Глава 14. Гуртожиток

Вийшовши з обсерваторії, Софія побачила, що екскурсія закінчилася, і всі люди почали займати місця у фунікулері. Раптом їй прийшла думка, що кондуктор залишився внизу, тож…

Дівчина забігла у фунікулер і сіла на вільне місце. Вагон за хвилину рушив униз.

- Що ж, так значно швидше, - посміхнулась про себе Софія.

Скоро біля підніжжя гори вона побачила будівлю каси, яка невідворотно наближалася.

Дівчина замислилась, як їй прошмигнути повз кондуктора і не отримати прочуханку. Але на цей раз їй просто пощастило. Чоловіка поблизу не було видно. Можливо, сьогодні це був останній рейс на верхівку вулкана, тому що вже починало сутеніти.

Разом з іншими пасажирами Софія пішла до зупинки. Омнібус номер два вже був тут. Дівчина спокійно показала медальйон і швидко зайняла місце на першому поверсі. Після дзвінка карета рушила, а Софія з нетерпінням розгорнула сувій, отриманий від астронома.

У центрі карти нерівними обрисами берегів вирізнявся найбільший острів Лундмарк. Навколо нього було чимало невеличких острівців, які мали свої назви. Але Софія помітила, що між ними є ще дрібніші. На карті вони виглядали крапельками чорнила і були безіменними.

- Цікаво, чи живе хтось на менших островах? Можливо, там є невеличкі рибацькі селища? - міркувала дівчина, продовжуючи вивчати карту. - І чому найдрібніші острівці не мають назви? Можливо, вони зовсім не заселені? І який же з них може бути невидимим? Якщо той таємничий острів взагалі тут якось позначений!

Софія водночас була і страшенно зацікавлена, і розгублена. У неї нарешті була карта. Але як застосувати її з користю? Питань знову було більше, ніж відповідей. Тож дівчина поринула у роздуми. А коли відірвала очі від карти та глянула у вікно, то побачила, що її зупинка вже віддалялася.

Софія рвучко згорнула сувій.

- От халепа! Як я могла так поринути у свої думки, що навіть оголошення зупинки мене не привело до тями?! - ошелешено подумала дівчина.

Але виходячи на наступній зупинці, Софія вирішила, що так навіть краще. Адже є змога трохи прогулятися і краще познайомитися з кварталом Магічної Академії.

А надворі вже поволі наступав теплий вечір. Гамірне місто затихало у сутінках. І від цього все навколо ставало більш таємничим і спокійним.

Софія йшла собі вздовж вулиці та розглядала вивіски та вітрини. Одна за одною тут були розташовані крамниці.

Але раптом Софія завмерла, відчувши на собі чийсь погляд. У цей момент на вітрині найближчої крамниці дівчина помітила клітку. У ній було біле пухнасте створіння, схоже на білочку. Воно благально дивилося на Софію своїми темними очима-намистинками. Підкорюючись нестримному внутрішньому пориву, дівчина швидко підійшла до вікна і торкнулась скла долонею, немовби намагалася погладити звірятко.

- Це зоомагазин? Чому білочка має такий сумний вигляд?! - замислилася Софія.

У неї виникло нестримне бажання зайти всередину. Дівчина підійшла до входу.

На дверях була вивіска “Зачинено”. Софія постукала у двері та почекала. Ніхто не відгукнувся.

Тоді вона штовхнула двері. З гучним і неприємним скрипом вони поволі відчинилися.

Софія зайшла й роззирнулася. У похмурому і не дуже охайному приміщенні панував захаращений безлад. Чого тут тільки не було! На полицях за прилавком височіли стоси фарфорових тарілок, декотрі з яких були надщерблені. Але поміж них помітно вирізнялися гарні срібні розноси. Неподалік на етажерці згадували кращі часи старовинні статуетки з потьмянілою позолотою. Поруч валялися вперемішку чорнильниці, книжки з обдертими палітурками, дамські віяла, срібні ложки та ще повно всякої всячини.

- То це крамниця чи якийсь склад різних речей? - перше питання, що прийшло дівчині в голову.

Раптом Софія аж здригнулася, почувши гучні удари старовинного годинника. Дівчина помітила, що на одній зі стін висіло кілька таких годинників. Але йшли лише одні.

- Отже, зараз восьма година вечора, - зрозуміла Софія, ковзнувши поглядом по великому сірому циферблату.

Поруч, на стіні, сумували вицвілі гобелени та побляклі від часу картини. По кутках гнітили око старі комоди, у яких бракувало чи шухляди, чи ніжки. На комодах урозсип валялися різні залізяки, запчастини, інструменти, призначення яких дівчині було невідоме.

Поблизу стояли кілька гарних глибоких крісел, які б могли прикрасити вітальню. Софії аж закортіло всістися на котресь із них. Але придивившись, дівчина побачила на кріслах чималий шар пилу. Підлога теж виглядала брудною. Зі стелі до полиць подекуди звисало темне павутиння.

На разі продавця ніде не було видно. Тож Софія скористалася цим і швидко пішла до клітки, що стояла на вітрині.

Білосніжне пухнасте звірятко здаля дивилося на дівчину. І Софії здалося, що із клітки воно мовчки благає її про допомогу.

Його маленька мордочка виглядала сумною, а гостренькі вушка були опущені до голівки. Дівчина побачила, що темні очі пухнастика вологі від сліз. Коли Софія підійшла зовсім близько, тваринка стала на задні лапки. А передніми, схожими на маленькі долоньки, звірятко обхопило залізні прути клітки.

І тепер дівчина помітила на спинці тваринки рану, яка вочевидь нічим не була оброблена! Все ще не відводячи погляд від Софії, білочка трохи схилила голівку убік і жалібно пискнула.

- Бідолашна! Хто тебе поранив?! Чому за тобою так погано доглядають? - скрушно сказала Софія, ніжно й обережно торкнувшись голівки білочки.

Пухнастик не відсахнувся. Тваринка мовчки продовжувала благально дивитися їй в очі.

- Гей! Хто тобі дозволяв підходити до клітки?! І чого ти тут нишпориш?! - почувся за спиною злючий грубий голос.

Дівчина відсмикнула руку і рвучко оглянулася. У відчинених дверях, що були за прилавком, стояв товстий чолов’яга, років сорока. Він дивився на неї з-під насуплених темних брів, а його ніздрі аж роздувалися від гніву. Чоловік поволі пішов ближче до дівчини. Під його важкими кроками заскрипіла стара підлога.