Глава 18. Культ Чорного Полум'я

Артур прокинувся відпочилим та натхненним. Казарму освітлювало сонячне світло з заґратованого віконця під стелею. Крізь залізні прути принц побачив блакитний клаптик неба.

Раптом він згадав про Софію у своєму сні та її слова про безмежне небо, яке чекає на них зовні.

- Нехай це був лише сон. Але я впевнений, що ми з Софією зустрінемося знову, - з ніжністю подумав Артур. - І коли вона повернеться до нашого світу, то дізнається про мій успіх, а не про мою ганьбу. 

Тепер принц відчував, що в нього наче камінь з душі впав.

- Я знаю, що не збираюся приймати сторону зла. Навпаки, моє завдання як лицаря - боротися з ним. Тож мені не по дорозі з цим магістром та його посіпаками.

Несподівано до Артура прийшла нова думка:

- Якщо я потрапив у пастку Кірка, то швидше за все і Віола раніше потрапила до цієї ж пастки. Значить, вона може бути десь тут, у цій же в'язниці!

Цей несподіваний висновок надав Артуру рішучості. Він різко сів на кушетці, готовий діяти:

- Треба якнайшвидше знайти Віолу і вибиратися звідси!

Артур витяг аметист із потайної кишені. Вже звичним рухом хлопець відправив кристалу порцію внутрішньої енергії. Потік сили лився, доки камінь не засяяв рівним фіолетовим світлом.

- Привіт, приятелю, - нарешті пролунав хриплуватий юнацький голос у голові Артура. - Як самопочуття?

- Вибач, Крісе. Я в черговий раз вляпався в кепську пригоду..

Артур переказав Крісу події дивного марення, яким, як виявилося, керував магістр у червоній мантії.

- Хм. Що ж, не переймайся, - відповів Кріс. - Ти не здрейфив, і взагалі гідно тримався. Сили були нерівні.

- Але я бажав зла, я піддався гніву! - вигукнув Артур.

- Не ображайся, приятелю, але ти трохи простакуватий. Досвідчений маніпулятор читає тебе, наче розкриту книгу, і крутить тобою, наче маріонеткою на ниточках. Ти став жертвою ляльковода, сам того не помітивши.

- Мабуть, ти маєш рацію. Це було безглуздо з мого боку.

- І припини робити імпульсивні непродумані дії. Ніякої енергії не вистачить щоразу рятувати тебе від магічних колотнеч.

Артур замислився, а потім промовив:

- Я боявся, що після цього ти більше не захочеш мати зі мною справу. У пориві гніву я повівся так, ніби нічим не відрізняюся від тих авантюристів, з якими тобі довелося мандрувати після перетворення на кристал.

- Знаєш, приятелю, - зніяковіло відповів Кріс. - Я розповів тобі лише частину своєї історії. А насправді все було не так гладко. Моє минуле настільки непривабливе, що мені соромно згадувати про це. Але ти довірився мені, тому, гадаю, буде справедливо, якщо ти дізнаєшся всю правду.

Кріс зітхнув, ніби нарешті зважився пірнути у неприємні спогади.

- Батьки хотіли відправити мене вчитися на бухгалтера, уявляєш? А мене вабили подорожі, морські пригоди, азарт пошуку скарбів. Я вирішив втекти з дому та стати авантюристом. Так я потрапив у компанію таких же відчайдушних хлопців. Ми веселилися та займалися різними справами, не завжди законними. Я не прагнув багатства, адже гроші в мене й так були. Мене вабила нестримна зухвалість і вільне безшабашне життя.

- Напевно, батько тепер звинувачує мене в тому ж самому, - хмикнув Артур. - Принц, який раптово втік з палацу і зник невідомо де..

- Але я ще й хотів якось виділитися серед інших волоцюг. Я мріяв, щоб у мене з'явилися магічні сили, які б допомагали під час мандрів. Я міг би попросити батьків відправити мене вчитися магії. Напевно, я зміг би їх умовити!

- То чому ж ти цього не зробив?

- Я не хотів роками протирати штани, сидячи за партою. Тому, коли я почув про артефакт під назвою Кристал Долі, я відразу зрозумів, що це мій шанс. Розповідали, що один дотик до цього каменю перетворює будь-яку людину на мага!

- Ще не чув про такий артефакт. Він справді існує?

- О, так! Ми дізналися, що цей артефакт зберігається в однієї відьми, і я вирішив викрасти його. Я заліз у вежу і зламав замок на скрині. Щойно я торкнувся чарівного каменя, як тут же отримав деякі магічні здібності! Але, на мій жах, одночасно з цим моє тіло закам'яніло, перетворюючись на кристал! Відьма перехитрила мене. Артефакт був проклятий! Торкнувшись його, я потрапив у пастку!

- Нічого собі! І що було далі?

- Я благав відьму відпустити мене. Але вона сказала, що бачить мою справжню суть, і що тепер моє заповітне бажання здійснилося. Я став кристалом і з того часу був приречений обертатися в колі авантюристів, піратів та мисливців за скарбами.

Кріс похмуро зітхнув і промовив:

- У мене було багато часу, щоби обміркувати все це. Як би я хотів перенестися в минуле і все виправити!

- Якщо ми повернемо тобі людську подобу, ти зможеш почати нове життя, - підтримав його Артур. - Я вірю, що ти станеш зовсім іншою людиною. Обіцяю, що допоможу тобі.

- Що ж, приятелю, ти перший, кому я розповів всю правду. Дякую, що розумієш мене.

Вони помовчали, думаючи кожен про своє.

- І що нам робити тепер? - нарешті порушив тишу Артур.

- Якщо вже нас обох викинуло на мілину, значить настав час об'єднати зусилля і зійти з неї, - заявив Кріс. - А потім тримати ніс за вітром.

- Я згоден, - відповів Артур. - З чого почнемо?

- Можу підказати, як зробити відмички. Хоч десь мій лихий досвід стане в пригоді для доброї справи. Але для цього потрібний матеріал та інструменти. Спочатку непогано було б оглянути замок.

Артур підійшов до дверей і смикнув за ручку. Вони були надійно зачинені. Крізь заґратоване віконце у дверях було видно напівтемряву кам'яного коридору. Зовні жодної охорони не спостерігалося.

Принц присів і оглянув замкову свердловину. Невідомо, що там можна було побачити. Звичайний замок для ключа із двома борідками.

- Приклади мене до замка, - сказав Кріс. - Спробую розібратися, що нам знадобиться, щоби його відкрити.

Артур хотів виконати прохання Кріса, але раптом почув кроки кількох людей. Принц підвівся і знову визирнув у коридор. Десь ліворуч спалахнуло яскраве світло.