Глава 24. Ланки ланцюга

Шнига задоволено посміхався, височіючи над зв'язаним Артуром:

- Цього разу тебе нема кому захистити, жандармська нишпорко, - промовив громила, потираючи кулаки.

Артур сіпнувся, не знаючи, що робити. Мотузки стягували руки та ноги, не даючи поворухнутися.

Шнига взяв принца за комір і підняв над землею, наче пушинку. Маленькі очі культиста були сповнені злості та зневаги.

- Це твоя кінцева зупинка, шпигуне, - вищирився він.

Раптом позаду принца грюкнули двері й почулися стрімкі кроки.

- Не поспішай робити з нього відбивну, Шниго, - пролунав незнайомий чоловічий голос. - Усі сили потрібно використати на благо культу. Ти сам знаєш, що магістр наказав пришвидшити видобуток. Ми й так відстаємо від плану.

Артур повернув голову і побачив, що до видовженої хижі увійшов широкоплечий чоловік у сірому плащі. Коли незнайомець підійшов ближче, принц розгледів великий потворний шрам на його похмурому обличчі.

- Пане Магнусе, радий знову бачити вас, - промовив Шнига з єлейними нотками в голосі. Його нахабна усмішка миттєво перетворилася на підлабузницьку.

Здоровань кинув Артура на підлогу і швидко вклонився незнайомцю. Інші культисти теж схилили голови у вітальному поклоні.

Магнус кивнув їм, струснувши своїм світлим довгим волоссям, а потім суворо наголосив:

- Нагадую, що обидві сьогоднішні партії руди мають бути відвантажені до півночі. Корабель має вийти у рейс без затримок, щоб встигнути дістатися до таємної гавані до світанку.

- Звичайно! - улесливо промовив Шнига. - Ми всі націлені на результат, як і наказував магістр. Супутнього вітру чорним вітрилам культу! - виголосив він, трясучи піднятим кулаком.

- Зараз не час для балаканини, - обірвав його Магнус. - Вже полудень. Настав час підіймати денну норму руди.

- Буде виконано, пане, - заметушився Шнига. - Я якраз збирався дати сигнал.

Магнус повернувся, щоб піти, але затримався і промовив:

- Затям! Якщо до півночі корабель не буде завантажений рудою, або там знову виявиться менше, ніж заплановано - особисто відповідатимеш перед магістром Корвеном. Я повернуся завтра і перевірю.

- Все буде у найкращому вигляді! Обіцяю! - вдарив себе в груди Шнига. - Магістру нема про що турбуватися. Минулого разу сталася прикра неприємність, але тепер ми точно виконаємо план, - впевнено заявив він, а потім змінив тон і принижено пробурмотів наостанок: - Пане Магнусе, прошу, замовте за мене слівце магістру..

Але Магнус повернувся і пішов, так нічого не відповівши.

Улеслива посмішка сповзла з обличчя Шниги. Він з люттю глянув на Артура і взяв у руки товстий залізний прут.

- Що ж, поліцайський годованцю, сьогодні тобі пощастило, - з ненавистю прогарчав громила. - Але це ненадовго. Ти в мене ще потанцюєш.

Шнига замахнувся і з усієї сили вдарив прутом по металевій рейці, що висіла поруч з іржавою лебідкою. Гучний дзвін розлетівся по окрузі.

Мабуть, це був обумовлений сигнал, тому що до хижі відразу ж увійшла група культистів із жезлами напоготові. Двоє зайняли позиції біля дверей, а ще двоє - біля входу до печери. Артур чудово бачив, яку зброю вони тримали в руках, і вже знав, наскільки небезпечні були іскри, що вилітають із цих жезлів.

Тим часом Шнига відсмикнув рукав балахона, оголивши дивний браслет на правій руці. Артур зауважив, що на шкіряному ремінці блиснула закріплена металева пластина чудернацької форми.

Шнига підніс браслет до обличчя і щось пробурмотів у пластину. Артур із подивом спостерігав за ним.

- Це що, магічний артефакт? - прошепотів принц. - Ніколи раніше не бачив нічого подібного!

- Я відчуваю якісь незвичайні вібрації, - прокинувся Кріс. - Незнайомий ефект. Схоже, що це передавач, а ще десь є приймач.

Артур спробував оглянути хижу, щоб зрозуміти, на що саме впливає браслет. Але не побачив нічого особливого. Зате відчув дивне тремтіння землі, на якій лежав. Це були ритмічні, ледь помітні поштовхи. Вони ставали все гучнішими, змушуючи ворушитися дрібні камінці на підлозі.

Гулкі удари наближалися. Тепер Артур точно відчував, що вони лунають із печери. І за хвилину з темного лаза з'явилася масивна незграбна постать.

Той, хто вийшов з печери, не був людиною. У певному сенсі його взагалі не можна було назвати живою істотою. Тіло та кінцівки з грубо обтесаного каменю тьмяно блищали гранями у світлі магічних ліхтарів. Постать була на голову вище культистів і вдвічі ширша за будь-якого з них. Від важких кроків кам'яного гіганта тремтіла земля.

- Хто це? - пробурмотів Артур. - Для елементаля він не надто великий.

- Від нього дивно фонить магією, - повідомив Кріс. - Схоже, це і є приймач сигналу від браслета. Ніколи з таким не стикався.

Нарешті гігант вийшов з печери й очі на його грубому обличчі засвітилися, наче два червоні вогники. Він повернувся у бік Шниги та пройшов повз Артура, навіть не глянувши на хлопця.

Принц помітив потужні шарніри, що дозволяли гіганту рухати руками та ногами. Тепер не було жодних сумнівів - він мав явно рукотворне походження. Але хто його створив? І яким чином?

- Голем! Крути лебідку! - прогарчав у браслет Шнига.

- Голем? - здивувався Кріс. - Що це означає?

- Я щось чув про це, - прошепотів Артур. - Штучна істота, яку оживили за допомогою магії. Але я ніколи раніше не бачив їх. На Мейоллі такого точно не було.

- Ого! Магічний прогрес серйозно просунувся за минулі двісті років, - промимрив Кріс.

Тим часом кам'яний гігант обернувся і слухняно потопав до лебідки. Взявшись за величезну блискучу рукоятку, він почав обертати барабан.

Тільки тепер Артур помітив металевий трос, що тягнувся від лебідки до темної пащі печери. Завдяки зусиллям голема, трос поступово почав намотуватись на барабан, витягаючи нагору щось важке. Очевидно, обертання рукоятки вимагало чималої сили. Лебідка відчайдушно скрипіла, а шарніри голема гули від напруги.