Глава 19. Під номером 13

Рудий незнайомець тримав кинджал біля шиї Софії. Дівчина була ні жива ні мертва, відчуваючи себе у глухому куті.

- Гей! Ану геть від неї! - раптом почула Софія вигук Стефана зі сторони дверей.

У цю ж мить, ніби чорна блискавка, чоловік у темному плащі різко відсахнувся від Софії й втік так швидко, немов його вихор зніс!

- Якесь заклинання?! - встигла подумати дівчина.

А обидва лицарі вже були біля неї.

- Як ти?! Він встиг заподіяти тобі шкоду?! - стривожено вигукнув Стефан. - І як йому вдалося так швидко втекти?! Мов крізь землю провалився!

- Софіє! У що ти знову вляпалась?! - із занепокоєнням перепитав дівчину Антоній.

Друзі дивилися на неї з подивом і тривогою.

Софія була так вдячна лицарям за вчасну допомогу! Зараз, як ніколи, вона відчула, що вони дійсно по-дружньому ставляться до неї. І як же їй хотілося розповісти правду! Та дівчина була впевнена: вони їй знову не повірять.

У Софії від пережитого ледь паморочилась голова. Та вона постаралась посміхнутися своїм рятівникам.

- Можливо, просто якийсь злодюга. Напав на мене зі спини, я й отямитись не встигла чи покликати на допомогу. Мабуть, думав, що у мене є гроші. Дякую, що ви вчасно нагодилися і врятували мене!

Софія постаралася всім своїм виглядом заспокоїти лицарів, показати, що з нею все гаразд. Адже вона раптом усвідомила, як у неї мало часу! Сьогодні ж роздають перші заклинання, і дівчині потрібно було негайно повертатися в Академію.

Софія попрощалася зі Стефаном і Антонієм і пішла на зупинку. Вже в омнібусі Софія ще раз обміркувала своє становище.

- Час від часу не легше. Отой страшний сектант запідозрив мене у розслідуванні їх темних справ! А що як він тепер буде мене переслідувати?! І це тоді, коли я лишилася сам на сам з усіма своїми проблемами! Ні допомоги, ні грошей, - сумно зітхнула дівчина. - Але, можливо, цей напад доводить, що я на правильному шляху?

Тим часом, виринувши із думок, Софія помітила, що вже під’їжджає до своєї зупинки.

- Я обов’язково щось згодом придумаю, - підбадьорила вона сама себе. - А зараз потрібно якось з'ясувати свій розклад занять.

Сліма на горизонті помітно не було. Видихнувши, дівчина швидко минула його будиночок і за хвилину вже забігла в будівлю Академії.

А тут вирувало життя. Всі студенти кудись поспішали, голосно віталися чи кепкували один з одного. Софія трохи розгубилася, крутячи на всі боки головою. Куди йти? Де роздаватимуть заклинання? І ледь не зіштовхнулася з професором Бертраном!

- Вітаю! - озвався першим до неї професор, мабуть, помітивши її розгубленість.

Дівчина раптом так зраділа, побачивши його! І справді! Ось хто міг би тепер відповісти їй на численні запитання!

- Добридень! Як добре, що я зустріла вас! Мені дуже потрібна ваша допомога!

Професор зі здивованим очікуванням дивився на неї.

- Ви казали, що Віола колись навідувалася в Академію і цікавилася найближчими островами та порталами, - дівчина розгорнула сувій з картою. - Як ви вважаєте, чи не архіпелаг Підкова Демона шукала Віола?

Погляд професора на мить став гострим і пронизливим. Але відповів він майже байдужим тоном:

- Хтозна. Здається, там існував колись магічний портал. Я чув розповіді про цей архіпелаг від старих магів, які вже відійшли від справ Академії. Вони казали, що давним-давно на одному з тих островів була пристань і маяк.

Софія слухала, затамувавши подих. Професор же розповідав далі буденним тоном:

- Однак багато років тому через сейсмічну активність той острів пішов під воду. І тепер його можна побачити лише під час сильного відпливу раз на п’ять днів. За цю особливість моряки прозвали той острів “невидимим”.

- Той самий невидимий острів?! - не втримавшись вигукнула Софія. - Але який портал там був?! Що він являв собою?!

Дівчина раптом згадала, як під час своєї минулої пригоди у цьому світі, на Мейоллі, їй треба було скористатися порталом. І там для цього був необхідний активатор! Тоді ним виявився чарівний едельвейс. А який активатор потрібно буде знайти для цього порталу?!

Бертран глянув на неї й відповів тоном учителя на лекції:

- Якщо студентів щось цікавить з історії наших островів чи з історії магії, то зазвичай вони йдуть у бібліотеку Академії, а не влаштовують допит викладачам посеред коридору.

Софія трохи знітилась. Професор уже ледь м’якше додав:

- Раджу частіше туди навідуватися, там доволі непогані книги. У них можна знайти відповіді на численні запитання. У тому числі й про портали та… - професор якось дивно глянув на неї, - про їх активатори, - додав він.

Та в голові у Софії вже стрімко розгортався ланцюжок думок і підрахунків:

- Артур поїхав із готелю за два дні до мого прибуття на Лундмарк. А я вже тут два дні. Отже, залишається лише один день до того п’ятого, коли острів з’явиться над водою! А ще ж потрібно з’ясувати, який активатор у порталу, і де його знайти! І врешті, як мені на той острів можна буде дістатися?

Раптом Софія ніби схаменулася і підняла очі на професора Бертрана. Вона зрозуміла, що весь цей час він спостерігав за нею. Та дівчина відразу відігнала від себе цю думку і запитала зовсім про інше:

- Професоре Бертране, будь ласка, підкажіть, як з’ясувати, яке у мене зараз заняття? І де воно буде проходити?

- Де мій кабінет, тобі відомо. Тож поруч із ним, на стіні, ти побачиш розклад занять, - з цими словами професор розвернувся і пішов у своїх справах.

Софія вигукнула свою подяку вже йому вслід та поспішила до розкладу.

Раптом серед коридору вона зіштовхнулася з Евеліною і Лінеттою. Евеліна була у чудовій легкій сукні яскравого блакитного кольору, а її волосся було напіврозпущене у вишуканій зачісці. Та глузливо-злий погляд дівчини не віщував Софії нічого доброго.

- Про що це ви з Бертраном бесідували? Може, щось уже докладала йому? Щось підслухала в гуртожитку? Претендуєш на роль помічниці Сліма? - посипались на Софію образливі здогадки Евеліни.