Глава 23. Заклинання

Після дзвоника Софія вийшла слідом за всіма з кабінету алхімії. Наступне заняття з Вороном мало бути у кабінеті з історії магії. Тож слідом за групою учнів дівчина попрямувала на другий поверх.

Підіймаючись сходами, а потім йдучи вперед довгим коридором, вона помітила, що більшість хлопців намагаються поспілкуватися з Ріком. Випадково опинившись просто за гуртом юнаків, Софія почула розмову:

- То що, вже нарешті відомий день і час змагання? - звернувся до Ріка чорнявий високий юнак.

- Так. У цю неділю о п’ятнадцятій. Чуєш, Ейнаре, приводь своїх друзів, тих, що минулого разу були з тобою. Вони вболівальники - що треба! Репетували так, що навіть я їх здалеку чув! - насмішкувато запропонував Рік.

- Тренер дістає? - поцікавився низенький опецькуватий хлопець зі смішною короткою зачіскою і вихорами на потилиці.

- Ще і як! До змагань же лише кілька днів! Він нормальний дядько, але видно, що хвилюється та нервує. Та і я, чесно кажучи, також.

- Ще б пак. На кону такий приз переможцю! - докинув Ейнар.

- Еге ж, такі гроші нікому не завадять, - аж прицмокнув вихрастий.

- Це точно! Але ж маги постараються, щоб ті призи абикому не дісталися. Мабуть, такі хвилі та вітер організують, що серфінгістам і не снилися! - вигукнув юнак, який досі лише дослухався до розмови.

- Не завадять, такі гроші точно не завадять, - зареготав у відповідь Рік, не звертаючи жодної уваги на погрози. - Навіть знаю вже, що хочу на них собі купити. Тепер справа за малим - виграти!

- І що ж купиш? - до розмови раптом долучився світловолосий юнак, якого Софія бачила за партою поряд з Ернесто.

- Хочу власну невеличку яхту, щоб потім самому мандрувати на ній, де заманеться.

- Круто! - підтримав Ейнар. - Якось мій дядько брав мене із собою у море. Виявляється, керувати маленькою яхтою не так уже й складно. Тягнеш за мотузку, щоб підняти велике трикутне вітрило. Ловиш вітер. А потім сидиш ззаду біля стерна.

- Не мотузку, а фал, і не трикутне вітрило, а грот, - виправив його Рік. - І не ззаду, а на кормі.

- Але ж у тебе повно сильних конкурентів! Ти так у собі впевнений? - іронічно повернувся до минулої теми блондин.

- Якщо не вірити у перемогу, то навіщо змагатися? - погляд Ріка аж засвітився від мрії.

- Ну-ну, удачі, - відповів сусід Ернесто й обігнав хлопців.

- Ти б з ним не дуже… - порадив Ейнар. - Знаєш же, кому він все докладає заради допомоги на контрольних.

- Та чхати я на них хотів. І на нього, і на того зарозумілого багатенького вискочку, що вважає себе пупом землі! - зухвало відповів на це Рік.

Тим часом всі вже заходили в кабінет з історії магії. Софія з надією глянула на останню парту. Але Рут все ще не було…

Обговорюючи між собою перспективи отримати від Ворона круті чи хоча б більш-менш пристойні заклинання, учні вже зайняли свої місця. Пролунав дзвоник.

- Що ж врешті сталося з Рут? І чому досі немає учителя?! - занепокоїлася Софія.

Раптом у відчинену кватирку щодуху влетів… чималий ворон! Він каркнув і сів на вчительський стілець, на очах у всіх перетворюючись на їх викладача!

- Нічого собі! - від несподіванки вигукнула Софія.

Мабуть, почувши це, до неї раптом повернулася дівчина, що сиділа попереду:

- Напевно, з якоїсь своєї наради поспішав. Зазвичай, він заходить у двері й видовища не влаштовує, - пошепки пояснила вона новенькій.

- Доброго дня! - людським голосом привітався Ворон. - Сподіваюсь, всі вже присутні й готові зробити перший крок у справжню магію! - навіть трохи урочисто сказав викладач, оглядаючи клас.

Раптом двері рвучко відчинилися і в клас забігла захекана Рут. Її комбінезон був весь у масних плямах, а руки чорні від бруду. Побачивши учителя, вона різко зупинилася, перевела подих і удавано спокійно привіталася:

- Доброго дня, пробачте за запізнення.

Учитель грізно окинув її поглядом зверху донизу. У класі зависла тиша. Студенти мовчки переводили погляди то на Ворона, то на Рут.

- Невже він не дозволить їй бути на уроці?! - схвильовано переживала Софія.

Протягом кількох секунд Ворон мовчки дивився на Рут, а потім відповів:

- Сподіваюся, у тебе була дійсно вагома причина. Сідай.

Дівчина мовчки кивнула і швидко пішла на своє місце.

Софія так зраділа за Рут! Хоча… вираз обличчя дівчини не передвіщав нічого доброго. Вона була насупленою і вочевидь чимось роздратованою.

- Привіт! У тебе щось сталося? - зашепотіла їй Софія. - Сподівалася побачити тебе ще на алхімії.

- На фабриці поламалися відразу кілька клятих станків. А я не могла здати зміну, не відремонтувавши, - похмуро пояснила їй Рут.

- Так ось куди ти побігла зранку, - задумливо сказала Софія.

- На один золотий стипендії довго не протягнеш, - відповіла на це Рут.

Вона витягла з рюкзака зошит і недбало поклала його на парту. Потім обережно дістала якийсь згорток. Коли Рут розгорнула його, Софія побачила дивну металеву конструкцію. В очі відразу кинувся кристал у центрі, який обплітали проводи та металеві трубки. Також дівчина побачила годинниковий механізм із шестернями та круглий екран зі стрілкою, схожий на манометр.

- Що це? - зі щирим подивом тихо прошепотіла Софія.

- Не починай набридати питаннями, - відповіла їй Рут.

Діставши з рюкзака викрутку, вона саме заходилася щось підкручувати.

Тим часом Ворон сказав:

 - Пропоную сьогодні позайматися без перерви, щоб не шкодити процесу. А я вас після закінчення практичної частини занять відразу раніше відпущу.

- Те, що треба! Так навіть краще! Швидше закінчимо! - відразу пролунало звідусіль.

- Тоді до справи! - розпочав учитель. - Під час ваших вступних іспитів ви всі проходили певну перевірку за допомогою магічного детектора та чарівного всевидючого ока.