Глава 27. Сніжка

Чим ближче Софія під’їжджала на омнібусі до крамниці, тим більше її охоплювала нова хвиля занепокоєння: ану як товстун вже продав білочку і не дочекався її? Це ж могло статися щохвилини! Тож дівчина рахувала зупинки від нетерплячки, аби швидше визволити звірятко.

Нарешті Софія прожогом вискочила з омнібуса і швидко подалася до крамниці. Відчинивши двері, дівчина вже тримала в руці три золотих монети, щоб у продавця не було ніякої причини й тепер відмовити їй.

Здоровань був за прилавком.

- Тебе сюди магнітом тягне чи що?! - похмуро поцікавився він.

В цей час білочка, побачивши Софію, трохи пожвавилася. Та виглядала вона геть кволою і нещасною.

- Три золотих, як домовлялися, - відразу перейшла до справи Софія.

- Гм! Значить, все ж дотримала слова, - настрій здорованя почав покращуватися.

Він підійшов і забрав гроші. Роздивившись уважно кожну золоту монету, чоловік вдоволено поклав їх у кишеню і кивнув головою:

- Що ж, забирай свого гризуна! Він мені вже добряче тут набрид.

Продавець зняв клітку і підніс її до дівчини.

- Але клітка продається окремо! - зауважив товстун.

- Не потрібна мені ваша клітка, пухнастик в ній зовсім замучився, - відповіла Софія, лагідно взявши звірятко з його в’язниці.

Дівчина ніжно пригорнула білочку. Серце Софії стиснулося: рана на спинці тваринки виглядала гірше, ніж вчора.

Продавець, мабуть, уже зібрався сказати щось в’їдливе, та в цю хвилину в крамницю увійшов незнайомець. І товстун, вмить відвернувшись від дівчини, пішов до наступного покупця.

Софії здалося, що незнайомий чоловік був чимось занепокоєним. Він виглядав блідим, кілька разів озирнувся, але на дівчину із кволим звірятком у руках не звернув жодної уваги.

- Вітаю, Якове! Ти вчасно! Вчора підвезли новий товар. Було кілька купців приїжджих з непоганим крамом, дещо собі залишив, - заговорив до нього продавець, як до давнього приятеля.

- Не до цього, - роздратовано пересмикнув плечима чоловік.

- Що так?! - здивовано перепитав товстун.

- Нині потребую товару дещо специфічного, - саркастично відповів співрозмовник. - Я знаю, що ти маєш зв’язки в місті. Підкажеш, як вийти на місцевих контрабандистів?

Товстун трохи зблід. Він раптом помітив, що Софія все ще тут.

- Гм! Чутки часто брехливі, - швидко відповів продавець чоловіку.

Потім здоровань розвернувся до дівчини й гаркнув:

- Ти нарешті заберешся звідси?!

- Я вже йду! На все добре! - відповіла Софія і швидко вийшла, залишивши двері ледь прочиненими.

Як же її зацікавила ця розмова! Адже йшлося про розв'язання надскладного питання: як вийти на тих, хто може мати такий потрібний, але заборонений активатор порталу!

Софія притулилася до стіни поблизу дверей.

- Це дуже важливо, - пошепки звернулася вона до білочки, - посидь тихенько, ми скоро підемо додому, - сказала вона і ніжно погладила пухнастика по голівці.

Здавалося, звірятко зрозуміло Софію і тихенько притулилося до неї. А, може, було вже геть кволе, хтозна?

В цей час з крамниці долинали приглушені голоси:

- Ти здурів, про таке теревенити при сторонніх?

- Та то ж дурне мале дівча, про що ти говориш. Ти краще не бурчи, а зведи з потрібними людьми. А за мною не стане. Ти ж знаєш, я вмію бути вдячним.

- Для чого тобі знадобилися контрабандисти?

- Потрібна Обручка Сили. Маю помститися одному негіднику, який вдвічі сильніший за мене, - у тоні Якова Софія відчула неприховану досаду і злість.

- Ти ж знаєш, що тепер за таке світить. Невже тобі так конче потрібно зараз зв’язуватися з контрабандою?

- Якби не треба було, то не прийшов би до тебе. То що? Скажеш чи я деінде допомогу знайду?

- Не гарячкуй! - почулася відповідь товстуна, який вочевидь не захотів залишитися без обіцяної подяки.

Товстун, напевно, стишив голос, тож Софії довелося ще більше прихилитися до щілини у дверному отворі, щоб хоч щось розчути.

- На місцевому кладовищі є склеп із зображенням човна серед моря. Звідти є вхід у підземелля. Торкнись Полярної зорі, щоб увійти.

Від почутого дівчині стало трохи моторошно. Тим часом продавець продовжив:

- Той прохід веде у катакомби, де нині переховуються контрабандисти. Там їх лігво. Кому дуже потрібно, може їх там знайти, хоча добряче ризикує.

- Що ж, це все, що мені треба було від тебе почути, - озвався голосно Яків. - Тримай!

Мабуть, продавець у цю хвилину отримав обіцяну винагороду. А Софія, відчувши слушну мить, прожогом кинулася від дверей і ледь встигла заховатися за рогом будинку! Дівчина причаїлася там і завмерла ні жива ні мертва. Софії тоді здалося, що її серце підскочило, стало вдвічі більшим і стукотіло аж в горлі! Вона ледь встигла, адже двері крамниці відчинилися. Яків швидко вийшов і подався геть.

За кілька хвилин чоловік відійшов вже досить далеко, а у крамницю стали заходити інші покупці, тож Софія заспокоїлася. Вона вийшла зі схованки та попрямувала до гуртожитку.

- Тобі теж було лячно? - звернулася вона до звірятка.

Вона несла його, притуливши до себе і ніжно гладячи. Софія вже наближалася до брами, аж раптом завмерла на місці!

- Слім! - осінило її. - У гуртожиток тварин приносити суворо заборонено!

Софія знала, що мусить щось придумати просто зараз! Але в цю хвилину вдалі варіанти в голову не приходили.

- Хай буде, що буде! Треба миттю промчати повз Сліма, щоб він нічого не встиг запідозрити! - вирішила дівчина.

Вона заховала пухнастика за пазуху і швидко пішла вперед.

Звірятко, немов відчуло думки Софії. Воно принишкло, прихилившись до рятівниці, і не ворушилося.

Тим часом дівчина вже скористалася медальйоном і впевнено попрямувала до гуртожитку.

Слім з’явився, мов з-під землі.

- Ще б кілька хвилин, і я б виставив тебе звідси! - здавалося, він був дуже розчарованим, що новенька студентка встигла забігти вчасно.