Глава 12. Зустріч з астрономом

Вийшовши з класу, Софія опинилася серед гомінкого і хаотичного скупчення студентів, які невеликими групами стояли біля вікон, під стінами й просто серед коридору. Проходячи повз, Софія чула голосний сміх, уривки їх розмов.

- Вчора в місті ми таки добре гульнули! Ледве вдалося ввечері в гуртожиток прослизнути в Сліма за спиною, - натхненно розповідав приятелю високий чорнявий юнак у синій куртці.

Оминувши хлопців, Софія почула дівчат, що розмовляли неподалік вікна:

- В крамниці Альбертіни з’явилися просто неймовірні сукні! Пішли сьогодні глянемо на них!

- Звісно! Швидше йдемо туди! - вигукнула у відповідь одна зі співрозмовниць.

А Софія, не обертаючись, стрімко збігала сходами вниз. Вона все ще обмірковувала свою ситуацію:

- Ну і в клас я потрапила, немов у зміїний супчик. Але ж саме заняття було доволі цікаве! Та ще й справжнє заклинання завтра отримаю! Хоча основне зараз все ж не це, - думала Софія.

Дівчина вийшла з будинку. В її голові було багато думок, яким треба було дати лад.

- Мені якось потрібно вийти на слід Віоли. Вона була у картографа. І якщо тепер всі його архіви в астронома, то я повинна вирушити до нього. Може, там пощастить знайти якусь підказку про невидимий острів. А потім… потім буде видно, - вирішила дівчина.

Софія швидко пішла до брами. Наблизившись, вона побачила, як студент приклав свій жетон до синього кола на дверях, і вони миттєво перед ними відчинились.

Вчинивши так само, Софія вийшла за браму. Раптом вона відчула спиною чийсь неприємний погляд. Озирнувшись, дівчина побачила Сліма. Той саме визирнув зі свого будиночка і з похмурою підозрою дивився їй услід.

Софія пішла знайомою вулицею. Повз дівчину проїжджали карети, йшли перехожі.

- Саме час спитати дорогу, - подумала Софія.

Вона звернула увагу на жінку, що зупинилась поруч і збиралася перейти на інший бік вулиці.

- Добрий день! Чи не підкажете, як дістатися до обсерваторії? - запитала її дівчина.

- Підкажу. Та це далеченько. Вона на іншому боці міста. Тож раджу під’їхати на омнібусі.

- А що це таке? - не змогла приховати здивування дівчина.

- Ти що, з місяця звалилася на Лундмарк? Он же він! - жінка глузливо глянула на неї й показала рукою услід двоповерхової карети.

- Так, так, я зрозуміла. Хотіла просто перепитати, де найближча зупинка, - швидко запевнила її Софія.

- Біля он тієї крамниці, що через дорогу, - відповіла тітонька, все ще з подивом дивлячись на дівчину. - Тобі потрібен омнібус номер два. На ньому ти доїдеш до вулкана Брама Безодні. Це кінцева. Саме там і знаходиться обсерваторія.

Дівчина подякувала і пішла до зупинки.

- Цікаво буде покататися і ще краще оглянути Лундмарк, - думала вона, підходячи до крамниці. В цей час сюди підійшли ще кілька чоловіків і жінок.

Їм довелося чекати недовго. За хвилин п’ять до зупинки вже під’їжджала чорна блискуча двоповерхова карета, запряжена двома білими кіньми. Ще здаля на омнібусі виднілася чітко намальована двійка. Під кожним вікном дівчина побачила яскраве помаранчеве півколо.

- Карета з посмішками, - весело подумала Софія і мимохіть сама посміхнулася.

В цей час омнібус зупинився. І помаранчеві шпиці, що розходилися з центра коліс, немов сонячні промені, перестали крутитися і завмерли.

Відчинилися двері, і вийшов чоловік. До нього стали по черзі підходити пасажири й віддавати монету.

- Але чому проїзд коштує так дорого? - обурилася жінка, яка заходила перед Софією.

- Туристичний маршрут, аж за місто, - спокійно відповів кондуктор.

- Як же вчасно я отримала свій медальйон від професора Бертрана! - зраділа Софія.

Дівчина не без гордощів показала кондуктору жетон Магічної Академії.

Зайшовши всередину, вона помітила, що місця на першому поверсі всі зайняті. Тому відразу почала підійматися гвинтовими сходами, які були зі сторони кучера, на другий поверх.

- Я звідси ще краще все бачитиму, - раділа Софія і від цікавості вже крутила головою на всі боки.

Пролунав дзвін, і омнібус зрушив з місця. Карета поступово набирала швидкість.

Омнібус зацокотів вздовж вулиць, скверів і площ міста. А Софія зі свого другого поверху могла добре розглянути шикарні будинки місцевої знаті, ресторани та готелі з яскравими вивісками, спокусливі вітрини респектабельних крамниць.

Дівчина помітила, як на одній із зупинок зайшли два нових пасажири. Ще здалеку було чути, що вони жваво щось обговорювали. Вони теж піднялися на другий поверх та всілися просто перед Софією.

- Так от я й кажу! - вигукнув підстаркуватий вусань. - Пропадають люди! Рибалки просто відмовляються в море виходити, бояться за своє життя. Мій знайомий, господар рибної крамниці, казав, що він через це вже зазнав збитків.

- Та вже всі говорять про це, - відповів йому приятель у сірому високому капелюсі. - Якась маячня! А ще отой корабель із чорними вітрилами! Нема-нема, та й бачать його люди вночі. І не підпливає до берега, здалека маячить, мов примара. А потім зненацька кудись дівається.

- І чому вітрила чорні? Може, то справа рук темних магів? Чи це корабель-привид?! - емоційно розмірковував вусань.

- Куди лишень влада наша дивиться?! - обурився перший співрозмовник. - Як на мене, зникнення людей - то справа рук піратів, які навідуються з Маффея на тому кораблі. Тільки не второпаю, навіщо їм рибалки? Дідько його знає, що у нас тут нині робиться!

Софія перестала дослухатися до балачок, адже її увагу почала привертати могутня конусоподібна гора, яка все наближалася. Вона була темною і величною. Чим ближче омнібус наближався до неї, тим більше Софія дивувалася могутності природи, яка у своїх надрах може приховувати таку потужну силу.

Тим часом омнібус зупинився і роздався дзвінок.

- Вулкан Брама Безодні та обсерваторія Лундмарка. Кінцева зупинка! - оголосив кондуктор.