачив, що то був зовсім молодий хлопець. Бідолаха стиснувся від страху, дивлячись на всі боки широко розплющеними від жаху очима.

- Щось він зовсім кволий, - пирхнув Шнига. - Пощастить, якщо доживе до кінця тижня. Ви що, не могли знайти когось кращого?

- Не моя турбота, - пробурчав у відповідь сектант. - Моя справа лише доставити його сюди.

До них підійшли інші тюремники, діставши ланцюг і кайдани. Спільними зусиллями вони одягли окову на ногу новачку, а потім потягли його прямо до Артура. Сектанти мовчки прикували ланцюг до кайданів на нозі принца.

Артур спокійно спостерігав за цим, розуміючи, що зараз не час привертати увагу. Він непомітно намацав цвях у кишені, який незабаром мав принести їм волю.

Тим часом з новачка зняли мотузки, кинули йому пов'язку з ліхтарем і нарешті дали спокій. Сектанти відійшли убік та почали обговорювати якісь свої питання.

Новоприбулий хлопець отямився і заявив тоненьким голосом:

- Це самоправство! Я вільний громадянин, у мене є права!

- А в мене є батіг, - розреготався Шнига.

- Не підіймай бучу, бо через тебе покарають усіх, - сказав сусідові Артур. - Усе поясню, коли спустимося до шахти.

Від цих слів новачкові стало зовсім зле, і він закотив очі, ледь не знепритомнівши. Артур злякався, аби не довелося тягнути його на собі. Але, на щастя, незабаром хлопець знову розплющив очі й почав глибоко дихати, намагаючись опанувати себе.

В цей момент ожив голем, який все ще стояв біля лебідки. Він несподівано повернувся і гулко затупав у іншу частину хижі, змусивши новачка здригнутися від страху. Велетень, ні на кого не зважаючи, підхопив вільну вагонетку і поставив її на колію.

- Норма збільшилася, - вишкірився Шнига, і закричав на в'язнів: - Досить сидіти, дармоїди! Якщо до полудня вагонетки не будуть повні руди, то на обід у вас будуть лише удари батога!

Громила смикнув важіль біля колії й вагонетки покотилися в шахту.

Арештанти піднялися і похмуро пошкандибали в копальню. Шнига вигукував їм услід напуття з хитромудрих лайок і погроз, обіцяючи жорстокі покарання за лінь і повільність.

Новачок плівся останнім. Артур допоміг йому ввімкнути ліхтар. Але хлопець все одно з незвички кілька разів спіткнувся і штовхнув Артура в спину, мало не збивши з ніг.

- До речі, - раптом насмішкувато подав голос Кріс. - Напевно, ти не в курсі, але твій новий приятель має магічні здібності.

- Ти не жартуєш? - здивовано прошепотів Артур. - Як сектанти могли це пропустити? І чому він не розніс там усіх на шматки, якщо він справді маг?

- Не знаю, про що вони там думають, - відповів аметист. - Але я виразно відчуваю його внутрішнє джерело.

Незабаром група Артура спустилася вниз і завернула у бічний прохід. Для принца цей шлях уже був добре знайомий. Хлопець подумав, що він міг би знайти сюди дорогу навіть без ліхтаря.

Нарешті вони дійшли до глухого кута, де на них чекала темно-червона жила Вогняного каменю. Румб і Баррі повернулися до новачка і представилися. Артур теж назвав своє ім'я та потис хлопцеві руку.

- Мене звуть Лучано, - відповів той. - І я не розумію, що тут відбувається.

Румб коротко розповів хлопцеві про те, як тут справи, і чим їм доведеться займатися.

- І ви щодня ходите працювати сюди? Я зовсім не звик до такої праці, - промимрив Лучано. - О, ні! Мені кінець! Я надто молодий, щоб померти тут! - жалібно вигукнув він.

Артурові здалося, що хлопець ось-ось розплачеться.

- Але ж ти маг! - підбадьорив принц новачка. - Чому б тобі не використати свої чарівні сили, щоб врятувати нас?

- Що? - витріщив очі Баррі. - Артуре, як ти дізнався?

- Ти справді маг? - здивувався Румб. - Чи можеш допомогти нам вибратися звідси?

Лучано зітхнув.

- На жаль, я навіть не можу допомогти самому собі, - сумно пробурмотів він. - Я настільки слабкий маг, що навіть соромно про це говорити. Я майже нічого не вмію. Я погано вчився, бо думав про інше..

- Але щось же ти вмієш? - з надією спитав Баррі. - Може, викличеш блискавку чи начаклуєш стіну вогню?

- Мені дуже шкода. Я застряг на заклинаннях першого кола, - похнюпився Лучано. - Я навчався в Колегії бардів, але покинув заняття заради того, щоб стати мандрівним музикантом.

- А що є у твоєму першому колі? - запитав Румб.

- За допомогою магічного впливу через музику я можу надихнути або трохи відновити сили.

- То ти трубадур? - пирхнув Баррі. - А я вже подумав, що нам справді пощастило.

- Я менестрель, - опустив погляд Лучано. - Тільки тепер у мене навіть інструменту нема. Я грав на енарфі, але він залишився на Лундмарку. Я невдаха, - сумно зітхнув бард.

- Не засмучуйся, хлопче, - ляснув його по плечу Артур. - Ми з іншими в'язнями плануємо втечу. Щоб досягти успіху, знадобляться зусилля кожного з нас. І твої здібності також будуть не зайвими.

- Дякую, у тебе добре серце, - сумно відповів Лучано. - Але я розумію, що тут я просто баласт. Я погано бігаю. І не вмію битися. Я взагалі нічого не вмію, окрім своєї музики.