Глава 29. Сонячний ранок

Сонячне ранкове світло лагідно торкалося обличчя Софії. Дівчина знехотя постаралася розплющити очі й сіла на ліжку. Побачивши пляшечку з еліксиром на столі, Софія пригадала всі події вчорашнього дня.

- Рут! - покликала вона приятельку.

Та в кімнаті було тихо. Раптом Софія стривожилася:

- Де Сніжка?!

Її не було поруч на ліжку! Дівчина схопилася і роззирнулася. Софія помітила пухнастика прямо на столі Рут. Білочка стояла на задніх лапках і пила воду просто з її склянки!

- Добре, що наша сусідка зараз не бачить тебе, Сніжко! Тобі, напевно, трохи легше, раз ти вже мандруєш по кімнаті, - лагідно заговорила Софія до білочки. 

Тваринка, сидячи на столі, уважно глянула на Софію, ніби прислухалася до неї. Дівчина підійшла і взяла звірятко на руки.

- Моя хороша! - милувалася Софія білочкою, ніжно гладячи її по голівці.

Софія помітила, що носовичок за ніч зсунувся, а рана, хоч і не стала гірша, але й досі не почала загоюватися.

В цю хвилину зайшла Рут.

- Добре, що прокинулись вже! Я скоро йду, поміняймо білочці пов’язку разом, - запропонувала вона.

- Так, давай. Ми теж зі Сніжкою зараз підемо в аптеку, а потім купувати їжу, - погодилась Софія.

Дівчина якомога акуратніше зняла з ранки звірятка носовичок. Вона знову змочила його в еліксир і постаралася легенько прикласти на місце. Але без заклинання Феліції Сніжка тепер слухалася не так охоче. Тож допомога Рут, яка притримувала білочку, була доречною.

Потім Рут почала кудись збиратися. Та, мабуть, серце голема не давало їй спокою. Адже дівчина сіла поруч нього, щоб знову хоч трохи потренуватися із заклинанням.

Софія в цей час замислилася.

- Сподіваюсь, до найближчої аптеки не так далеко, а в крамницях я знайду те, що білочці потрібне, - міркувала дівчина. - І треба ж весь час тепер носити її за собою, щоб хтось не помітив і не скривдив Сніжку в гуртожитку. Мабуть, потрібно все ж придбати собі рюкзачок! - здавалося, потік справ і бажань вже ніс її звідси у вир буденного міста.

Софія усвідомила, що від цих думок на душі стало затишно. Вона аж посміхнулася сама до себе.

- Я знаю, що сьогодні важливий день! Багато чого треба з’ясувати. Але я вірю, що він буде вдалим для мене, - вирішила Софія.

Вочевидь Сніжка підіймала їй настрій! Та й світлий погожий ранок за вікном навіював гарні передчуття. Тож Софія збігала у ванну, застелила ліжко та одягнулася. Глянувши на себе у дзеркало, вона злегка засмутилася. Їй раптом так захотілося вже одягти якусь нову сукню!

- Нічого! За нагоди придбаю! - дівчина вирішила не дати цій думці зіпсувати гарний настрій.

Вона підійшла до білочки, що сиділа в неї на ліжку, і взяла її на руки.

- Сніжко! У гуртожитку тобі не всі раді! - із серйозним виглядом повідомила її дівчина. - Раджу сидіти тихо у мене за пазухою і не висовуватися! Зрозуміла?

Сніжка раптом схилила голівку набік, ніби уважно дослухаючись. А потім писнула і притулилася до Софії.

- Ти диви, яка розумниця! - зраділа і здивувалася одночасно Софія.

Дівчина обережно заховала білочку за пазуху, попрощалася з Рут і вийшла з кімнати.

В коридорі було порожньо.

- Мені точно сьогодні щастить! - зраділа Софія, швидко йдучи до сходів, щоб спуститися на перший поверх. Але, минувши кілька сходинок, вона стишила ходу і зупинилася. Знизу лунали голоси.

- Рікардо! Мене дивує твоя байдужість! Чому ти змовчав?! Попутний вітер - нікчемне, нікому не потрібне заклинання! Може, ти думаєш, що вміння створювати протяги тобі допоможе зробити кар’єру чи заробляти великі гроші? - зазвучав різкий жіночий голос.

- Мамо, що ти пропонуєш? Сказати Карстеду, що я не згоден із заклинанням, яке мені призначила приймальна комісія?! - огризнувся Рік.

Софія крадькома визирнула зверху на перший поверх і відразу заховалася назад. Внизу, в залі на дивані, сиділа білява жінка років сорока. Софія не встигла її роздивитися, але відразу відчула від неї хвилю роздратування, розчарування і втоми.

Біля мами, втягнувши голову в плечі, сидів Рік. Між ними стояв кошик із якимись фруктами.

- Щось зачастила я підслуховувати чужі розмови, - скрушно подумала дівчина.

Та що було робити? Софія добре розуміла: якщо зараз спуститися, Рік здогадається, що вона почула їхню розмову. І він точно цьому не зрадіє!

Поки дівчина думала, як їй краще вчинити, жінка продовжила напосідати на сина:

- Не будь таким тюхтієм, бо кури загребуть! Ти чоловік чи ганчірка?! Міг би піти до професора Бертрана, який є головою тієї комісії. Не Карстед тут все вирішує, а він! Сказав би професору, що волів би отримати більш корисне для подальшої кар’єри заклинання! Непогано було б, якби тобі призначили Блискавку чи Телепортацію. Опанувавши їх, ти хоч на пристойну роботу міг би розраховувати!

- Мамо, ну не починай, - голос Ріка звучав пригнічено.

- Що не починай?! Тобі добре відомо, як нам тепер живеться! Ми у скруті. Твій молодший брат, - тут голос жінки осікся, - потребує лікування. А тепер, коли немає батька, твій обов’язок… - жінка схлипнула.

- Та я про це знаю, мамо.

Софія в цю мить не бачила Ріка, та відчула, як йому тяжко на душі. Немов кам’яна плита обов’язку вщент пригнітила його.

- Мамо, я закінчу вчитися і буду вам допомагати. І зараз буду! Ось лише пройдуть змагання з серфінгу - і відразу влаштуюся на роботу! Просто зараз багато часу займають тренування.

- Змагання?! Тренування займають багато часу?! - скипіла жінка. - Ти сам себе взагалі чуєш?! Якими дурницями, замість навчання, забита твоя голова?! Я з останніх сил…

- Мамо! Ну послухай! Тренер каже, що я перспективний серфінгіст, і в мене гарні шанси на перемогу у чемпіонаті, який відбудеться за кілька днів. Приходь хоч раз на змагання! Подивися сама!

- Я завжди говорила, що твоя голова забита дурницями, - металічним голосом відповіла жінка. - Ти повинен, - з притиском продовжила мама Ріка, - чуєш, ти повинен забути про ці дитячі забави й зосередитися на навчанні, щоб просуватися у кар’єрі мага. Лише так ти зможеш допомогти родині.